СЛОВНИК ТЕРМІНІВ
Сторінки матеріалу:
- СЛОВНИК ТЕРМІНІВ
- Сторінка 2
- Сторінка 3
- Сторінка 4
- Сторінка 5
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ
А
Абсолютизм — абсолютна, необмежена форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові — імператору, королю, царю.
Абстракціонізм (лат. abstractus — відокремлений, відірваний) — напрям у модерністському мистецтві XX ст., що цілком відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ.
Авангардизм (фр. avante-garde — передовий загін) — узагальнюючий термін для позначення новаторських напрямів у художній культурі XX ст., для яких характерний пошук нових, нетрадиційних засобів вираження.
Агностицизм — філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об?єктивного світу та його закономірностей.
Акватинта (від італ. acquatinta; від лат. aqua — вода і tinto — забарвлення). Технічний різновид поглибленої гравюри на металі, що ґрунтується на травленні азотною кислотою, вкритої тонким шаром кислотостійкого ґрунту металевої платівки, на яку було нанесено голкою рисунок. Технікою акватинти художник намагається досягти на папері враження розмитого рисунка тушшю чи аквареллю.
Акведук — арковий міст з лотком або трубою, яким пропускали водовід через ріки, шляхи, яри.
Акмеїзм (гр. акте — вершина, розквіт, вищий ступінь чого-небудь) — модерністська течія в російській поезії початку XX ст. Акмеїсти проголосили відхід від символізму з його містицизмом, зашифрованою багатозначністю слова, прагненням повернутися до світу реальності. Для поетів-акмеїстів характерна філософська проблематика і відмова від соціальних проблем.
Алегорія (гр. — іносказання) — поетичний вислів з переносним значенням, у якому абстрактне поняття або судження передається через конкретний художній образ.
Алхімія (араб, аль кімія) — назва донаукової хімії, в основі якої лежала помилкова ідея про можливість перетворювати неблагородні метали в золото та срібло за допомогою «філософського каменя». Ідея зародилася в Китаї, Індії, Єгипті, але поширення набула в Західній Європі завдяки пануванню ідеалістичної філософії.
Амфітеатр — 1) у давньогрецькому театрі місця, розташовані півколом на схилах пагорбів; 2) давньоримська будівля для видовищ еліптичної форми з ареною посередині, навколо якої уступами вгору розміщені місця для глядачів.
Ансамбль (франц. ensemble, букв. — разом) — в архітектурі та містобудуванні — гармонійна єдність споруд, творів монументально-декоративного мистецтва, зелених насаджень; цілісність просторової композиції, пропорційність співвідношень частин і цілого; силует, пластика, колір.
Ансамбль — в архітектурі та містобудуванні — гармонійна єдність споруд, творів монументально-декоративного мистецтва і зелених насаджень.
Антаблемент — верхня частина споруди, що спирається на колони.
Античне мистецтво (від лат. antiquus — давній) — назва давньогрецького і давньоримського мистецтва; виникла в епоху Відродження.
Антропоцентризм — філософський принцип, згідно з яким людина є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються в світі.
Анфілада — ряд прямолінійно розташованих суміжних кімнат, з?єднаних дверима або відкритими арками, що розміщені по одній осі.
Апологет — захисник, оборонець кого-, чого-небудь.
Апсида (гр. — склепіння) — виступ споруди, напівкруглий, прямокутний, багатокутний у плані, перекритий півкуполом або замкнений півсклепінням. Застосовується в християнських храмах.
Аристократія (гр. панування найкращих) — 1) форма державної влади, коли владу має найвищий стан; 2) шляхетчина — назва багатого й родовитого стану в феодальних і буржуазних державах, що має різні родові привілеї; 3) переносно — аристократ таланту, багатства тощо.
Арістотелізм — філософське вчення. Основоположником його був давньогрецький філософ Арістотель. Предметом науки А. вважав загальне, те, що осягається розумом. Загальне, на думку Арістотеля, існує тільки в чуттєво сприйманому одиничному і пізнається через нього. Критикуючи теорію ідей Платона (див. Платонізм), за якою реально існують лише загальні ідеї, а конкретні речі є тінями ідей, Арістотель сутністю вважав конкретні речі, а поняття — їхніми відображеннями. За його вченням, конкретні речі є першою сутністю, а поняття (роди й види) — другою. Його філософії властива стихійна діалектика, у ній значне місце посідає вчення про становлення. А визнавав чотири принципи сущого: форму, завдяки якій дана річ є саме такою; матерію, або пасивну можливість буття речі; спонукальну причину; мету. Першоджерелом руху А. визнавав «форму форм» — Бога. А. підкреслював збіг форм мислення з формами буття. За етикою А., найвищими благами людини є мудрість і доблесть, а також фізичне здоров?я і щаслива доля; досягти блага людина може завдяки притаманній їй розумовій діяльності. Філософія А. мала вплив на подальший розвиток філософської думки. У добу Середньовіччя вчення А. стало основою схоластики.
Арка — криволінійне перекриття прорізів у стіні (вікон, дверей, воріт) або прольотів між опорами — стовпами, колонами, пілонами.
Аркада (фр. arcade, італ. areata) — ряд однакових за формою і розмірами арок, що спираються на стовпи або колони. Застосовують переважно при спорудженні відкритих галерей.
Аркбутан (фр. arc-boutant) — зовнішня опорна кам?яна або цегляна напіварка, що передає горизонт, розпір від склепіння на зовнішні стіни та контрфорси.
Архітектура — 1) будівельне мистецтво, проектування й будівництво споруд; 2) мистецький характер споруди.
Архітектурні ордери — система архітектурних засобів і прийомів композиції, що виражається певною структурою й художньо-образним виявом складових частин стояково-балкової конструкції будівлі. Основні різновиди А. о. — доричний, іонічний, корінфський. А. о. складається з трьох основних частин: колони, її підніжжя — стилобата й антаблемента, що спирається на колону. Колона (крім доричної) має базу і завершується капітеллю. Антаблемент складається з архітрава, фриза й карниза.
Архітрав — головна балка, що перекриває прогін між колонами; нижня частина антаблемента.
Аскетизм — 1) спосіб життя, що полягає в добровільній відмові від життєвих благ та задоволень, крайньому обмеженні життєвих потреб; 2) релігійне подвижництво; 3) учення і практичний метод досягнення моральної досконалості шляхом саморегуляції людиною своїх тілесних потреб, обмеження і пригнічення чуттєвих потягів та бажань.
Б
База — основа колони, стовпа, або пілястри.
Базиліка (гр. — царський дім, палац) — витягнута прямокутна в плані споруда, розділена вподовж колонами на З—5 частин — нефів. Середній неф вищий за бокові. У формі базиліки будували християнські храми.
Баптистерій — хрещальня, приміщення для здійснення обряду хрещення. Часто Б. — окрема споруда, кругла або багатогранна в плані, перекрита куполом.
Барельєф — вид скульптури, в якій випукла частина зображення виступає над площиною фону не більше, ніж на половину свого об?єму.
Бароко (від італ. вагоссо — вигадливий, химерний) — один із провідних художніх стилів кінця XVI — середини XVIII ст. Виник в Італії, поступово поширився в інших країнах Європи та Латинській Америці. Мистецтву бароко властиві грандіозність, пишність, динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефективних видовищ, поєднання ілюзорного та реального, сильні контрасти масштабів і ритмів, світла та тіні.
Боді-арт (англ. body-art — мистецтво тіла) — один з модерністських напрямів, представники якого розглядають власне тіло як матеріал і об?єкт художньої творчості, розмальовують його, роблять надрізи, вдаються до демонстрації різних поз.
Бюст — погрудне, переважно портретне зображення людини в круглій скульп-турі.
В
Ваганти (від лат. vegans — блукаючий) — в XII—XIV ст. мандрівні актори країн Західної Європи, що виконували антиклерикальні пісні та вистави.
Варвари — 1) у давніх греків та римлян назва чужоземців; 2) переносно — жорстокі, грубі люди, руйнівники культурних цінностей.
Вертеп — 1) печера; 2) розбійницьке, шахрайське кубло; 3) назва старовинного українського мандрівного лялькового театру, де поруч з різдвяною містерією виставляли й сценки з народного життя.
Вівтар — 1) жертовник, місце для жертвоприношень; 2) головне місце в християнському храмі, розташоване в його східній частині й відокремлене вівтарною перегородкою.
Відродження, Ренесанс (фра. Renaissance, італ. Renascimento) — епоха в історії культури країн Західної й Центральної Європи, а також деяких країн Східної Європи (в Італії— XIV—XVI ст., в інших країнах— кінець XV—XVI ст.). Розрізняють Раннє В. (XV ст.), Високе В. (кінець XV—перша чверть XVI ст.), Пізнє В. (друга— третя чверть XVI ст.). Термін «В.» запровадив італієць Дж. Вазарі в XVI ст. на означення зв?язку з античною спадщиною.
Вілла — заміський будинок із садом чи парком.
Вітраж (фр. vitrage — віконне скло) — твір монументально-декоративного мистецтва з кольорового чи безбарвного скла, на яке наноситься малюнок спеціальними фарбами, гравіруванням або витравлюванням. Шматочки монтуються з допомогою двотаврових балок, що спаюються оловом в єдину сюжетну композицію.
Г
Галерея — 1) довге крите приміщення, одну з поздовжніх стін якого замінюють колони, стовпи або балюстрада; 2) видовжена зала з суцільним рядом великих вікон в одній із поздовжніх стін.
Гармонія — струнка узгодженість частин і цілого.
Генезис — походження, виникнення, становлення, зародження, розвиток.
Гільдії — станові спілки купців.
Гіперреалізм (від гіпер — підвищення, надмірність і реалізм) — течія в образотворчому мистецтві США і Європи, представники якої намагаються ретельно копіювати фотографію за допомогою живописних і графічних засобів.
Горельєф — вид скульптури, високий рельєф, де зображення виступає над площиною фону більше як на половину свого об?єму.