Не вдаючись у цілому в дискусію, щодо галузевої диференціації лише зазначимо, що в сучасному правознавстві питання про галузеву диференціацію останніми десятиріччями втратило свою гостроту та полемічність. Автор свідомий того, що до певної міри питання про поділ на інститути галузі чи підгалузі наразі вихолощене і дискусії в цій площині здебільшого носять спекулятивний характер, не носять елементу наукової новизни, переважно безплідні і марні для юридичної практики правозастосування, перетворилися в «річ у собі теорії про теорію права». Світ змінився, а тому внаслідок конвергенції правових систем загальне право (common law), романо-німецька правова сім'я, прецедент- не право, пандектна система взаємопрони- кають одна в одну, як під впливом глобалізації, так і під впливом європейського права та міжнародних стандартів, які також дедалі більше стають продуктом змішаної доктрини різних правових сімей. А тому в сучасному світі навряд чи існує англо-сакське право в чистому вигляді чи кристалізоване рома- но-німецьке правознавство. А відтак дискусія 50-річної давнини, яка була притаманна для радянської юриспруденції 60-70-х років (а то і раніше), наразі втратила свою плідність та актуальність. Напевне не є принциповим питанням зараз у ХХІ ст., чим є референдум: інститутом, формою прямої демократії, галуззю, підгалуззю, самостійною, комплексною, інтегрованою тощо.

З огляду на наведене ми відзначимо видатний внесок В.Ф. Погорілко та В.Л. Федоренко в розвиток теорії референдуму і можемо лише доповнити, що інститут (галузь, підгалузь) референдуму має значення не тільки для виборчого права та інституту прямої демократії. Інститут референдуму справляє свій вплив і на багато інших структурних елементів конституційного права. Відчутне значення референдумів для системи місцевого самоврядування, де референдум має відігравати провідну роль під час прийняття значимих колективних рішень, особливо на локальному рівні територіальної громади. Навіть у тих країнах, де роль референдуму звужена на національному рівні, на місцевому рівні він відіграє відчутну роль (США, ФРН, Великобританія). Значну роль референдум справляє і на інститут конституційно-правового статусу особистості, на інститут захисту прав людини. Особливо рельєфно це про- слідковується в міжнародно-правовому блоці конституційного права. Норми референдного права в значній мірі відіграють першорядну роль у забезпеченні такого нового для конституційного права питання, як забезпечення «е-демократії» (електронної демократії), роль якої у зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу ще поки осмислюється правознавцями з точки зору її значення і місця в правовій системі.

У цілому ми можемо констатувати, що майже всі інститути, галузі, підгалузі, структурні елементи конституційного права в тій чи іншій формі, прямо чи опосередковано перебувають під впливом інституту референдуму.

І якщо доктрина «суверенітету народу» є ключем для опанування всіх конституційно правових явищ, то інститут референдуму є парадигмою для осмислення прямої демократії як центральної категорії народовладдя.

Такий висновок не є суто доктринальним баченням і вузькоакадемічним тлумаченням теорії Ж.-Ж. Руссо, а базується на чинному конституційному законодавстві. Так, ст. 5 чинної Конституції України чітко визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Навіть текстуально конституційна норма безпосереднє народовладдя ставить перед представницькою демократією.

Конституційний суд України тлумачачи цю норму у своєму рішенні від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 у справі № 1-5/2005 чітко зазначає в п.4.1., що положення «носієм суверенітету ... є народ» закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу.

Зважаючи на те, яке значення мають рішення конституційного суду в практиці правозастосування України, можемо зробити висновок, що принцип народного суверенітету унормовано в законодавстві держави і є вихідною засадою конституційного права.

В.В. Комарова визначає референдум вищою формою безпосередньої демократії [14, с. 8]. У силу цього автор вважає, що референдум має не просто регулюватись загальними нормами, що визначають народовладдя, а потребує спеціального правового регулювання, особливого статусу та спеціального автономного механізму регулювання. Комплекс норм, що регулюють референдум у конституційному праві, є сталим, що дозволяє, на думку авторки, відносити його до самостійних інститутів конституційного права. При цьому В.В. Комарова зазначає, що інститут референдуму є складним інститутом, оскільки регулюється не тільки нормами безпосередньо конституційного права, але й нормами іншої галузевої спрямованості - адміністративного, фінансового, кримінального. При цьому авторка вважає, що самостійним інститутом є не тільки інститут референдуму, але й інститут референдумного процесу.

Слушною є позиція Г.В. Сінцова стосовно того, що оскільки референдум є правовим інститутом конституційного права, то останнє виконує систематизуючу, інтегруючу та узагальнюючу роль у його становленні, закріпленні, розвитку та реалізації на практиці. Правові теорії конституційного права тим самим створюють основу для розвитку інституту референдуму і є його теоретичною базою [4, с. 7].

Висновки

Таким чином, дослідивши роль референдуму в системі галузей права і структурі конституційного права можна вибудовувати концептуальні моделі побудови законодавства про референдум з урахуванням значущості такого інституту як найбільш рельєфної форми безпосереднього прояву волевиявлення громадян.

Література

1. Габермас Ю. Громадянство і національна ідентичність / Ю. Габермас // Націоналізм: антологія. - К. : Смолоскип, 2010. - 501 с.

2. Магазинер Я.М. Общее учение о государстве. Курс лекций, читанных в Петроградском университете в 1918-1922 гг. / Я.М. Магазинер / Хрестоматия по конституционному праву. Учеб. пособие. Том ІІ. / сост. Н.А. Богданова, Д.Г Шустров. - СПб. : «Алеф Пресс», 2014. - 968 с.

3. Палєєва Ю.С. Референдум - загальновизнаний демократичний інститут: історія і сучасність / Ю.С. Палєєва // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Юридичні науки». - 2013. - № 1 (4)43. - С. 43-50.

4. Синцов Г.В. Конституционно-правовой институт референдума Российской Федерации и субъектов Российской Федерации : автореф... к. ю. н. / Г.В. Синцов. - М., 2003. - 21 с.

5. Новгородцев П.И. Введение в философию права. Кризис современного правосознания / П.И. Новгородцев. - СПб., 2000. - 421 с.

6. Синцов ГВ. Современные конституционно-правовые модели института референдума в зарубежных странах : автореф.. .к. ю. н. / Г.В. Синцов. - М., 2008 - 23 с.

7. Detlef J. Legitimacy Through Referendum? The Neartly Successful Domino-Strategy of the EU Referendums in Ausrtia, Finland, Sweden and Norway / Detlef J., Storsved A. // West European Policy, 1995. - Vol. 18 (4). - P. 19-20.

8. Паниотто В. Социологическое исследование как способ контроля за результатами выборов и референдумов / В. Паниотто, Н. Харченко // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2001. - № 1. - С. 155-170.

9. Matt Qvortrup. Referendums and Ethnic Conflict / Matt Qvortrup. University of Pennsylvania Press. - February 5, 2014. - 2000 р.

10. Самородова-Богацкая Л.В. Федеральный референ

11. дум и народная инициатива в Швейцарии. Вопросы теории и практики. Понятие и теоретические основы института референдума. Книга первая / Л.В. Самородова-Богацкая. - М. : Издательство «Академия Естествознание»,2014 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www. monographies.ru/268.

12. Коток В.Ф. Референдум в системе социалистической демократии. / В.Ф. Коток //Хрестоматия по конституционному праву. Учеб. пособие. Том ІІ. / сост. Н.А. Богданова, Д.Г. Шустров. - СПб. : «Алеф Пресс», 2014. - 968 с.

13. Погорілко В.Ф. Референдне право України / В.Ф. По- горілко . - К. : Вид-во «Ліра-К». - 366 с.

14. Руденко В.Н. Прямая демократия: модели правления, конституционно-правовые институты / В.Н. Руденко. - Екатеринбург : УрО РАН, 2003. - 476 с.

15. Комарова В.В Референдумный процесс в Российской Федерации. Учебное пособие под ред. О.Е. Кутафина / В.В. Комарова. - М. : Директ-Медиа, 2014. - 289 с.