Порядок звернення стягнення на майно боржника, права та обов'язки сторін виконавчого провадження, заходи примусового виконання, розподілення грошових коштів, утриманих з боржника, черговість задоволення вимог стягувачів та інші ключові моменти виконавчого провадження за Федеральним законом "Про виконавче провадження" та Законом України "Про виконавче провадження" (в редакції до 28.11.2002 року) - практично співпадають. Втім російська процедура примусового виконання рішень не знає такого виконавчого Документа, як виконавчий напис нотаріуса, що швидше за все, викликано іншим, ніж в Україні колом повноважень нотаріальних органів.

Після порушення виконавчого провадження судовий пристав-виконавець надає боржникові строк для добровільного виконання рішення не більше 5 днів.

На відміну від українського законодавства, що регулює порядок примусового виконання, Федеральний Закон "Про виконавче провадження" чітко розрізняє дві фінальні стадії виконавчого провадження - припинення та закінчення виконавчого провадження. Припинення виконавчого провадження має місце у разі відмови стягувача від стягнення, затвердження судом мирової угоди між сторонами, смерті стягувача, недостатності майна підприємства, що ліквідується, скасування судового акта, на підставі якого видано виконавчий документ тощо. Закінчення провадження здійснюється у разі: фактичного виконання виконавчого документа, повернення виконавчого документа на вимогу стягувача або суду, повернення документа через фінансову неспроможність боржника або неможливість встановлення його місця мешкання, спрямування документу до іншого ССП та ін. Характерно, що судовий пристав-виконавець має право закінчити виконавче провадження у разі надіслання виконавчого документа до підприємства або організації для утримання боргу з заробітку боржника, таким чином, контроль за порядком утримань боргу бухгалтерією підприємства з заробітної платні боржника в Росії - відсутній.

Істотною є і роль суду в виконавчому провадженні Росії. Так, судовий пристав-виконавець не вправі самостійно приймати рішення про зупинення або припинення виконавчого провадження. Це виключна прерогатива суду (загальної юрисдикції та арбітражного, залежно від того, який суд видав виконавчий документ), який вирішує зазначені питання винесенням ухвали про припинення або зупинення виконавчого провадження.

За невиконання боржником рішення суду в строк, наданий для добровільного виконання, судовий пристав-виконавець стягує з боржника виконавський (исполнительский) збір у розмірі 7 відсотків від суми, яка підлягає стягненню. За рішеннями немайнового характеру з боржника-фІзичної особи стягується збір у розмірі 5 мінімальних розмірів оплати праці (МРОП), а з юридичної особи - 50 МРОП. Частина виконавського збору у розмірі 30% відраховується до федерального бюджету, а решта - надходить у позабюджетний фонд розвитку виконавчого провадження.

Оскарження дій судових приставів-виконавців здійснюється

виключно через суд (загальної юрисдикції або арбітражний) протягом 10 днів з моменту вчинення судовим приставом оскаржуваних дій (або з моменту відмови у вчиненні дії). Можливість оскарження дій судових приставів старшому судовому приставу чинним російським законодавством - не передбачена.

Нагляд за діяльністю судових приставів, розгляд заяв про вчинення судовими приставами злочинів та розслідування цієї категорії злочинів - покладені на органи прокуратури Російської Федерації.

Висновок

З даного короткого порівняльного екскурсу в російську систему виконання рішень видно, що в основних моментах щодо вирішення такого важливого питання як виконавче провадження в Росії та Україні існують як подібні підходи, так і подібні проблеми.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії верховної Ради України 28.06.1996 р. // ВВР. - 1996. - №30. - Ст. 141.

2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням спільного підприємства „Мукачівський плодоовочевий консервний завод” про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України „Про виконавче провадження” (справа про виконання рішень третейських судів) від 24.02.2004 р. // ОВУ. - 2004. - №9. - Ст. 536.

3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” (справа про мораторій на примусову реалізацію майна) від 10.06.2003 р. // ОВУ. - 2003. - №25. - Ст. 1217

4. Кримінальний кодекс України прийнятий 05.04.2001 р. // ВР. - 2001. - №25-26. - Ст. 131.

5.Кримінально-виконавчий кодекс України, прийнятий 11.07.2003 р. // ВВР. - 2004. - №3-4. - Ст. 21.

6. Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18.03.2004 р. // ОВУю - 2004. - №16. - Ст. 1088.