Стратегій протидії злочинності. Зауважимо, що єдиної, цілісної, комплексної програми суто кримінологічної спрямованості, яка би чітко визначала стратегічні пріоритети, цілі, задачі, етапи і механізм їх реалізації у кримінально-превентивній сфері, наразі в Україні немає. Окремі елементи загальної кримінологічної стратегії розпорошені по кількох нормативних документах. Одним із них, що має характер базового та стратегічного, є Концепція розвитку сектору безпеки й оборони України (далі - Концепція), затверджена Указом Президента України від 14 березня 2016 р. № 92/2016 [5], яка визначає перелік найбільш актуальних викликів українській державності, громадянам України, напрями щодо їх нейтралізації (стримування). Разом із тим маємо констатувати зорієнтованість Концепції не на стабілізацію криміногенної обстановки загалом, а на формування додаткових важелів та механізмів злагодженого стримування загроз національній безпеці - умовно самостійної сфери відтворення злочинності, здебільшого політичної спрямованості, а також її відповідної детермінаційної основи. Тож цілком зрозумілим є те, що злочинність працівників ДКВС у сфері службової діяльності у світлі цієї Концепції може розглядатися лише як зона побічних (нехай і бажаних, соціально корисних) ефектів, яка потрапляє до орбіти кримінально-превентивного впливу опосередковано.

Так, згідно з положеннями Концепції ДКВС взагалі не входить до кола суб'єктів сектора безпеки. Серед її завдань, які гіпотетично можуть стосуватися сфери діяльності ДКВС, визначено «боротьбу з тероризмом та організованою злочинністю у сфері управління та економіки». З одного боку, це підтверджує наведені вище положення та загальну спрямованість Концепції, а з іншого - свідчить про вузькість розуміння безпекового складника соціодинаміки сучасної України.

Доречно в цьому контексті також зауважити і на тому, що у 2016 р. лише за даними офіційної державної статистичної звітності злочинність досягла показників 1998 р., тобто зафіксовано найгірший її стан за останні майже два десятиліття. І це при тому, що весь український народ змушений протистояти системним кризовим явищам економічного, політичного, інформаційного, масово-психологічного та правового характеру. Останні, сприймаючись крізь призму перманентної агресії щодо України з боку РФ, що має надширокий діапазон проявів і напрямів деструктивного впливу, набувають значення комплексної загрози національній безпеці. Національний (внутрішньодержавний) вимір злочинності сьогодні концентрує в собі не менший, а можливо й більший, деструктивний потенціал для сектора безпеки України. Він легко виявляється із застосуванням аналітичної схеми Дж. Келлін- га та Дж. Уілсона, розробленої в межах відомої теорії «розбитих вікон». Держава, яка не здатна гарантувати безпечне соціальне середовище власним громадянам, зокрема убезпечене від кримінальних загроз, приречена на постійну боротьбу за виживання, на необхідність підтверджувати підстави і важливість свого існування. Злочинність, таким чином, розмиває фундамент української державності. Тому вкрай легковажно-безвідповідальною й небезпечною видається недооцінка її дійсно підривного впливу щодо загального стану суспільного розвитку (стагнації). У прогнозованих траєкторіях останнього вже проглядаються контури імовірної інтенсифікації кримінально-владного симбіозу, реінкарнації квазідемо- кратичного політичного режиму, утвердження якого означатиме фактичну втрату державного суверенітету за збереження номінальних його параметрів, атрибутики. То хіба недопущення такого сценарію не має входити до спектра завдань гарантування національної безпеки? Питання риторичне.

Таким чином, загалом позитивно оцінюючи окремі аспекти Концепції, зауважимо, що її вочевидь недостатньо, аби забезпечити домірний, повномасштабний вплив на злочинність у нашій державі. Певною мірою ці запити на загальнодержавному рівні компенсують положення Стратегії розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення на період до 2020 р., Концепції Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 р. й Антикорупційної стратегії. І якщо питання протидії торгівлі людьми і відмиванню коштів, здобутих злочинним шляхом, практично не перетинаються із проблематикою відтворення злочинності працівників ДКВС у сфері службової діяльності, то антикорупційні практики виявляють свою безпосередню дотичність до неї.

Концептуальні питання та особливості реалізації Антикорупційної стратегії визначені Законом України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 рр.» від 14 жовтня 2014 р. № 1699-УІІ [6] та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 20152017 рр.» від 29 квітня 2015 р. № 265 [7]. У розрізі проблематики нашого дослідження положення Антикорупційної стратегії мають слугувати підґрунтям для специфікації протидії корупційній злочинності серед працівників ДКВС. Хоча і зауважимо, що строк її дії спливає у 2017 р., як і Концепції державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю [8]. Як нами зазначалося, корупційні практики серед працівників ДКВС в окремих випадках мають організований характер, передбачають мережу багаторівневих субординаційних зв'язків забезпечення та контролю.

Стратегіям реформування пенітенціарного сектору протидії злочинності, які змістовно є синтетичними та мають об'єднувати в собі світоглядні та цільові настанови перших двох видів стратегій. У цій сфері на нормативно-правовому рівні єдиним документом стратегічного характеру є Концепція державної політики у сфері реформування ДКВС України, затверджена Указом Президента від 8 листопада 2012 р. № 631/2012 [9]. Серед положень цього Указу, що є кримінологічно значущими у досліджуваному аспекті, слід вказати на виділені шляхи досягнення цілей реформування: підвищення рівня правового та соціального захисту персоналу ДКВС, оптимізації його кількості з урахуванням науково обґрунтованих норм навантаження та міжнародної практики; поліпшення умов праці персоналу, вдосконалення системи застосування заходів морального та матеріального стимулювання праці; створення ефективної системи добору та підготовки кваліфікованого персоналу ДКВС, запровадження спеціалізованої системи освіти; розширення кола державних та недержавних організацій, що залучаються до діяльності, спрямованої на забезпечення соціально-психологічного, педагогічного та профілактичного впливу на засуджених [9].

Визнаючи слушність визначених цією Концепцією шляхів наближення наявної системи виконання покарань до європейської моделі й забезпечення дотримання принципів гуманізму, поваги до прав і свобод людини у процесі виконання покарань, зазначимо, що її дія розрахована до 2017 р. До того ж Постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2014 р. № 71 «Деякі питання опти- мізації державних цільових програм і національних проектів, економії бюджетних коштів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» [10] припинено дію Державної цільової програми реформування ДКВС на 2013-2017 рр. [11], у якій було закладено основи механізму реалізації Концепції державної політики у сфері реформування ДКВС України. Тож на сьогодні маємо констатувати наявність лише одного концептуального документа, який не забезпечений практичним механізмом реалізації.

Проте ті кроки, які робляться урядом України у сфері реформування ДКВС, дають підстави для висновку про збереження деяких найбільш загальних, але стратегічно важливих елементів реформістського руху за заданим напрямом. Йдеться передусім про спроби демілітаризувати ДКВС. Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 р. № 343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» було ліквідовано Державну пенітенціарну службу України та започатковано процес передачі її функції саме Мін'юсту як цивільному відомству. Втім, підкреслимо, наразі не йдеться про концептуальну цілісність, послідовність та збалансованість реформування ДКВС, що має бути забезпечене належним стратегічним підходом і політичною волею.

Висновки. Таким чином, формується умовний триєдиний комплекс системно-правових зв'язків, що визначають стратегічні підстави державного управління у сфері запобігання злочинам працівників ДКВС. Водночас маємо усвідомлювати і зворотній зв'язок останнього принаймні на положення стратегії реформування пенітенціарного сектора протидії злочинності. Вони співвідносяться відповідно як діалектичне окреме та особливе. Відтак питання синхронізації вказаних площин стратегічного управління набуває особливої значущості з погляду практичної реалізації їхніх настанов. Саме тому стратегія запобігання злочинам працівників ДКВС обов'язково має, з одного боку, ґрунтуватися на перелічених вище загальних світоглядних та праксеологічних настановах, а з іншого - передбачати належний рівень специфікації.

злочин службовий кримінальний виконавчий

Література

1. Про Стратегію сталого розвитку «Україна - 2020» : Указ Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015.

2. Стратегія реформування державного управління на 20162020 роки : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 474-р.

3. Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини : Указ Президента України від 25 серпня 2015 р. № 501/2015.

4. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки : Указ Президента України від 20 травня 2015 р. № 276/2015.

5. Про рішення Ради національної безпеки й оборони від 4 березня 2016 р. «Про Концепцію розвитку сектору безпеки й оборони України» : Указ Президента України від 14 березня 2016 р. № 92/2016.

6. Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки : Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1699-УП.

7. Про затвердження Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антико- рупційної стратегії) на 2015-2017 роки : Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р.

8. Про Концепцію державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю : Указ Президента України від 21 жовтня 2011 р. № 1000/2011

9. Концепція державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України : Указ Президента України від 8 листопада 2012 р. № 631/2012

10. Деякі питання оптимізації державних цільових програм і національних проектів, економії бюджетних коштів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України : Постанова Кабінету Міністрів України від 5 березня 2014 р. № 71.