Системно-правові засади формування стратегії запобігання злочинам у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками Державної кримінально-виконавчої служби України

Ліховіцький Я.О., к. ю. н., доцент кафедри кримінального права Ужгородський національний університет

Статтю присвячено характеристиці системно-правових засад формування стратегії запобігання злочинам у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками Державної кримінально-виконавчої служби України. Визначено, надано опис та пояснення юридично значущим, функціональним зв'язкам останньої зі стратегіями державного управління загалом, а також протидії злочинності та реформування пенітенціарної системи.

Ключові слова: працівник Державної кримінально-виконавчої служби, злочин, запобігання, управління, стратегія, зв'язок.

Статья посвящена характеристике системно-правовых основ формирования стратегии предупреждения преступлений в сфере служебной деятельности, совершаемых работниками Государственной уголовно-исполнительной службы Украины. Определено, дано описание и объяснение юридически значимым, функциональным связям последней со стратегиями государственного управления в целом, а также противодействия преступности и реформирования пенитенциарной системы.

Ключевые слова: работник Государственной уголовно-исполнительной службы, преступление, предупреждение, управление, стратегия, связь.

The article is devoted to characteristic of systematic-legal bases of building prevention strategy of official malfeasance committed by the officers of State Criminal Executive Service of Ukraine. It defines characteristic and exposition of legally significant functional connections of the latter with general state administration strategies, as well as counteracting crime and penal system reform strategies.

Key words: officer of State Criminal Executive Service, crime, prevention, administration, strategy, connection.

Постановка проблеми. Будь-яка стратегія соціального управління може бути ефективною виключно за умови її синхронізованості з базовими та суміжними сферами стратегічного публічного адміністрування. В іншому разі виникає ризик продукування нових суспільних протиріч, загострення наявних. У цьому сенсі кримінологічні стратегії не є виключенням. На шляху їх розроблення одним із першочергових кроків має стати формування системно-правових зв'язків із пов'язаними стратегіями державного управління. Ця ж вимога є актуальною і для стратегії запобігання злочинам у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВС), яка нормативно наразі ще не визначена. Цьому має передувати всебічне доктринальне опрацювання її змістовного і процедурного компонентів, які неодмінно виявляють свої зв'язки із чинними стратегіями державного управління, протидії злочинності, які перебувають на етапі реалізації.

Ступінь розробленості проблеми. Проблеми протидії злочинності серед персоналу правоохоронних органів взагалі та ДКВС зокрема розглядалися О.М. Джужею, О.М. Ігнатовим, М.І. Карпенком, О.Г. Колбом, О.А. Мартиненком, М.І. Мельником, О.С. Но- ваковим, М.І. Хавронюком, І.С. Яковець та іншими науковцями. Втім, системно-правові засади формування стратегії запобігання злочинам у відповідній сфері й досі не ставали предметом окремих досліджень.

Мета статті - визначення, опис і пояснення системно-правових засад формування стратегії запобігання злочинам у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками ДКВС.

Виклад основного матеріалу. Кримінологічна наука за визначенням є міждисциплінарною, чиї доктрина і практика мають єднати розрізнені, відособлені фрагменти соціальної реальності в цілісному, а тому системному науково-дослідницькому та управлінському мисленні і впливі. Ця обставина накладає відбиток на весь зміст як генеральної стратегії протидії злочинності, так і видових (за видами злочинності) її відгалужень, стратегій запобігання злочинам. Відтак, ведучи мову про стратегію запобігання злочинам у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками ДКВС України, варто забезпечити її зв'язок та відповідність положенням:

Стратегій державного управління загалом, які, як правило, розробляються й реалізується у середньостроковій перспективі та стосуються найбільш масштабних сфер публічного адміністрування. В ідеалі їх має єднати спільне ідеологічне (ціннісно-світоглядне) підґрунтя й зорієнтованість. Наразі йдеться про чотири основні програмні документи із цих питань: а) Стратегію сталого розвитку «Україна - 2020», схвалену Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015 [1]; б) Стратегію реформування державного управління на 2016-2020 рр., затверджену Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 474-р [2]; в) Національну стратегію у сфері прав людини, затверджену Указом Президента України від 25 серпня 2015 р. № 501/2015 [3]; г) Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр., схвалену Указом Президента України від 20 травня 2015 р. № 276/2015 [4]. Закріплені в перших трьох стратегіях положення є наскрізними для всієї функціональної структури державного управління, мають пронизувати кожну її ланку, рівень, зокрема в аспекті протидії злочинності.

Так, Стратегією сталого розвитку «Україна - 2020» визначено найбільш значущі маркери найближчого п'ятирічного руху українського суспільства. Всі вони, безумовно, на загальносоціальному рівні мають своє значення для протидії злочинності загалом і запобігання злочинам досліджуваної нами групи зокрема. В узагальненому вигляді основна мета вказаної стратегії окреслена як впровадження європейських стандартів життя [1]. Серед стратегічних напрямів і заходів її досягнення, що мають більш прикладне значення для формування стратегії запобігання злочинам, вчинюваним працівниками ДКВС у сфері службової діяльності, варто відмітити такі: забезпечення структурних реформ у секторах державного управління (також у ДКВС - Я. Л.); впровадження ефективних механізмів протидії корупції; реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів для практичної реалізації принципів верховенства права, європейської системи цінностей та стандартів захисту прав людини; коригування завдань та функцій правоохоронних органів, упровадження нових засад проходження служби, нових критеріїв оцінки роботи правоохоронців для підвищення рівня захисту прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави від протиправних посягань [1].

Органічним продовженням, доповненням та деталізацією Стратегії «Україна - 2020» є Стратегія реформування державного управління на 2016-2020 рр.,, яка націлена передусім на зниження адміністративного навантаження державного регулювання, покращення якості надання адміністративних послуг, забезпечення законності та передбачуваності адміністративних дій. Серед основних напрямів реформування державного управління, передбачених цією Стратегією і які разом із ціннісною настановою також мають знайти своє відображення у стратегії запобігання злочинам, вчинюваним працівниками ДКВС у сфері службової діяльності, такі: формування і координація державної політики (стратегічне планування державної політики, якість нормативно-правової бази та державної політики загалом, включаючи вимоги щодо формування політики на основі ґрунтовного аналізу та участь громадськості); модернізація державної служби та управління людськими ресурсами; забезпечення підзвітності органів державного управління [2].

Важливо зауважити, що за змістом Стратегія реформування державного управління на 2016-2020 рр. має ліберально-гуманістичну спрямованість. Тож цілком очевидно, що ідея антропоцентризму є ключовою для неї, що змушує також звернутися й до Національної стратегії у сфері прав людини, яка набуває ролі своєрідної «єднальної матерії» всього строкатого процесу державного реформування.

Національна стратегія у сфері прав людини спрямована на об'єднання суспільства довкола розуміння цінності прав і свобод людини, які захищаються на основі принципу рівності та без дискримінації. Метою її реалізації є забезпечення пріоритетності прав і свобод людини як головного чинника під час визначення державної політики, прийняття рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Серед напрямів Національної стратегії слід виділити такі: а) запобігання непропорційному використанню сили та спеціальних засобів працівниками правоохоронних органів; б) створення ефективної системи протидії катуванням, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню; в) створення умов для попередження випадків неналежного поводження; г) утвердження у суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів неналежного поводження; ґ) створення ефективної системи захисту права на свободу та особисту недоторканність [3].

Таким чином, намічені у визначених вище стратегіях структурно-функціональні зрушення публічного адміністрування неодмінно мають виходити з примату Людини як мети, сенсоутворювального начала, стрижня державного управління. Така гуманістична домінанта логічно випливає з надр європейської цивілізації, починаючи від античного суб'єктивного ідеалізму й до постмодерних концепцій «олюдненого», соціалізованого лібералізму «третьої хвилі», переоцінки ролі і значення людини, людського капіталу в історичному процесі.

Забезпечуючи зв'язок розроблюваної в нашому дослідженні кримінологічної стратегії зі Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр., маємо сформувати гносеологічні підстави для імплементації системи кримінально-превентивної діяльності загалом та виконання покарань зокрема таких її концептуальних дороговказів: верховенство права, ефективність, скоординованість, підзвітність громадянам України (йдеться, зокрема, про підзвітність ДКВС - Я. Л.), вільність від будь-якого політичного впливу та відповідність стандартам і передовим практикам Європейського Союзу [4]. Серед стратегічних завдань антикримінального спрямування, які можуть та повинні бути екстрапольовані на сферу діяльності ДКВС та визначені зазначеною Стратегією, є такі: розвиток інструментів внутрішнього та зовнішнього контролю в рамках запобігання корупції; розвиток стратегічного планування, належного бюджетного і фінансового управління, комунікаційних можливостей; забезпечення індивідуалізованого підходу до ресоціалізації; поширення практики застосування альтернативних позбавленню волі видів покарання та імплементація позитивного досвіду застосування механізмів пробації [4]. Реалізація кожного із цих завдань містить у собі високий кримінально-превентивний потенціал, що може бути розкритий виключно на системній і комплексній основі, яка передбачає належний рівень фахової спеціалізації управлінських та суто кримінологічних практик. Ця обставина диктує необхідність пов'язати стратегію запобігання злочинам працівниками ДКВС у сфері службової діяльності з наступним класом стратегій.