Для підвищення професійного рівня нотаріусів встановлено більш високі вимоги для зайняття посади нотаріуса -- стажування в нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, складання кваліфікаційного іспиту, обов'яз­кове одержання свідоцтва на зайняття нотаріальною діяльністю. Водночас врегульовано підстави для анулювання свідоцтва, визначено права та обов'язки нотаріуса, правові гарантії захисту його прав та інтересів. Також посилено вимоги щодо відповідальності нотаріуса за вчинювані ним нотаріальні дії. Крім того, нотаріуси під час вчинення нотаріальних дій керуються нормами цивільного, цивільно-процесуального, сімейного, земельного, господарського права. Найбільший вплив на нотаріальний процес має цивільне право, норми якого і повинні втілюватись на практиці за допомогою нотаріальної діяльності. Отже, це Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р., Цивільний процесуальний кодекс від 18 березня 2004 р., Земельний кодекс від 25 жовтня 2001 р., Сімейний кодекс від 10 січня 2002 р., Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року. Джерелами нотаріального процесуального права є також окремі закони, зокрема Закон УРСР «Про власність» від 7 лютого 1991 р., Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 р., Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р., Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р., Закон України «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 15 травня 1996 р., Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. та ін.. Значну роль у регулюванні діяльності нотаріату відіграють постанови Верховної Ради України, наприклад, «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 р., «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19грудня 1992р. і т.д. Особливе місце в регулюванні нотаріальної практики мають укази президента України: «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» від 10липня 1998 р.,«Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998р., «Про Консульський статут України» від 2 квітня 1994 року [71, с. 64]. Джерелом нотаріального процесуального права є постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України. Мова йде про Положення «Про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату» від 22 лютого 1994 р., Постанову «Про розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю» від 22 лютого 1994 р., Постанову «Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених» від 15 червня 1994 р. та деякі інші підзаконні акти. До важливих джерел нотаріального процесуального права слід віднести накази Міністерства юстиції України, якими затверджені інструкції: «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 3 березня 2004року, «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів» від 25 серпня 1994 р., «Про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» від 18 серпня 2004 р., «Про ведення Державного реєстру правочинів» від 18 серпня 2004 р., «Про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв» від 29 липня 2004 р., «Про порядок передачі нотаріальних документів на тимчасове зберігання до державного нотаріального архіву» від 9 липня 2002 р., «Про порядок ведення Єдиного реєстру нотаріусів» від 27 травня 1999 р., «Про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів» від 18 лютого 2003 р., Правила ведення нотаріального діловодства від 3 лютого 1994 р., Порядок ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій від 15 липня 2003 р., Порядок ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28 січня 2003 р., Положення про Єдиний реєстр доручень від б травня 1998 р., про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ від 17 жовтня 2000 р., Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 20 січня 1997 р., Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р., Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату від 28 грудня 1993 р., Положення про державний нотаріальний архів від 7 лютого 1994 р [51, с. 93]. Також слід назвати спільні накази Міністерства юстиції України та Державної податкової адміністрації України від 7 лютого 2003 р. «Про реєстрацію податкових застав нерухомого майна» і Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р. «Про затвердження Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України», Порядок посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, затверджений наказом Міністерства юстиції України та Держкомзему України 6 червня 1996 р. Джерелами нотаріального процесуального права є також постанови Пленуму Верховного Суду України: «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» від 31 січня 1992 р.; «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» від 24 червня 1983 р., «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25 грудня 1996р. При вчиненні нотаріальних дій застосовуються й акти місцевих органів влади та управління. На території Автономної Республіки Крим застосовується законодавство цієї територіальної одиниці України. Відповідно до законодавства України, міжнародних договорів нотаріуси застосовують і норми іноземного права. Так, якщо міжнародними договорами України встановлені інші положення щодо здійснення нотаріальних дій, ніж ті, що містяться в національному законодавстві, то застосовуються норми міжнародних договорів [18, с. 356]. Питання вчинення нотаріальних дій за кордоном визначаються консульськими конвенціями, міжнародними угодами, що їх уклала Україна з іншими державами. Порядок вчинення нотаріальних дій консульськими установами України регулюється Законом України «Про нотаріат», Консульським статутом України від 2 квітня 1994 р., спільним наказом Міністерства юстиції та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р., яким затверджено Положення «Про порядок здійснення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах і консульських установах України», та іншими нормативними актами нашої держави. Слід відзначити, що Україна, будучи членом Ради Європи та згідно з Указом Президента України від 11 червня 1998 року про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, одним із напрямів своєї діяльності вбачає забезпечення правової гармонізації нормативно-правових актів України до вимог ЄС. Тому зближення правових систем європейських країн має значний вплив на формування національного законодавства. Це положення також повинно суттєво впливати і на законодавство про нотаріат, яке наразі не систематизоване, містить багато суперечностей, застарілих норм. Так, в Україні 1 січня 2004 року набули чинності Цивільний, Сімейний кодекси, 18 березня 2004 р. був прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс України, які містять багато новел та значним чином відображаються на нотаріальній діяльності. Проте й досі в Україні діє Закон України «Про нотаріат» 1993 р. і одночасно нова Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 року, норми яких не завжди узгоджуються між собою; крім того, Інструкція є підзаконним актом, який має прийматися на підставі закону та деталізувати його положення, а не суперечити закону. Так, наприклад, ст. 36 Закону не передбачає, що приватні нотаріуси можуть посвідчувати договори довічного утримання, накладати і знімати заборону відчуження нерухомого майна та засвідчувати справжність підпису на документах, призначених для дії за кордоном, посвідчувати доручення для цієї м( ти, а також засвідчувати справжність підпису батьків або опік} на (піклувальника) на згоді про усиновлення дитини, тоді я Інструкція дозволяє вчиняти такі дії, зрівнюючи їх у цих діях з державними нотаріусами. Наразі назріла необхідність прийняття нового закону про нотаріат, що має забезпечити підвищення рівня захисту цивільне правових прав громадян України, юридичних осіб та держави цілому [71, с. 65]. Слід зазначити, що законопроект про нотаріат, внесений гру пою народних депутатів України Віктором Мусіякою, Василем Онопенком, Юрієм Кармазіним та Володимиром Мойсиком, н який вітчизняні нотаріуси покладали великі надії, 23.02.2006 було відхилено Верховною Радою. Цей законопроект було внесено до парламенту ще 12.01.2004 і 18 червня 2005 р. було прийнято за основу. Однією з основних ідей проекту, яка якісно відрізняє його від діючого закону «Про нотаріат», є докорінне реформування саме з точки зору введення єдиного нотаріату. Згідно з ним нотаріуси повинні вчиняти всі нотаріальні дії, а їхня діяльність має базуватися на принципах самофінансування та саморегуляції. Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, Закон України Про нотаріат, інші законодавчі акти України. Таким чином, нотаріат в Україні необхідно приймати не як систему, якій властивий лише загальний напрямок діяльності -- вчинення нотаріальних дій, а як структуру, якій властиві складні нотаріально-адміністративні правовідносини, які неможливо визначити однозначно як адміністративні. Для адміністративних правовідносин характерною є вертикальна підпорядкованість суб'єктів керівним органам, а нотаріально-адміністративні суттєво відрізняються від таких правовідносин. Так, управління юстиції є регіональним адміністративним органом, але питання про дисциплінарну відповідальність нотаріусів ним не вирішується. Подання управління юстиції не передається за їх власною підпорядкованістю, а розглядається спеціально створеним для цього нотаріальним органом -- Комісією по розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, яка розглядає питання дисциплінарної відповідальності осіб, що вчиняють нотаріальні дії. Це положення дає можливість підкреслити суб'єктним складом осіб, що безпосередньо входять до структури нотаріату України, а також мають вплив на організацію та діяльність нотаріату [63, с. 23]. Таким чином, принципи нотаріального процесуального права -- це керівні положення, на яких базується нотаріальне процесуальне право, організація і здійснення нотаріальної діяльності. Значення принципів полягає у визначенні основних засад організації та діяльності нотаріату як окремого правового інституту, а також у тому, що: --сукупність принципів нотаріального процесуального права є індивідуалізуючою ознакою саме цієї галузі права; --вони є взаємопов'язаною і взаємоузгодженою системою, в якій порушення одного з принципів тягне за собою порушення інших; --вони є основою тлумачення змісту законодавства у сфері нотаріальної діяльності. Серед принципів нотаріального процесуального права можна назвати такі: законності, обґрунтованості нотаріальних актів, не­упередженості, сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і законних інтересів, дотримання таємниці вчинення нотаріальних дій, національної мови. Принцип законності. У своїй діяльності нотаріуси та посадові особи зобов'язані дотримуватися норм чинного законодавства. Це значить, що, дотримуючись правильного процесуального порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус керується нормами процесуального і матеріального права. Крім того, нотаріуси повинні вимагати дотримання законності від усіх осіб, які звертаються до нього за вчиненням нотаріальних дій. Це досягається можливістю відмови нотаріуса від вчинення дій, що суперечать закону або неприйняття документів, оформлених з порушенням закону.