Курсова робота

з дисципліни: Теорія держави та права

тема: Розподіл влади як принцип правової держави

Вступ

Розподіл влади - правова теорія, згідно якій державна влада повинна бути поділена на три незалежні одна від одної гілки: законодавчу, виконавчу та судову. З цьго приводу вже чимало написано і сказано. Hе буду повторювати аргументи, а лише зазначу, що принцип розподілу влади для правової держави не слід фетишизувати, що єдиним джерелом державної влади є народ, а державні органи виконують певні функції по здійсненню цієї влади, що суть питання полягає не тільки у науково обгрунтованому розподілі цих функцій, а, що не менш важливо, - у взаємодії всіх гілок влади.

Для забезпечення дійсної незалежності однієї гілки влади від іншої потрібно, щоб кожна з них мала реальну можливість впливати на іншу.[1] З допомогою розподілу влади правова держава організовується та діє правовими засобами.

Метою даної курсової роботи є дослідження та вивчення принципу розподілу влади в конституційній системі України, а також окремих державних органів як складову принципу розподілу влади, їх функції, взаємодію між собою, систему «стримувань і противаг» на принципі Української моделі державотворення.

Актуальність даної теми полягає в дослідженні принципу розподілу влади в Україні.

Розподіл влад включає в себе організаційно-правовий механізм їх взаємодії, взаємних утримок і противаг з ціллю утримання кожною з них своїх повноважень і разом з тим забезпечення її незалежності від інших влад в тих же межах. В системній одиниці розділених влад суверенітет держави знаходить своє найбільш адекватне організаційне втілення.

Пропоную розглянути цю цікаву і актуальну тему.

І. Виникнення теорії розподілу влади та її значення

Доктрина розподілу влади є важливою ланкою в історії розвитку політичної теорії та практики. Її головна ідея полягає в тому, що для утвердження свободи, забезпечення законності й усунення зловживання владою з боку будь-якої групи інтересів, закладу чи окремої особи необхідно розділити державну владу на законодавчу, виконавчу і судову. Кожна із цих гілок - самостійна; вона стримує інші та здійснює свої функції через особливі системи органів у специфічних правових формах. Оголошуючи розподіл влади, народ організовує державну владу так, щоб зробити її апарат дієвим, таким, що відповідає вимогам повсякденної практики на основі раціонального розподілу владних повноважень між державними інституціями.

Теорія розподілу влад зародилась у Франції в середині XVIII століття і була пов'язана, передусім з боротьбою буржуазії проти феодального абсолютизму, боротьбою з системою, що гальмувала розвиток суспільства і держави. Поява нової концепції була пов'язана з іменем Шарля Монтеск'є та його фундаментальною працею «Про дух законів» (1748 рік). Він систематизував всі роздроблено існуючі політико-правові знання, розглянувши їх, як єдине ціле, складові частини якого знаходяться в історичному взаємозв'язку та взаємодії. Розглядаючи державу, він був одним з перших, хто розмежував поняття суспільства і держави. Виходячи з цього, він пов'язував появу держави з певним етапом історичного розвитку суспільства. Згідно з Монтеск'є, головна мета держави - примирити розбіжності, що виникли між людьми у суспільстві, і скерувати їх у русло правової форми вирішення спорів між приватними особами, використовуючи загальну силу, якщо окремі індивіди не захочуть підпорядковуватися створеному правопорядку. Поділяючи концепцію суспільного договору, мислитель, разом з тим, розглядає державу не як довільну, а як історично необхідну умову, що визначається об'єктивними факторами суспільного розвитку. В цілому, слід зазначити, що для Монтеск'є характерне розуміння фізичного світу, як такого, що має у своїй основі природні причини і частиною якого є і соціальні явища. Разом з тим, він виділяв якісну відмінність суспільства і природи. Він не погоджувався з ідеями французьких матеріалістів, які стверджували, що суспільство розвивається на законах, аналогічних до законів розвитку природи, тобто суспільні явища є прямим продовженням природних явищ, тільки в інших проявах і якостях. На думку мислителя, саме загальний дух є основою державної влади. Монтеск'є заперечував договірні теорії, які розглядали утворення держави, як своєрідну цивільну угоду, де дві сторони визначають свої взаємні права і обов'язки. Розумну угоду між народами і правителями Монтеск'є трактував, як акт прийняття основних законів держави, які регулюють їхні взаємовідносини. Тобто, він обґрунтовував ідею правління законів, а не людей, ідею конституційного правління. Суверен, у концепції Монтеск'є, зобов'язаний виконувати не тільки природні, але й позитивні закони в державі.

Монтеск'є виклав результати довготривалого дослідження політико-правового становлення декількох держав і прийшов до висновку, що «свобода можлива при будь-якій формі правління, якщо в державі владарює право, гарантує дотримання законності через розподіл влад на законодавчу, виконавчу і судову, які взаємно стримують один одного». [2] В XIII главі 5-ої книги «Про дух законів» Монтеск'є порівнює деспотичне правління з звичаями дикунів Луізіани, котрі, бажаючи дістати з дерева плід, зрубують дерево під самий корінь. Так діє і деспотичне правління, само підрубуючи крону, на котрій воно тримається.

Звичайно, що теорія розподілу влад виникла не на порожньому місці, вона була логічним продовженням розвитку політико-правових ідей, що виникли в XVII столітті в Англії, теорія розподілу влад стала частиною теорії правової держави.

Розглянемо конкретніше основні положення теорії розподілу влад. По-перше, існує три гілки влади: законодавча, виконавча і судова, які повинні бути розділені між різними державними органами. Якщо ж в руках одного органа сконцентрується влада, різна за своїм змістом, то з'явиться можливість для зловживання цією владою, а відповідно, права і свободи громадян будуть порушуватись. Кожна гілка влади здійснює певні функції держави. Основне призначення законодавчої влади - «виявити право і сформулювати його у вигляді законів, які б були загальнообов'язковими. Виконавча влада у вільній державі призначена для виконання законів, що встановлюються законодавчою владою. Задача суддів в тому, щоб рішення і вироки завжди були лише точним застосуванням закону». [3]

По-друге, повинна діяти система стримань і противаг, щоб влади контролювали дії один одного. Безумовно, зараз передбачений набагато ширший і різноманітніший механізм «стримань і противаг», ніж той, який ми бачимо в працях Шарль Монтеск'є, але вже в його роботах закладені основні принципи і інститути, завдяки яким взаємодіють органи державної влади. В наш час, як правило, законодавча влада обмежується референдумом, президентським правом вето, Конституційним Судом. Виконавча влада обмежена відповідальністю перед Парламентом. Але в конституційному проекті Монтеск'є недостатньо чітко проводиться ідея рівноваги влад. Законодавча влада - домінуюча, виконавчу владу Монтеск'є називає обмеженою, а судову - взагалі напіввладою.

По-трєте, визначена гілка влади повинна представляти інтереси конкретної соціальної групи. Судова гілка влади представляє інтереси народу, виконавча - монарха, верхня палата законодавчого зібрання - аристократії, нижня палата зібрання - інтереси народу. Таким чином, ми бачимо, що існувало бажання досягнути компромісу в боротьбі буржуазії і прихильників абсолютизму.

Феодально-деспотичному режиму Монтеск'є протиставляє конституційно-монархічний або республіканський режим і подібно до Джорджа Локка розвиває компромісну теорію розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову, діючи ізольовано одна від одної. Монтеск'є був впевнений, що, якщо монарх буде управляти не втручаючись в судові функції, а законодавчі органи будуть видавати тільки закони, але не управляти країною, всі основні прошарки феодального суспільства будуть задоволені, зокрема буржуазія перестане бути ворогом аристократичної знаті.

Сама по собі теорія розподілу влад відігравала в часи Монтеск'є відому прогресивну роль, тому що в якійсь мірі обмежувала судову і законодавчу владу монарха. Але по суті вона страждала корінним недоліком, так як фактично вела до знищення єдності державної влади, робила виконавчу владу незалежною від законодавчих органів і по суті справи безконтрольною, а законодавчі органи перетворювала в заклади, які могли видавати закони але не мали права слідкувати за їх виконанням.

Пізніше теорія розподілу влад отримала сильний практичний і теоретичний розвиток. Передусім, необхідно згадати Жан-Жака Руссо. На відміну від Монтеск'є, Руссо вважав, що законодавча, виконавча і судова влади - особливі прояви єдиної влади народу. Після цього тезис про єдність влади використовувався різними силами. Точка зору Руссо відповідала потребам часу і революційним процесам у Франції кінця XVIII століття. Якщо Монтеск'є намагався знайти компроміс, то Руссо обґрунтовував необхідність боротьби з феодалізмом.

Сформульоване Шарлем Монтеск'є вчення про розподіл влад утворило підвалини відповідного конституційного принципу, який був визнаний в теорії і практиці ряду країн вже на кінець XVIII ст.

ІІ. Поняття системи розподілу влади в державі та її правове закріплення

Згідно статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, але деякі науковці виділяють ще дві окремі гілки влади, а саме: інститут президента України та інститут Прокуратури. Законодавцем закладено в Основний Закон такі першочергові конституційно-правові інститути як: основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборче право, інститут референдуму, конституційний контроль, інститут парламентаризму, інститут президента, територіальний устрій, громадянство, місцевого самоврядування та інші.

Верховною Радою України були прийняті: Постанова від 16 березня 2006 року «Про Регламент Верховної Ради України», яка повністю врегульовує всі виключні повноваження, що належать до відання Верховної Ради України порядок її організації та діяльності; Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року, що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні та Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року, який врегульовує діяльність прокуратури щодо здійснення прокурорського нагляду за дотриманнями Законів України.