Розширена редакцiя всебiчно задовольняла iнтереси феодалiв,захищала їхню власнiсть на землю,закрiплюва безправ'я холопiв,якi перетворювались на крiпакiв, визначала обмеження майнових та особистих прав рiзних категорiй феодально залежного населення.Таким чином в її текстi присвяченi цiлi установи положенню закупiв i холопiв.Ось деякi статтi з них:статтi 56,59,60,61. Розширенiй правдi вiдображена розрозтаюча[збiльшена] роль княжого суду, тенденцiя великої диференцiяцiї покарань,збiльщення штрафiв на користь князя та княжої адмiнiстрацiї з вiдповiдним зменшенням компенсацiй потерпiлим. Прагнучи скасування кривавої помсти,''Руська правда'' звужує сверу її застосування i обмежує месникiв найблищими родичами убитого.При вiдсутностi месникiв вбивця забов'язуеться сплатити штраф(вiри)князю i приватну винаго роду(головництво) родичам убитого. Вiльнi общинники зв'язанi круговою порукою,повиннi були допомагати вбивцi сплачувати вiри.До речi,вiри були рiзнi i сплачувалися залежно вiд статi убитого.Так,наприклад,за убивство жiнки виплачувався половинний штраф (пiввiри).Та коли жiнка була замiжня,то вона користувалася однаковими юридичними правами з чоловiком.Iза вбивство чи образу платилася однакова вира. "Руська Правда захищала здоров'я i честь вiльних представникiв феодального суспiльства,передбачувала грошовi виплати за калiцтва та ображення дiєю. В "Руськiй Правдi" розширеної редакцiї мiститься детально розроблена система покарань за крадiжку у мiстi та сiльськiй мiсцевостi,крадiжки чи умисне псування пасiк i мисливських угiдь,порушення кордонiв земельних володiнь та iнше.Велику увагу придiлено упорядкуванню боргових вiдносин. На основi Розширеної було створено Скорочену редакцiю (найпiзнiшу,яку датують 15 i навiть 17 столiттям),яка є пам'яткою розвинутого феодального права. Збереглась Скорочена редакцiя у двох списках 17 столiття. В її основi лежать звичайне право,княже законодавство,судова практика.Особливу увагу придiлялось кримiнальному та процесуальному праву.За Руською Правдою,понняття злочину практувалося як "обида",незалежно вiд того,чи було це нанесення матерiальної,фiзичної або моральної шкоди.Особливо тяжким злочином вважалося посягання на князiвську владу,яка проявлялася передусiм у повстаннях.Так у 1125-1153 роках Володимирко стратив своїх бояр,бо тi зрадили його. Велику увагу придiляли майновим злочинам:крадiжкам (татьба),пiдпаловi,пошкодженню рухомого майна тощо.До злочинiв проти особи належали вбивство, побої, образа, виривання бороди або вусiв. Суб'єктом злочину могла стати будь-яка людина,крiм холопа.За дiї холопа вiдповiдав його пан.Система покарань була проста i м'яка.Найсерйознiшими покараннями вважалися потiк i розграбування,коли майно злочинця пiдлягало конфiскацiї, а винний виганяється з общини або перетворюється у холопа. Найпоширенiшими були грошовi покарання-вiра i продажа.Перша стягалася на користь князя за вбивство у розмiрi вiд 5 до 80 гривень,а друга-за iншi злочини у розмiрi вiд 3 до 12 гривень. За заподiяне тяжке калiцтво,вбивство зрадливої жiнки стягували пiввiри.Вiдома й так звана дика вiра.Її сплачувала верв,на територїї якої знаходили вбитого,а вбивцю не вдалося розшукати. Смертельна кара,як вид покарання не записана у Руську Правду .Але лiтописний матерiал засвiдчуе її застосування.Зокрема за виступи проти феодальної влади i зраду князя.Так,органiзатори й учасники повстання проти князiвської влади (70 осiб) були страченi через повiшання князем Iзяславом у Києвi 1068р. У 1228-1265рр. дуже строго покарав своїх бояр князь Данило. За злочини, що належали до компетенцiї церковного суду, застосовуваись єпiтiмiї (покаяння), калiчницькi кари (ослiпення, вiдрiзання носа,вух), тюремне ув"язнення. Для прикладу можна навести конфлiкт мiж князем Андрiєм Боголюбовим i його ближчим (сподвижником), Суздальським єпископом Феодором. Конфлiкт вiдбувся з причин не зовсiм зрозумiлих i справа дiйшла до того, що єпископ вiдлучив Андрiя вiд церкви , та закрив усi мiськi храми. у вiдповiдь на це Боголюбов звинуватив Феодора в єресi i у травнi 1169 р. вiдправив єпископа на суд Київського митрополита. Феодор був визнаний винним у вiдступництвi вiд церкви i засуджений на смерть. На Псовiм островi "его осекоша и языкъ урезаша ,яко злодею еєретику и руку правую отсекоша и очи ему выйнять". На розвмток системи покарань Київської держави вiдчутно вплинуло запровадження у нiй християнства. Церква почала застосовувати рiзноманiтнi норми ка нонiчного права, передусiм вiзантiйського, яке виникло на основi римського рабовласницького права, пристосованого до потреб феодального розвитку. Найдавнiшими пам"ятками церковного права були церковнi статути князя Володимира Святославовича про десятини та церковних людей, та князя Ярослава Володимиро вича про церковнi суди. Цi статути збереглися у великiй кiлькостi пiзнiших переробок XIII-XIV ст., але початковi тексти вiдносять до перiоду iснування Київської держави. У їх основi лежать установлення названих київських князiв, де визначалися межi церковної юрисдикцiї стосовно столичної київської митрополiї. Ця обставина, а також те, що законодавцями у статутах були великi київськi князi, а у створеннi Статуту князя Ярослава брав участь київський митрополит Iларiон, зумовило чиннiсть названих статутiв на територiї всiєї Русi. Водночас до їх текстiв вносились новi норми, що вiдображали змiни у взаємо вiдносинах свiтської та церковної влади в окремих князiвствах у процесi розвитку феодальних вiдносин, еволюцiї державного ладу i самiй церковнiй органiзацiї. Грецьке духовенство через церковнi статути розповсюджувало не тiльки релiгiї, а i свої суворi закони Вiзантiйського Номоканона. Так, по церковнiй Пос тановi Ярослава їх баченню пiдлягало: "прелюбодьяние со сторони мужа, насильственноє похищениє девиць, оскорблениє деломь жены великаго боярина, по бои, нанесённие сыномь отцу, острижение головы или бороды..." Данi порушення карались духовною та свiтською владою. Є пiдстави вважати, що i княжа влада карала за цi злочини, але вже за вi зантiйськими законами, тим самим застосовуючи смертну кару та тiлеснi покарання. Тодi, зазвичай, до Постанови додавалось:"а князь казнiть" або "да казнят его волоспельською казню". Духовенство ж жорстокiсть грецьких законiв повнiстю застосовувало "до руськаго життя". Так, новгородський єпископ Лука Жидятя [ XI ст. ] вiдрiзав холопу Дудiку нiс i обидвi руки за те, що той висунув проти нього звинувачення. Вiдповiдно єпископу Феодорцю [ XII ст. ] митрополит звелiв "урезать языкъ, яко злодью и еретику и руку правую отнять, и очи ему вынять зане хулу измолве на Св. Богородицу". Лiтописець повiдомляє, що коли Феодорець був єпископом у Володимирi, "не милостевый быль мучитель: одним голову голову рубилъ, другим глаза выжигалъ, и языкъ выревал, иных распиналъ на стене и мучил немилостёво желая исторгнуть у нихь имение''. Дослiни вважають,що у церковному судi застосовувався,крiм змагального, iнквiзацiйний(слiдчий) процес з усiма його атрибутами,в тому числi й з тортурами (побиттям нагаями, палками, ламанням кiсток фалангiв пальцiв, розтягу ванням тiла на спецiальному приладi, кастрацiя, клеймуванням у щоку i iншi частини тiла та iншi). Найвiдомiшою карою церковного суду було спалення на вогнищi.Так у 1227р., як говорить лiтопис,в Новгородi''изьжогша вохвов четыре''. У 1411р. в Псковi було заживо спалино 12 жiнок, звинувачених у поширюваннi чуми. У 1412р. проводилось масове спалення людей у Новгородi. Також на вогнищi було спалено другу жiнку Ярослава Анастасiю.Спочатку бояри примусили князя зректись своеї жiнки,а вже потiм пiддали її цьому виду страти. Киевська Русь-це держава,яка вiдiграла величезну роль в iсторiї України. Русь була не тiльки вiйськово та економiчно могутньою,вона була юридично розвиненою та юридично сильною державою,яка у своєму збiрнику законiв ''Руська Правда'',перша,на вiдмiну вiд iнших так званих''Салiчних правд''(правд зарубiжних країн),вiдмiнила застосування смертної кари i дала початок роз витку збiрок законiв iнших держав.Наприклад,Литовськi статути Великого князiвства Литовського складалися на основi Руської правди,але це вже iнша iсторiя.