Роль третього сектора у правовому вихованні молоді в Україні
Сторінки матеріалу:
- Роль третього сектора у правовому вихованні молоді в Україні
- Сторінка 2
- Сторінка 3
РОЛЬ ТРЕТЬОГО СЕКТОРА У ПРАВОВОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДІ В УКРАЇНІ
Проць О.Є.
Актуальність теми. В умовах значних суспільних трансформацій в Україні особливої ваги набуває проблема правового виховання особистості як важливий аспект формування її правової культури та головний чинник, від якого залежить успіх перетворень у правовому житті суспільства й держави.
Дослідження правового виховання - один із актуальних напрямів наукових пошуків у педагогіці, політології, психології, соціології, юриспруденції та філософії права. У юридичній науці ця проблема постала ще в середині минулого століття. У 60-80-их рр. ХХ ст. активізувалися дослідження самого поняття «правове виховання», його форм і методів, мети й завдань (О.А. Лукашева, В.П. Сальников). Правове виховання розглядалося як необхідна умова підвищення правової активності, правової культури суспільства, подальшого зміцнення законності та правопорядку.
З середини 80-х - початку 90-х рр. ХХ ст. розвиток широкого підходу до праворозуміння, а так само процеси демократизації суспільства зумовили формування окремих реалістичних констатацій, спрямованих на критику догматичного стилю виховання, що орієнтувало тільки на засвоєння знань (В.К. Забігайло, М.І. Козюбра, П.М. Рабінович). Низка висновків щодо правового виховання молоді, зроблених у монографії українських учених [1], і на сьогодні зберігає свою актуальність.
Упродовж десятиліть досліджує питання правової свідомості, правової культури та правового виховання молоді В.В. Головченко [2; 3]. Можна погодитися з його висновком, що рівень правової свідомості української молоді останнім часом дещо понизився. Окреслюючи напрями правового виховання студентської молоді, В.В. Головченко висловлює думку про доцільність використання у вихованні молоді досвіду іноземних держав (зокрема США), де офіцери поліції спільно з працівниками виправних закладів, психологами й педагогами практикують «екскурсії» школярів, студентів до місць позбавлення волі, однак як практично реалізувати цю пропозицію у вітчизняних реаліях автор не пояснює. Вважаємо цю пропозицію малоефективною. По-перше, методика залякування покаранням навряд чи здатна сприяти формуванню правоактивної особистості. По-друге, слід ураховувати суттєві відмінності в системі освіти у США, де вона має прагматично-прикладний характер, і в Україні, де вона, попри значні реформи, залишається в руслі європейської традиції фундаментальної академічної освіти. По-третє, є й певні етичні застереження щодо такого засобу правового виховання: екскурсійна робота в місцях позбавлення волі здатна спричинити стигматизацію засуджених, особливо якщо ними є неповнолітні.
Сучасна загальнотеоретична юриспруденція виявляє інтерес до багатьох аспектів правового виховання, зокрема О.О. Орлова досліджує роль міліції у здійсненні правового виховання [4]; М.Й. Штан- грет розглядає філософсько-правові наукові проблеми, пов'язані з правовим вихованням молоді, зокрема курсантів закладів освіти МВС України [5]; В.Ю. Швачка, визначаючи напрями правової соціалізації особи в сучасних умовах розвитку українського суспільства, серед основних називає посилення ролі та значення правового виховання, створення належних умов для самовиховання, належного правового інформування особи [6]. С.В. Богачов присвятив дисертаційне дослідження проблемі найефективнішої форми правового виховання - правовій освіті [7]. З багатьма його висновками можна погодитись, але викликає зауваження акцентування ролі у правовій освіті Міністерства юстиції України, при цьому автор вважає правову освіту складовою системи освіти загалом.
Спробу подати правове виховання в системному вимірі здійснили автори монографії «Правове виховання в сучасній Україні» [8]. У цьому дослідженні правове виховання розглядається як складний соціо- культурний феномен, невіддільний від таких комплексних феноменів, як правова культура, правова свідомість, правова соціалізація тощо. У монографії визначаються методологічні підходи до визначення сутності і змісту правового виховання, досліджуються фундаментальні засади правового виховання, аналізуються різні практичні моделі правового виховання, у т. ч. історичні традиції правового виховання в Україні й досвід цієї діяльності за радянських часів. Автори монографії вважають правове виховання одним із важливих чинників розвитку української державності. Монографія стала основою для підготовленого тим самим авторським колективом навчального посібника з філософських проблем правового виховання [9].
Водночас малодослідженим у юридичній науці залишається питання про роль у правовому вихованні молоді так званого третього сектора, під якими розуміються різноманітні громадські організації. Мета статті - проаналізувати вплив громадських інституцій на формування та реалізацію державної молодіжної політики загалом і зокрема визначити основні аспекти їх правовиховної діяльності.
Виклад основного матеріалу. Поняття третього сектора, як зазначає О.Т. Бень, ґрунтується на тому, що першим сектором уважають державу й усі пов'язані з нею інститути, другим - комерційні інститути, спрямовані на отримання прибутку, а третім - громадянське суспільство, що складається з інститутів чи організацій, які займаються різноманітною діяльністю, але не входять ні в систему державних органів, ані в систему прибуткових структур [10, с. 340]. Один із дослідників громадських організацій Дж. Фішер назвав їх незалежним сектором. Учений наголосив, що громадські організації відіграють ключову роль у формуванні громадянського суспільства, виконуючи функцію посередника між громадянським суспільством і державою [11, р. 10].
Згідно з Законом України «Про громадські об'єднання», громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення й захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів [12]. Ст. 22 Закону встановлює засади взаємодії громадських об'єднань з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування. Держава покликана забезпечувати додержання прав громадських об'єднань. Не допускається втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у діяльність громадських об'єднань, так само як і втручання громадських об'єднань у діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, крім випадків, передбачених законом. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об'єднання до процесу формування й реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом проведення консультацій із громадськими об'єднаннями стосовно важливих питань державного та суспільного життя, розроблення відповідних проектів нормативно-правових актів, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів при органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, у роботі яких беруть участь представники громадських об'єднань. Як видається, значною мірою це стосується участі громадських об'єднань у формуванні й реалізації державної молодіжної політики, зокрема у здійсненні правового виховання молоді. Співпраця органів державної влади з громадськими об'єднаннями з метою максимального використання їх правовиховного потенціалу може здійснюватися в різних формах: держава може делегувати громадським об'єднанням окремі повноваження щодо правового виховання, організаційно та фінансово підтримувати на конкурсній основі програми, проекти громадських об'єднань, спрямованих на правове виховання молоді; надавати їм методичну й консультаційну допомогу у проведенні правовиховної діяльності, сприяти консолідації та координації діяльності громадських об'єднань при підготовці й проведенні заходів правовиховного спрямування; своєю чергою, громадські об'єднання можуть здійснювати контроль за діяльністю держави у сфері правового виховання молоді, формулювати пропозиції щодо підвищення її ефективності тощо. Доводиться, однак, констатувати, що в сучасних умовах в Україні такий механізм синергетичної взаємодії держави і громадських об'єднань у правовому вихованні молоді не сформований.
Недостатньо досліджена на сьогодні й роль національних дитячих і молодіжних рухів у процесі правового виховання молоді, оскільки тривалий час молодь уважалася пасивним об'єктом, на який здійснюється виховний вплив ззовні. Особливості сучасного становища молоді в системі суб'єктів правового виховання полягають у тому, що вона є його самостійним учасником, який перебуває водночас у процесі свого становлення. Звідси інші суб'єкти правового виховання, передовсім держава, повинні відмовитися від патер- налістського ставлення до молоді і створювати, забезпечувати й гарантувати умови для її самовиховання. У цьому питанні Україні варто вивчати та запозичувати досвід зарубіжних держав, де, як зазначають дослідники, процес допомоги молоді черпає енергію в індивідуалізації, а не в колективізації, у регіоналізації, а не в централізації, у плюралізмі, а не в централізмі, у безпосередній участі, а не в управлінні зверху [13, с. 129].
Український дитячий і молодіжний рух вийшов на принципово новий рівень розвитку наприкінці 90-х рр. ХХ ст. Його становлення як повноцінного інституту соціального, зокрема правового, виховання, потребує і наукового обґрунтування, і відповідних дій державних інституцій.
Держава передовсім здійснює правове регламентування діяльності молодіжних і дитячих громадських організацій. За Законом України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» [14], молодіжні громадські організації - об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення й захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів; дитячі громадські організації - об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства.
Ст. 8 Закону «Про молодіжні та дитячі громадські організації» закріплює право молодіжних і дитячих громадських організацій брати участь у підготовці та прийнятті рішень із питань державної політики щодо дітей і молоді. Молодіжні та дитячі громадські організації залучаються органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування до розроблення та обговорення проектів рішень із питань державної політики щодо дітей і молоді. Органи державної влади й органи місцевого самоврядування - ініціатори розроблення державної цільової програми, розміщують на своєму офіційному веб-сайті проекти концепцій державних цільових програм, які стосуються дітей і молоді, а також розглядають пропозиції до них від молодіжних і дитячих громадських організацій у порядку, визначеному законом.