До того ж в Україні можуть бути створені й інші спеціалізовані суди, наприклад, адміністративні суди, метою діяльності яких є розгляд спорів між громадянином та органами державного управління.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції е Верховний Суд України, який має повноваження переглянути будь-яке судове рішення судів нижчих ланок; вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

В Україні відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Це практично означає, що рішення місцевих судів можна оскаржити в апеляційних судах, до яких здебільшого відносять суди областей, міст Києва і Севастополя, Автономної Республіки Крим, військових регіонів і Військово-Морських Сил та інших прирівняних до них судів. Саме ці суди згідно з процесуальним законодавством мають перевіряти законність та обґрунтованість рішень районних (міських) і прирівняних до них судів в апеляційному і касаційному порядку. Звісно, вищі спеціалізовані суди мають бути апеляційною та касаційною інстанцією щодо спеціалізованих судів нижчої ланки, а Верховний Суд України, повинен мати право переглянути будь-яке судове рішення судів нижчих ланок.

Судочинство в Україні провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Основними його засадами є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом; обов'язковість рішень суду.

Висновки

Отже, вчення Шарля Монтеск'є взято в основу конституційного права в більшості країн світу (починаючи з кінця XVIII століття і до сьогодні). Форма закріплення ідеї розподілу влади в конституціях стала досить поширеною в країнах, що утворились у результаті розпаду колишньої соціалістичної системи та Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Безпосереднє закріплення ідеї розподілу влади в конституціях цих країн є насамперед декларуванням намірів розбудови демократичного суспільства.

Розглянувши питання про принцип розподілу влади можна дійти висновку:

1) Принцип розподілу влади є важливим чинником в прояві демократичного устрою країни.

2) Основним виконавцем принципу розподілу влади є державний орган, який наділений повноваженнями видавати і втілювати в життя правові норми.

3) Досконалість правової бази, яка покликана обмежувати тиск з боку конкуруючої гілки влади, визначає рівень демократичного розвитку, щабель цивілізованості і людяності України.

4) Необхідність розвитку і вдосконалення правової бази є запорукою гармонійного життя держави і всього народу України.

З 1 січня 2005 року в Україні запропонований і реалізований новий розподіл державно-владних повноважень, він покликаний стати більш демократичним та обмежити узурпацію влади. Ми стоїмо на самому початку реалізації даної моделі і робити висновки з цього питання ще зарано, але, втілюючи зазначену модель розподілу державної влади, ми знову стикаємося з недоліками законодавця в певних питаннях діяльності державних органів. У правовій державі всі державні органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом; реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади (на законодавчу, виконавчу, судову).

Список використаних джерел та літератури:

Нормативні джерела:

1) Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 18. -Ст. 133.

2) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» // Відомості Верховної Ради України, 2004, № 2222-IV ( 2222-15 ).

3) Закон України «Про судоустрій та статус суддів» // Відомості Верховної Ради України, 2010, N 41-42, N 43, N 44-45, ст.529.

4) Закон України «Про Кабінет Міністрів України» // Відомості Верховної Ради України, 2011, N 9, ст.58.

Наукова література:

1) «Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультктов» под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова - М.: Издательская группа ИНФРА М-НОРМА, 1997. - 570 с.

2) Скакун О.Ф. «Теория государства и права: Учебник» - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - 704 с.

3) В.М. Шаповал «Розподіл влад і конституціоналізм: досвід України» - К. : НІСД, 1994. - Вип. 28. - 32 с.

4) «Великие мыслители запада» / Пер. с англ. В. Федорина - М.: Крон-пресс, 2009. - 188 с.

5) «Разделение властей: история и современность» / Под ред. Марченко М.Н. М.: Юрайт, 2004.

6) Вениславский Ф. «Взаимодействие ветвей государственной власти как принцип основ Конституционного порядка Украины//Право Украины» - 2006. - №1.

[1] - Н.М.Азаркин. Монтеск'є. -М., 1988г.

[2] - Н.М.Азаркин. Монтеск'є. -М., 1988г.

[3] - Н.М.Азаркин. Монтеск'є. -М., 1988г.

[4] - Конституційне право України. / За ред. В.Ф.Погорілка. - К. - 1999.

[5] - Коментар до Конституції України/За ред. В.Ф. Опришка. - К. - 1996.