Готика (від італ. gotico. букв. — готський, від назви германського племені готів); готичний стиль — художній стиль, що став завершальним етапом розвитку середньовічного мистецтва країн Західної та частково Східної Європи (між серединою XII й XV—XVI ст.). Зародився у Північній Франції. Готичне мистецтво переважно культове за призначенням і релігійне за тематикою. Особливе місце в мистецтві Г. посідає собор — високий зразок синтезу архітектури, скульптури та живопису. Готичний собор — це, як правило, 3—5-нефна базиліка з поперечним нефом-трансептом. Основним видом образотворчого мистецтва Г. є скульптура, яка набула глибокого ідейно-художнього змісту та розвинених пластичних форм. Різноманітна тематика вітражів, що декорували віконні прорізи готичних храмів. У пізній Г. набули поширення скульптурні вівтарі в інтер?єрах, де об?єднані дерев?яна розфарбована й позолочена скульптура і темперний живопис на дерев?яних дошках. В епоху Г. досягли розквіту книжкова мініатюра й декоративне мистецтво, пов?язані з високим рівнем цехового ремесла.

   Гравюра (від фр. gravure; graver— вирізати). У графічному мистецтві окремий вид творчості. Гравюрою називають відбиток на папері з дошки, на якій був вирізаний (награвірований) малюнок. Гравюра є оригінальна і репродукційна. Оригінальною є гравюра, виконана в цілому художником від початку й до кінця, включаючи обробку дошки. Репродукційна гравюра (з?явилася в Європі наприкінці XV ст.) відтворює оригінали живопису тощо. Поділяється на станкову, розраховану на самостійне існування, та книжково-журнальну як ілюстраційну. Існує багато різновидів гравюрної техніки: різцева гравюра, офорт, суха голка, меццо-тинто, м?який лак, акватинта, манера олівця, резерваж, лавіс, ксилографія, ліногравюра, гравюра на камені й різних пластинках. Основні матеріали для гравюри на металі — сталь, мідь, цинк, для гравюри на дереві — самшит, пальма, граб, груша.

   Граматика — 1) будова мови; 2) частина лінгвістики, що вивчає будову мови.

   Графіка — вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

   Графіті (італ. graffiti — видряпини) — написи та малюнки, надряпані на стінах і архітектурних деталях давніх будівель, а також на посуді та інших предметах.

   Гробниця — архітектурна споруда, що містить тіло померлого та увічнює його пам?ять.

   Гугеноти — протестанти-кальвіністи у Франції XVI—XVIII ст.

   Гуманізм (від лат. humanus — людяний, людський) — ідейний напрям культури доби Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, боровся за визволення науки й людської особистості від обмежень схоластики.

Д

   Дадаїзм (фр. dadaisme, від dada — дитячий коник, переносно — дитячий лепет) — модерністська течія в літературі й образотворчому мистецтві Західної Європи початку XX ст. Характерні риси дадаїзму: антиестетизм, зумисний примітивізм. Дадаїзм — попередник сюрреалізму.

   Деїзм — 1) ідеалістичне вчення, яке визнає Бога першопричиною світу, але заперечує його втручання в явища природи і суспільного життя; 2) форма віри, яка виникла в епоху Просвітництва.

   Декоративне мистецтво — галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архітектурою, надають матеріальному середовищу проживання людини художніх, естетичних якостей. Д. м. поділяється на безпосередньо пов?язане з архітектурою монументально-декоративне мистецтво (створення архітектурного декору, рельєфів, статуй, вітражів, мозаїк, що прикрашають фасади й інтер ?єри, а також паркової скульптури) і декоративно-ужиткове мистецтво (створення художніх виробів, призначених переважно для побуту).

   Деміург — (алегорично) творець.

   Диктатура — необмежена влада, яка спирається на силу.

   Догмат — основне положення віровчення, обов?язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.

   Додекафонія (з гр. — дванадцятизвуччя) — техніка композицій, заснована на застосуванні всіх 12 рівноправних, функціональних незалежних тонів хроматичної гами. Звуковим матеріалом оперують так, щоб жоден звук не повторювався, що часто призводить до беззмістовного хаотичного звучання.

   Доричний ордер — один із трьох давньогрецьких архітектурних ордерів; позначається простотою й масивністю оздоблення. Походить від назви давньогрецької області Доріди. У Д. о. відсутня база у колони, він має просту форму капітелі, а також тригліфи й метопи у фризі.

Е

   Екзальтація — надмірне захоплення чимось, збудження під впливом будь-чого, захопленість, захват, збудження, піднесення, вибух емоцій.

   Екзистенціалізм (лат. existentia— існування, буття): 1. Ідеалістична філософська течія, що заперечує об?єктивність буття, реальним вважає лише існування людини та її переживань, твердить про беззмістовність життя, непотрібність суспільної діяльності. 2. Течія літературного модернізму. Виникла в передвоєнні роки, поширилася під час і після Другої світової війни. Характерні риси: суб?єктивізм, індивідуалізм, песимізм, заперечення будь-якого насильства.

   Експансія — загарбання державами та монополістичними об?єднаннями чужих територій, ринків, джерел сировини, економічне й політичне уярмлення інших країн.

   Експресіонізм (фр. expression — виразність, вираження) — напрям у європейській літературі та мистецтві перших десятиліть XX ст. Головним в експресіонізмі проголошувалося вираження суб?єктивних уявлень митця, що зумовило потяг до ірраціональності, загостреної емоційності та гротеску.

   Експресія — виразність, підкреслене виявлення почуттів, переживань.

   Емпіризм — 1) напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає сприймання і досвід, а значення теоретичних узагальнень і логічного мислення недооцінює або зовсім заперечує; 2) схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням.

   Епіграма (гр. — напис) — короткий вірш сатиричного глузливого змісту, здебільшого спрямований проти якої-небудь особи.

   Епістолярна творчість (гр. — послання, лист) — форма викладу, коли твір написаний у формі листування персонажів або послання, а також приватне листування як джерело історії.

   Ескіз — попередній начерк креслення, картини тощо.

   Етика — 1) наука, що вивчає мораль; 2) норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.

   Етюд — в образотворчому мистецтві — первісний допоміжний малюнок, виконаний з натури, для майбутнього твору.

Є

   Євангелія («благовіствування», частина Біблії) — так звуться чотири церковні книги, що оповідають про життя Христа. Події, описані в цих книгах, легендарного характеру, яких багато у східних народів.

Ж

   Живопис — вид образотворчого мистецтва, художнє зображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері тощо). Колір є найважливішим зображальним та емоційним засобом Ж. поділяється на монументальний, станковий, театрально-декораційний та мініатюру. Ж поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, анімалістичний. Техніка Ж. (накладання фарб, закріплення на поверхні) різноманітна. Найбільш поширені фарби: олійні, клейові, темпера. У монументальному Ж. застосовують фреску, мозаїку, вітраж, у станковому поряд з олією — акварель, гуаш, пастель.

З

   Замок — укріплене житло феодала, оборонний об?єкт. У XIII—XIV ст. 3. перетворюється на складні комплекси споруд і нарешті — на палацові ансамблі.

I

   Ідеалізація — приписування комусь, чомусь ідеальних властивостей; схильність вважати когось, щось кращим, ніж є в дійсності.

   Ієрархія (гр. — священний та влада) — поділ на вищі та нижчі посади, чини, соціальні групи залежно від їхнього суспільного і майнового стану. Порядок підлеглості нижчих осіб за чином, посадою вищим.

   Іконоборство — релігійно-політичний рух VIII—IX ст. у Візантії, спрямований проти шанування ікон, мощей та інших предметів культу.

   Іконографія (гр. зображення і малюю, пишу) — суворо встановлена система зображення будь-яких персонажів або сюжетних сцен.

   Інтер’єр — внутрішній простір будівлі, приміщення.

   Іонічний ордер — один із трьох головних давньогрецьких архітектурних ордерів. Має струнку колону з базою і стовпом, які прорізані вертикальними жолобками. І. о. завершується капітеллю, що має два великі завитки. Характеризується легкістю пропорцій і багатшим декором усіх частин у порівнянні з доричним ордером.

   Іронія — прихована насмішка, спеціально «вдягнена» у форму позитивної характеристики чи вихваляння.

К

   Кантата — великий музичний твір урочистого або лірико-епічного характеру для хору, соліста і оркестру.

   Капелла — в архітектурі — невелика споруда чи приміщення для молитов одного знатного сімейства, для зберігання реліквій, розміщення хористів та ін. Розташовувалися К. у храмах, бокових нефах або навколо хору. Будувалися також К., що стояли окремо.

   Капітель — верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається бал-ка або архітрав. К. дістали детальну розробку в античних архітектурних ордерах.

   Карниз — горизонтальний виступ на стіні, який підтримує дах (покриття) споруди й захищає стіну від води, що стікає; має також декоративне значення. К. буває верхній, що увінчує, наприклад, в антаблементі, й проміжний.

   Катехізис — церковно-навчальний посібник, що у формі запитань і відповідей викладає основні догмати православної, католицької чи протестантської церкви.

   Кватроченто (італ. quattrocento — чотириста) — італійська назва XV ст., яке було періодом раннього Відродження в італійській культурі.

   Кирилиця — один з двох давньослов?янських алфавітів (другий — глаголиця), названий за ім?ям Кирила — одного з просвітителів слов?ян, проповідників православ?я, братів Кирила та Мефодія. Створено на основі грецького алфавіту з додаванням кількох літер.

   Кінетичне мистецтво (гр. kinemos — руховий, рушійний) — напрям у західному мистецтві 50—60-х pp. XX ст. Представники цього напряму намагалися створювати рухомі конструкції, вдавалися до світових ефектів.

   Кіномистецтво — мистецтво відтворення на екрані зображень, які викликають враження реальної дійсності.

   Кітч (нім. Kitsch — дешева продукція, несмак, verkitschen — дешево продавати) — напрям у сучасній культурі, розрахований на масового споживача, що характеризується примітивністю, безідейністю, розважальністю; масова продукція, позбавлена смаку і розрахована на зовнішній ефект.