Оскільки в Україні поки що не сформоване громадянське суспільство, то й наука в першу чергу обслуговує державу та її інтереси. Виділеність у структурі кримінально-правової науки Загальної та Особливої частини є умовністю, але з іншого боку вони відносно самостійні. Відносна самостійність виражається в тому, що є коло проблем, які становлять предмет особливої частини, є коло авторів, які насамперед чи виключно займаються проблемами особливої частини кримінального права України тощо. Кримінально-правова наука суб'єктивна за своїм змістом, розвивається залежно від зусиль окремих людей. Впродовж аналізованого періоду наука не стала плановою, в цьому і сильна її сторона, і недолік. Кримінально-правова наука України досягла значних успіхів у теоретичному осмисленні ряду проблем, які є актуальними для сучасної України, а саме у дослідженні злочинів у сфері господарської діяльності (в першу чергу ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом), комп'ютерних злочинів, кримінально-правової протидії тероризму. Вченими запропоновані теоретичні моделі окремих розділів Особливої частини КК України. У межах досліджень окремих проблем особливої частини кримінального права України накопичується матеріал, на основі якого вдосконалюватимуться інститути загальної частини. Зокрема з публікацій, присвячених окремим проблемам особливої частини кримінального права України, випливає необхідність переглянути і вдосконалити вчення про предмет, наслідки злочину, санкції кримінально-правових норм тощо. Нажаль доводиться констатувати абсолютно різний ступінь дослідженості окремих інститутів і положень особливої частини кримінального права України. Найпопулярнішими темами досліджень впродовж аналізованого періоду були: кримінально-правові норми, які відповідають наступним трьом критеріям: по-перше, передбачають кримінальну відповідальність за нові, раніше невідомі нашому суспільству, прояви суспільно-небезпечної поведінки; по-друге, вперше запроваджені після 1991 року; по-третє, передбачають відповідальність за діяння, на криміналізації яких наполягала міжнародна спільнота. На сучасному етапі констатується збільшення кількості публікацій, присвячених проблемам кримінального права України загалом, та особливій його частині зокрема, особливо після прийняття КК України 2001 року. А тому з огляду на закони діалектики кількість повинна перейти в якість на наступному етапі, що повинно виражатися у переході до досліджень більш високого рівня узагальнення, досліджень, не прив'язаних до законодавчої догми, у вирішенні дійсних, а не уявних проблем практики. А поки що такий великий масив публікацій призводить до того, що науковці в них губляться і, як наслідок, не повною мірою враховують досягнення попередників у своїх дослідженнях, декілька разів виносяться на захист різними авторами ті самі положення наукової новизни, що сповільнює поступальний розвиток кримінально-правової науки в цілому. Дослідження стану розвитку особливої частини кримінально-правової науки України в період 1991-2006 р.р. є в основному завершеним. Разом з тим це не означає, що наукознавчі дослідження цієї теми не мають перспектив. Перспективними напрямками є з'ясування: зв'язку загальної та особливої частини кримінального права; взаємовпливу української та російської кримінально-правової науки; більш глибоке дослідження генезису кримінально-правової науки України, зокрема, виявлення того, який вплив на неї справили кримінально-правові науки тих держав, до складу яких входили українські землі, мова йде не лише про Росію, а й про Австро-Угорську імперію, Польщу, Румунію тощо.  Висновок кримінальний право україна наука Узагальнення даних дозволяє припустити, що в майбутньому кримінально-правова наука зосередиться на вирішенні таких питань: розробка, формулювання та уніфікація змісту наскрізних понять кримінального права; взаємозв'язок Загальної та Особливої частин КК України, зокрема очищення положень Особливої частини від положень Загальної частини; адекватність санкцій за окремі види злочинів та їх систематизація; систематизація визначення вартісних величин заподіяної злочином шкоди за допомогою уніфікованих критеріїв; усунення невиправданої конкуренції статей КК України; диференціація кримінально-правової відповідальності, зокрема виділення спеціальних норм; переведення окремих видів злочинів у категорію інших правопорушень; розмежування складів злочинів та відмежування їх від інших правопорушень; відповідальність за окремі види злочинних посягань, небезпека яких особлива в сучасних економічних, політичних, соціальних умовах; встановлення відповідності положень Особливої частини КК України міжнародним зобов'язанням нашої держави. Отже, можна констатувати, що наукознавчі дослідження в галузі особливої частини кримінального права незалежної України є невід'ємною частиною кримінально-правової науки, а їх проведення - запорукою подальшого успішного розвитку цієї галузі знань.