Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена залежністю будь-якої національної юридичної системи від типу правової системи в якій вона розвивається. Традиційно в усіх науках базові дисципліни вважались ключовими об'єктами досліджень, оскільки саме вони визначали загальний контекст розвитку та перспективи цих наук. В системі юридичних наук до таких дисциплін належить історія держави і права, рівно як і теорія держави і права. Обидві ці дисципліни приділяють значну увагу вивченню правових систем світу. Це не є випадковим, оскільки саме правові системи є основою правової культури. Без їх вивчення залишаться незрозумілими минуле, сучасний стан та подальші перспективи розвитку як окремих національних законодавств, так і права у світовому масштабі. До того ж, на сучасному етапі, в зв'язку з процесами глобалізації, що охопили різні сфери життя суспільства, в тому рахунку і правову, знову постає завдання провести порівняльну оцінку різних правових систем, вибрати з них найкраще, відкинути застарілі та недемократичні положення і норми, щоб на основі синтезу кращих елементів різних правових систем створити універсальну правову систему, яка буде найбільш оптимальною для всіх країн.

Об'єктом дослідження є романо-германська правова система

Предметом дослідження є наявна і науково вивчена інформація про розвиток та сучасний стан романо-германської правової системи; дані, що констатують вплив даної правової системи на стан моралі, правосвідомості та правопорядку європейського суспільства; наукові прогностичні оцінки подальших перспектив континентальної правової системи.

Стан наукової розробки теми. На сучасному етапі дана тема виглядає, на перший погляд, добре дослідженою. Її вивчали Р. Давид, К. Цвайгерт, Г. Кьотц, А. Саїдов та інші. Але більшість дослідників цієї теми належали до закордонної історіографії. А в Україні цю тему об'єктивно вивчали лише у дореволюційний період (М. Владимирський-Буданов, Б. Кістяківський та інші). Але в радянській період вітчизняній історіографії, при розгляді даної теми, бракувало неупередженості (давався взнаки ідеологічний чинник - романо-германська правова система переважала у політично ворожих капіталістичних країнах). Окрім цього, більшість фахівців з теоретичних юридичних наук працювали в Росії. Таким чином, на сучасному етапі постало завдання відновлення об'єктивності цих досліджень, залучення закордонного досвіду та вироблення власної наукової школи в Україні з вивчення історії та теорії держави і права.

Метою наукової роботи є дослідити витоки, розвиток, сучасний стан та подальші перспективи розвитку романо-германської правової системи з урахуванням загальних тенденцій у розвитку права в світі на сучасному етапі. У відповідності до поставленої мети було визначено наступні завдання:

· дослідити витоки та історію формування романо-германської правової системи;

· виявити причини, що обумовили сучасний стан континентальної правової системи шляхом короткого огляду історичного розвитку даної правової системи;

· встановити зв'язки романо-германської правової системи з іншими правовими системами світу;

· дослідити структурні особливості романо-германської системи права;

· зробити прогностичну оцінку подальших перспектив розвитку континентальної правової системи;

· визначити риси романо-германського права у сучасній правовій системі України.

В ході дослідження використовувались такі методи: хронологічний, об'єктивний, структурно-системний, дедуктивний, індуктивний та порівняльний методи.

Практичне значення роботи. Представлена робота може бути використана при вивченні предмету «Теорія держави і права», підготовці до лекцій та семінарських занять.

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та спису використаних джерел. У першому розділі розглядається еволюція романо-германської правової системи, особливості системи у різніф періоди європейської історії. У другому розділі розкрито поняття «правова система», принципи класифікації правових систем та особливості і структурні елементи романо-германської системи права. Загальні особливості романо-германської правової системи України розглянуті у третьому розділі цієї курсової.

1. Формування континентальної (романо-германської) правової системи

1.1 Історія становлення романо-германської правової системи

Романо-германський тип правової системи сформувався в XII - на початку XIII ст. «Її основою стало римське право, під рецепцією якого слід розуміти застосування норм римського права, що почалося в ряді країн в умовах середньовіччя. Підставами рецепції стали умови економічного та заснованого на ньому соціального життя Західної Європи (розвиток торгівлі, ремесел, зростання міст), а також, властивості самого римського приватного права, що виникли в результаті певних економічних умов».

Формування спочатку ідеї, а згодом і самої романо-германської системи права (вже на законодавчому рівні) можна поділити на певні історичні етапи:

1) період простого права; 2) період формування загального права університетів; 3) період законодавчого права.

На першому етапі елементи, що започаткували створення романо-германської системи права, мали характер звичаєвого права. Спочатку варвари і римляни жили кожен за своїми законами. Але з прийняттям варварами християнства спосіб життя населення почав поступово змінюватись. На зміну примітивному приватному праву прийшли звичаї, притаманні певним територіям. Існують деякі документи, за допомогою яких ми маємо змогу прослідкувати стан як римського права, так і права варварів. До них належать компіляції Юстиніана (Кодекс, Дигести, Інституції, опубліковані з 529 по 534 р. та доповнені серією новел) у Візантії, Молитовник Аларіха (506 р.) у Франції та на Іберійському півострові представляють римське право.

Разом з тим, більшість германських племен починаючи з VI ст. також вже мали свої закони («закони варварів»), процес створення яких продовжувався до XII ст. Але ці «закони» регулювали дуже незначну частину суспільних відносин, що перешкоджає нам повно дослідити за ними стан права цього періоду. Римські ж компіляції, навіть в спрощеному виданні Аларіха скоро виявились занадто складними, і, згодом були модифіковані для більш простого застосування їх на практиці населенням. Нове право мало усну форму та було лише місцевого значення. Спроби вождів систематизувати та зробити єдиний звіт норм для підданих латинського та германського походження виявились невдалими і більше не повторювались. Та й сенсу уточнювати та фіксувати ці норми не було, тому що у вирішенні судових справ пріоритет мали позаправові засоби - «судження Боже», «присяги сторін», «процедура очищення», «судове випробування», «сваволя місцевої влади».

Створення романо-германської системи права пов'язано з відродженням, що почалося в XII-XIII ст. на Заході Європи, переважно в юридичній сфері. Нове суспільство зрозуміло необхідність права для порядку та безпеки, яких потребує Божественний замисел. Ідеал суспільства, заснованого на братерстві та милосерді було відкинуто. Церква стала більш чітко розмежовувати світське суспільство і суспільство віруючих; суд сумління і правосуддя, створила в цей період приватне канонічне право. В XIII ст. релігію і мораль вже перестали змішувати з громадянським порядком і правом. За правом знову було визнано його важливу роль і автономію, які віднині стали характерними рисами західної думки і цивілізації.

Наступним етапом розвитку романо-германської системи права став період формування загального права університетів, що були головним джерелом розповсюдження нових ідей. Першим і найбільш відомим був Болонський університет в Італії.

В університетах право розглядали як модель соціальної організації. Його вивчення залишало поза увагою процесуальні процедури, докази, способи виконання (ці питання залишались для адміністративної регламентації), концентруючи увагу на судовому розгляді чи виконанні прийнятих рішень. Університетська наука розглядала право в зв`язку з філософією, теологією, релігією. Вона вказувала суддям як вирішувати справи на основі справедливості, встановлювала правила, якими добропорядні люди повинні були керуватися у своєму соціальному житті. Право, як і мораль, - це належне (яким повинно бути), а не існуюче (яке є).

До XIX ст. римське право викладалося у всіх університетах континентальної Європи. Воно складало основу освіти, в той час як національне право стало другорядним. Феномен відродження викладання римського права вийшов за рамки Болонського університету з одного боку, та за межі XII-XIII ст. - з іншого.

Розглянута еволюція дає нам змогу зрозуміти, що ж насправді представляє з себе романо-германська система права. Ця система - величне творіння європейської науки, що намагається вказати юристам мету їхньої діяльності, словник і методи, орієнтувати їх у пошуках справедливих рішень. Університети не мали своєю метою створення позитивного права, вони не створювали обов'язкові норми для суддів і юристів-практиків у всіх країнах. Вони намагалися, спираючись на римські тексти, знайти найсправедливіші норми, що б відповідали новому суспільному порядку. Ці характерні риси романо-германської правової системи важливо відмітити в наш час, коли знову почали говорити про Європу та європейське право. Романо-германська система права об'єднала народи Європи, зважаючи на існуючі між ними відмінності, без яких Європа не була б тим, чим вона є, і такою, якою ми хочемо її бачити.

Епоха Ренесансу, або Відродження (почалася в Італії на рубежі XIII-XIV століть, а потім поширилася по всій Західній Європі) покінчила з релігійним середньовічним пануванням, звернувшись до гуманітарних досягнень античності. Розвиток юридичного світогляду, виникнення на його основі теорії природного права (як сили, що висунула на перше місце розум, який творить право, верховенство закону і вимогу кодифікації законодавства), сприяли формуванню правової культури європейських спільнот, новому їх зльоту. Поряд з приватним правом, заснованим на римському праві, Європа виробила нові норми публічного права, що виражають природні права людини і гарантують свободу особистості. Місце пріоритетів римського права посіли принципи права, що відображують раціональні засади не минулого, а сучасного життя.

Основи системи національного права країн континентальної Європи були закладені в буржуазну епоху, коли суспільні відносини досягли рівня зрілості і цілісності, а суспільна свідомість віддала перевагу керуватися результатом систематизації правових норм.

Період формування законодавчого права почався під впливом ідей школи природного права, одним з найважливіших досягнень якої стала кодифікація. Кодифікація є природним завершенням концепції, що лежить в її основі та багатовікової творчості університетів. Протягом шести століть в університетах викладалось право, що було зразком справедливості. З великим терпінням цю ідею втолковували юристам, в результаті чого вони почали сприймати її як ідеальний зразок права.