Важливим елементом розвитку української державності є створення професійного штату державних службовців і службовців органів місцевого самоврядування, які мають ефективно та стабільно функціонувати на користь усього українського суспільства. Умовою результативності проведення сучасних реформ є їх відповідне кадрове забезпечення, активізація, нарощування та конструктивне використання кадрового потенціалу в центральних органах та регіонах. В.М. Олуйко зазначає, що загальнокультурна, професійна та комунікативна освіченість державного службовця вимагає постійної державної уваги, неперервності й послідовності в системі його навчання, розвитку сучасних технологій і удосконалення методологічних підходів до навчання та інформаційного забезпечення.

Ефективна та якісна система інформаційного забезпечення органів державної влади є невід'ємною складовою частиною професійного функціонування системи державного управління. Впровадження та всебічне використання сучасних інформаційних технологій в управлінській діяльності забезпечує інформаційно-аналітичну підтримку прийняття управлінських рішень на всіх рівнях, супроводжує інформаційну підтримку соціально-економічного розвитку держави та її окремих регіонів, забезпечує інформаційні потреби державних службовців та інших категорій громадян, створює умови для об'єктивного формування громадської думки щодо діяльності органів влади, а також послуг, які вони надають. Інформаційне забезпечення є невід'ємною частиною кадрової політики органів публічної адміністрації, а якісна кадрова інформація дає змогу максимально ефективно використовувати кадровий потенціал цих суб'єктів адміністративного права.

На державному рівні процес відтворення та нарощування якісного кадрового потенціалу держави і його розвитку є проблемним. На думку таких науковців, як Ю.В. Ковбасюк, К.О. Ващенко, Ю.П. Сурмін, негативними факторами, що виходять на перший план, є: несприятливі соціально-економічні умови формування трудового потенціалу до досягнення людиною працездатного віку; проблеми соціально-економічної захищеності працівників; недосконалість законодавства в соціально-трудовій сфері; значний відтік економічно активного, професійно підготовленого населення за межі України; зруйнованість системи спадковості передачі трудових навичок і досвіду; неадекватна нинішнім умовам система державного управління у цій сфері та ін.

В.М. Олуйко вважає, що сучасна державна кадрова політика в регіонах України зумовлюється рядом специфічних причин: по-перше, посиленням в умовах адміністративної реформи відцентрових процесів децентралізації владних повноважень на користь місцевих органів влади та зростанням ролі службовців у здійсненні соціально-економічних перетворень; по-друге, серйозними прорахунками в кадровій політиці в регіонах, послабленням контролю і вимогливості до управлінських кадрів, відставанням розвитку правового забезпечення й боротьби зі зловживаннями працівників апарату державного управління, що призвело до значної втрати авторитету управлінських органів та їхніх кадрів; по-третє, недосконалістю державної кадрової політики на регіональному рівні, недостатністю її теоретичної розробленості в науковій літературі з урахуванням її комплексності та багатогранності; по-четверте, необхідністю всебічного вивчення і запровадження вже наявного вітчизняного та зарубіжного досвіду формування та реалізації державної кадрової політики в регіонах України. На наш погляд, об'єднувальним фактором недостатньо ефективної кадрової роботи органів публічної адміністрації як у центрі, так і в регіонах є застаріла, громіздка, забюрократизована, фрагментарна система інформаційного забезпечення кадрової політики цих органів.

Сучасні стратегічні нормативно-правові акти, що визначають напрями реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в Україні, враховують зазначені вище фактори, що впливають на кадровий потенціал органів публічної адміністрації, та приділяють значну увагу удосконаленню діяльності кадрових підрозділів цих органів. Так, Стратегія державної кадрової політики на 2012-2020 роки зазначає, що однією із цілей реалізації державної кадрової політики за напрямом модернізації кадрових служб є реорганізація кадрових служб у служби персоналу. Стратегія реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в Україні на період до 2017 року однією з проблем, що потребують розв'язання, визначає кардинальне оновлення змісту діяльності кадрових служб державних органів та органів місцевого самоврядування, посилення їхньої ролі в управлінні персоналом відповідного органу, а одним із критеріїв успішності реалізації цієї стратегії визначає трансформацію кадрових служб у служби управління персоналом шляхом оволодіння працівниками служб персоналу державних органів та органів місцевого самоврядування сучасними технологіями та практичними інструментами управління людськими ресурсами.

Н.Е. Онишків і Д.О. Шпак зазначають, що кадрова політика, здійснювана в центральних органах виконавчої влади, має орієнтуватися на ті основні вимоги до державних службовців, які зумовлені функціонуванням у високо-технологічному інформаційному суспільстві: практичний результат, діловитість, оперативність, ініціативність, уміння мислити та діяти економічно. Таким чином, сучасні технології управління людськими ресурсами засновані на якісному їх інформаційному забезпеченні.

Рівень інформаційного забезпечення системи державної влади, наголошує І.М. Олійченко, є однією з найважливіших характеристик держави, яка істотно впливає на всі процеси соціально-економічного розвитку суспільства. Як зазначає П.В. Макушев, інформаційне забезпечення кожної державної служби є важливим елементом її функціонування. Таким чином, з урахуванням зазначених вище сучасних умов є нагальна потреба в побудові ефективної системи інформаційного забезпечення кадрової політики органів публічної адміністрації, яка призначена зберегти усі найкращі традиції підрозділів роботи з кадрами та запровадити передові інформаційні технології управління персоналом.

Сучасні дослідження інформаційного забезпечення суб'єктів владних повноважень проводили різні науковці. Так, Р.А. Калюжний, досліджуючи інформаційне забезпечення системи управління, пропонує розуміти його як поєднання усієї інформації, що використовується, специфічних засобів і методів її опрацювання, а також діяльність фахівців щодо ефективного використання даних, відомостей, знань в організації управління конкретною системою. Вивчаючи інформаційне забезпечення управління, С.М. Петренко вважає, що ним є сукупність реалізованих рішень щодо обсягів інформації, її якісного та кількісного складу, розміщення і форм організації, метою є своєчасне надання необхідної та достатньої інформації для прийняття управлінських рішень, що забезпечують ефективну діяльність як підприємства загалом, так і його структурних підрозділів.

Безпосередньо інформаційне забезпечення як незалежне поняття Л.В. Балабанова пропонує розуміти як сукупність дій з надання необхідної для управлінської діяльності інформації в зазначене місце на основі певних процедур із заданою періодичністю; Г.А. Титоренко - як найважливіший елемент інформаційних систем та інформаційних технологій, призначений для відображення інформації, який характеризує стан керованого об'єкта, який є основою для ухвалення управлінських рішень і містить сукупність єдиної системи показників, потоків інформації - варіантів організації документообігу; систем класифікації та кодування економічної інформації, уніфіковану систему документації та різні інформаційні масиви (файли), що зберігаються в машині та на машинних носіях і мають різний ступінь організації; Є.Д. Бондаренко - як процес задоволення потреб в інформації, заснованої на застосуванні спеціальних засобів і методів її одержання, опрацювання, накопичення та видачі в зручному для використання виді, а структура цього забезпечення містить інформаційний фонд та спеціальні прийоми і методи інформаційного забезпечення; І.О. Ієрусалимов визначає його як дію, а також зберігання, виконання чого-небудь, що служить гарантією того чи іншого процесу; П.В. Макушев визначає його як частину управлінської діяльності з аналізу, планування та підготовки управлінських рішень, яка являє собою неперервний процес оброблення та використання інформації про стан функціонування системи державної виконавчої служби, яка здійснюється за допомогою інформаційних засобів і методів, приводить до формування інформаційних фондів та спрямована на забезпечення належного функціонування системи державної виконавчої служби України.

В.В. Лушером під інформаційним забезпеченням органів прокуратури України пропонується розуміти комплекс нормативно-правових, організаційно-управлінських, науково-технічних та інших заходів поєднання усієї інформації, що використовується в органах прокуратури, специфічних засобів і методів її оброблення, використання, дослідження, зберігання та захисту. Така діяльність охоплює надходження, рух і перетворення інформації, методи її зберігання та передавання. Інформаційне забезпечення в органах прокуратури містить, зазначає В.В. Лушер, роботу з інформаційними ресурсами, інформаційним програмним забезпеченням, а також аналіз інформації (інформаційно-аналітичну роботу).

Система інформаційного забезпечення фінансового менеджменту характеризує сукупність інформаційних ресурсів, що відображають внутрішнє та зовнішнє середовище підприємства і є необхідною умовою для прийняття ефективних фінансово-господарських рішень на кожному етапі управління фінансовою діяльністю підприємства. З наведеного можна зробити висновок, що зміст і система інформаційного забезпечення як багатостороннього явища ще не конкретизувалися в межах правової науки.

Цільова складова частина системи інформаційного забезпечення, за результатами дослідження Є. Шевченко, спрямована на підтримання: а) актуальності інформації, яка відображає реальний стан справ у відповідних сферах діяльності за визначений період; б) об'єктивності даних, які відображають достовірність стану справ; в) повноти відбиття явищ таким чином, що дає можливість визначитися щодо пріоритетних напрямів діяльності; г) погодженості та інформаційної єдності показників, завдяки чому первинні дані не суперечать зведеним та похідним; ґ) можливості виконання таких функцій управлінського процесу, як облік та аналіз, прогнозування та планування, координація та контроль.

Дослідження інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів І.П. Катеринчуком дало йому можливість визначити призначення такого забезпечення:

1) необхідність оперувати інформаційними ресурсами для прийняття рішень як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні;

2) потреба правоохоронних органів у розвитку та вдосконаленні їхньої діяльності; професійний державний інформаційний службовець

3) вимоги щодо доступу до публічної інформації, розпорядниками якої є правоохоронні органи;

4) потреби забезпечувального характеру, пов'язані з кадровим, фінансово-економічним, господарським та іншими видами забезпечення щоденної діяльності правоохоронних органів.

І.П. Катеринчук дуже чітко формулює мету інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів: це забезпечення високоефективної роботи як самих вказаних органів, так і кожного їх працівника, забезпечення зворотного зв'язку між ними та суспільством для сумісного вирішення наявних у правоохоронній сфері проблем, а також інформування широких кіл громадськості про особливості правоохоронної діяльності, підвищення поваги до неї в суспільства.