- Вступ
- 1. Система принципів організації i діяльності нотаріату в Україні
- 1.1 Поняття принципів організації i діяльності нотаріату в Україні
- 1.2 Класифікація принципів організації i діяльності нотаріату в Україні
- 2. Принципи організації нотаріату в Україні
- 2.1 Принцип законності
- 2.2 Принцип обґрунтованості нотаріальних актів
- 2.3 Принцип національної мови
- 2.4 Принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям, в здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів
- 3. Принципи нотаріально-процесуальної діяльності в Україні
- 3.1 Принцип додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій
- 3.2 Принцип диспозитивності
- 3.3 Принцип незалежності нотаріусів
- 3.4 Принцип неупередженості нотаріусів
- 3.5 Принцип доступності і гарантованості охорони і захисту безспірних прав
- 3.6 Принцип безспірності нотаріального процесу
- 3.7 Принцип рівності прав всіх учасників нотаріального процесу
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми обумовлена прагненням України від перших років незалежності рухатися шляхом побудови правової держави та створити якісно нове суспільство, в якому мають забезпечуватися пріоритети загальнолюдських цінностей. Ключовими кроками на цьому шляху, які, безумовно, сприяли її визнанню іншими державами світу, стали прийняття Конституції України, вступ України до Ради Європи, проведення адміністративної реформи та підготовка до проведення адміністративно-територіальної реформи. При цьому держава та її інституції й далі наполегливо шукають свій шлях забезпечення неухильного дотримання прав людини і верховенства права.
Складовою частиною правової реформи постає адміністративна реформа, яка, поряд з метою раціоналізації системи управління, має за мету і завдання демократизації та гуманізації державного управління, передбачає створення системи управління, яка б максимально відповідала стандартам правової держави з соціально-орієнтованою економікою. Нормам права надається роль основного засобу проведення цієї реформи, відповідно до чого вони повинні визначити моделі адміністративно-правових відносин нового типу, які були б спрямовані на забезпечення, перш за все, пріоритету прав та свобод громадян, забезпечення рівноваги між інтересами держави та суспільства. Саме таким має бути основний підхід до реформування системи державного регулювання нотаріальної діяльності як складової становлення бажаної моделі громадянського суспільства.
Докорінна зміна економічного базису суспільного життя - поява приватного сектору, розвиток ринкових відносин та як, наслідок значна активізація цивільного обігу й поява приватної нотаріальної діяльності, зумовили процеси оновлення організаційно-правових засад державного впливу на нотаріальну діяльність в цілому, перш за все, появу нового елементу регулювання - приватної нотаріальної діяльності, що висуває на порядок денний питання визначення сутності та меж державного втручання (шляхом переходу від управління до регулювання із обґрунтуванням відповідної концепції) у зазначену сферу суспільних відносин, публічно-правової природи нотаріальної діяльності, удосконалення принципів, функцій, системи суб'єктів, форм, методів державного регулювання останньої.
Мета дослідження - на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних та нормативних джерел, в тому числі і законодавства, визначити генезис та сучасний стан розвитку принципів організації i діяльності нотаріату в Україні.
Згідно з поставленою метою, завданнями дослідження є:
ѕ дослідити систему принципів організації i діяльності нотаріату в Україні;
ѕ розкрити принципи організації нотаріату в Україні;
ѕ охарактеризувати принципи нотаріально-процесуальної діяльності в Україні.
Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері правового регулювання принципів організації i діяльності нотаріату в Україні.
Предмет дослідження - право як основний юридичний базис відносин у галузі правового регулювання нотаріальної діяльності; організаційно-правовий механізм регулювання нотаріальної діяльності; система наукових поглядів та розробок стосовно оптимізації регулювання принципів організації i діяльності нотаріату в Україні.
Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового тощо).
У процесі виконання дипломної роботи було використане чинне, законодавство України та зарубіжних країн, наукові праці з права, теорії держави та права, теорії управління, конституційного, адміністративного права та процесу, цивільно-процесуального права, юридична публіцистика. Важливе місце в дослідженні посідають праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: В. Б. Авер'янова, В.Г. Афанасьєва, Г.В.Атаманчука, О.М.Бандурки, Ю.П. Битяка, Д.М. Бахраха, І.П. Голосніченко, А.С.Васильєва, Л.К.Воронової, С.Т. Гончарука, Г. Г. Забарного, Р. А. Калюжного, С .В. Ківалова, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, І.Б.Коліушка, А.Т.Комзюка, Є. Б. Кубка, Н.Р.Нижник, Л.А.Савченко,А.О. Селіванова, Ю.О. Тихомирова, М.М. Тищенка, В.П. Пєткова, В.М. Поповича, В.О. Шамрая, В.К.Шкарупи, і ряд інших, які стали фундаментальною базою для подальшого дослідження питань, що розглядаються.
Під час написання роботи були проаналізовані та використані також праці українських та російських вчених, що займаються безпосередньо дослідженням питань нотаріату, серед яких слід відзначити Н.І. Авдєєнко, В.Н. Аргунова, Л.Ф.Лесницьку, В.В.Комарова, В.В.Баранкову, С.Г.Пасічник, Л.К. Радзієвську, С.Я. Фурсу, Г.Б.Романовського, О.В.Романовську тощо.
1. Система принципів організації i діяльності нотаріату в Україні
1.1 Поняття принципів організації i діяльності нотаріату в Україні
нотаріат правовий україна
У вітчизняній юридичній науці на сучасному етапі не сформовано єдиного погляду на поняття «нотаріат». Так, можна виділити щонайменше три основні точки зору відносно визначення цього правового інституту. Найбільш поширеним в юридичній літературі є законодавче визначення нотаріату як системи органів та посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. При цьому, на думку деяких авторів, наведене поняття включає суб'єктивну сторону поняття «нотаріат» як сукупність існуючих органів і посадових осіб, яким надано повноваження із вчинення нотаріальних дій, та об'єктивну сторону цього поняття -- коло нотаріальних дій, які ці органи та посадові особи можуть вчиняти відповідно до чинного законодавства, тобто посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом.
Але за останній час наведене визначення піддається в спеціальній літературі серйозній критиці з тієї підстави, що воно регулює організаційну структуру та загальну спрямованість нотаріату як системи, орієнтованої на вчинення ряду нотаріальних дій. Проте не розкривається нерозривний правовий зв'язок нотаріату зі спеціальною процедурою, не підкреслюється характер взаємовідносин системи нотаріальних органів із державою. Тому під поняттям «нотаріат» цими авторами пропонується розуміти структуру нотаріальних органів, на яку покладається правоохоронна і правозахисна державна функції, що має здійснюватись відповідно до змісту нотаріального процесу і процедури, передбаченої чинним законодавством України [71, с. 63].
Не дивлячись на те, що у вказане поняття нотаріату було внесено низку важливих додаткових ознак, які роблять його більш повним, авторам все ж не вдалось повністю уникнути деяких притаманних йому недоліків і формальних ознак.
Щоб зрозуміти сутність поняття, яке досліджується, потрібно виділити його тотожність і відмінність порівняно з іншими інститутами. Провести розмежування тут можна, взявши за основу найбільш суттєві характеристики нотаріату, які притаманні тільки йому. Більш поглиблене вивчення показує, що поняття нотаріату має багато значень, серед яких можна виділити принаймні чотири:
-- нотаріат як система органів і посадових осіб;
-- нотаріат як галузь (підгалузь) права;
-- нотаріат як галузь законодавства;
-- нотаріат як наукова та навчальна дисципліна[63, с. 19].
Виходячи з поданих положень, найбільш повним і науково обґрунтованим є, на нашу думку, таке визначення. Нотаріат в Україні -- це правовий інститут, покликаний забезпечувати позасудову охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави шляхом вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами.
У Німеччині появу нотаріусів італійського типу відносять до XIV ст. Імператор Максиміліан І у 1512 р. видав перший нотаріальний статут, який детально регламентував діяльність нотаріусів. Подальший розвиток цього інституту відбувався шляхом прийняття окремих партикулярних законів для різних місцевостей Німецької імперії, яка на той час була роздробленою. На початку XIX ст. у деяких німецьких державах відбувається рецепція французького права, що мала значний вплив на розвиток нотаріального інституту. В Німеччині поступово починають з'являтися різноманітні законодавчі акти, зразком для яких був французький закон 1803 р. Аналіз німецьких законів кінця XIX -- початку XX ст., які регулювали діяльність нотаріату, свідчить, що вони в багатьох положеннях запозичили основні принципи французького нотаріату (можливість безпосереднього примусового виконання нотаріальних актів, пожиттєвий характер посади нотаріуса та ін.). Разом з тим спостерігається відсутність суворої межі між спірною і безспірною юрисдикцією, наслідком чого було підпорядкування нотаріусів нагляду судових установ і надання останнім деяких нотаріальних функцій8. Вся багатовікова історія нотаріальних органів в Європі підтверджує той факт, що цей інститут, на відміну від спірної судової юрисдикції, розвивався як безспірна публічна юрисдикція .
Збереження за римським правом його попереднього значення справило могутній вплив на правові системи новостворених об'єднань, а в результаті в країнах Європи отримав свій розвиток і нотаріальний інститут. У зв'язку з цим система організації нотаріальної діяльності, за якої нотаріуси, залишаючись особами вільної професії, здійснювали свої функції як представники держави, отримало назву латинського нотаріату.
До початку XX ст. у законодавстві більшості європейських країн були розроблені єдині принципи у визначенні поняття «нотаріус». У Франції нотаріус є особою вільної професії, за яким держава визнає функції офіційної особи з повноваженнями надавати актам і контрактам такий само ступінь довіри, начебто ці документи виходили з державних органів.
До 1926 р. нотаріальна діяльність в СРСР регулювалося законодавством союзних республік. Першим загальносоюзним актом стала ухвала ЦВК і РНК СРСР 14 травня 1926 р. «Про основні принципи організації державного нотаріату». На основі цієї ухвали були видані положення про нотаріат окремо кожною із союзних республік.
Нагляд і керівництво нотаріатом здійснювали Міністерство юстиції СРСР, міністерства юстиції союзних республік і їх місцеві органи.
