У нацiонально-полiтиччному жiттi українського народу напрiкiнцi XVст. видатним феноменом стала поява i утвердження нової вiйськово-полiтичної системи -козацтва. З самого початку виступаючи оборонцем Пiвденних українських поселень вiд безперервних нападiв туркiв i татр ,козацтво набувало рис нового суспiльного явища.А невдовзi перетвориося на особливий лицарський стан, що виступив творцем нової форми укрпаїнської державностi, тобто взяв пiд захистдержавнiсть та нацiонально-культурнi права українського народу. Починаючи з середини XVIст. осередком українського козацтва стала Запорiзька Сiч. Вона була не лише вiйськовим, але й особливим державно-полiтичним утворенням - Козацькою Республiкою. Демократизм i ефективнiсть управлiння, особливостi структури i подiлу влади , своєрiднiсть правового укладу вигiдно вирiзняли Запорiзьку Сiч з-помiж iнших державно-полiеичних утворень, були яскравим проявом державотворчого духу українського народу , свiдчили про живучiсть української полiтично-правової традицiї. Перебуваючи пiд верховною протекцiєю спочатку польського, згодом росiйського уряду, тимчасово пiд заступництвом турецького хана запорозькi козаки протягом усього свого iсторичного iснування мали власну, вiдмiнну вiд будь-яких iнших,судову систему. Так в судах, покараннях i стратах запорiзькi козаки керувалися не писаними законами, а ''стародавнiв звичаєм, словесним правом i здоровим глуздом''. Писаних законiв вiд них годi було сподiватися передусiм тому, що громада козакiв мала позаду надто кородке минуле, щоб виборити тi чи iншi закони, систематизували їх i викласти на паперi; а також тому, що все iсторичне життя запорiзьких козакiв було сповнене майже безнастаними вiйнами, якi не дозволяли їм надто зупинятися на влаштуванi внутрiшнього ладу свого життя; нарештi, запорiзьки козаки взагалi уникали писаних законiв, побоюючись, щоб вони не змiнили їхнiх свобод. тому самi покарання i страти у запорiзьких козакiв стосувалися найбiльше кримiнальних i наймових злочинiв; це загальне правило у всiх народiв, що стояли i стоять на перших щаблях громадського розвитку: людинi потрiбно передовсiм захистити свою особу й майно, а вже потiм думати про iншi, складнiшi ланки громадського життя. Саме тому у запорiзьких козакiв за такий злочин, як крадiжка, який у влаштованiй державi карається штрафом чи позбавлення свободи, призначалася смертна кара:''У них за едино путо или плеть вешают на дереве''. Звичай, замiсть писаних законiв, визначав як гарантiю твердого ладу в Запорiжжi й росiйський уряд: так, iмператриця Катерина II, придушуючи повстання гайдамакiв, указом вiд 12 липня 1768 рокувелiла ''поступать с ними по всей строгости запорожських огрядов''. Але при цьому не слiд ствержувати, що запорiзькi суддi, керуючись у своїй практицi включнр звичаєм, дозволяли собi сваволю чи тяганину: незначна чисельнiсть запорiзького товариства, його чисто народний устрiй i цiлковита доступнiсть кожного члена козацької громади до виших начальникiв, робили суд у Запорiжжi простим, швидким i справедливим у повному i точному розумiннi цих слiв. Сривжений i кривдник устно викладали перед суддями суть своєї справи,вислуховували їх устне рiшення й вiдразу припиняли свої чвари й непорозумiння, до тогож перед суддями всi були однаково рiвними - i простий козак i значний товариш. Акти судових козацьких справ, що дiйшли до нас, виявляють , що запорожцi визнавали: право першого займу, право договору мiж товаришами, право давностi володiнь, останне, зрештою, допускалось лише в мiзерних розмiрах, та й то в мiстах: воно стосувалось не орних земель та угiдь, якi були спiльною власнiстю козакiв, а невеликих городiв та садиб бiля будинкiв; визнавали звичай напучення злочинця облишити лихi справи й поводитися праведно, допускалися слiства ''по самiй справедливостi, зрiлим оком'' у будь-який час, крiм пiсних днiв першої седмицi; практикувалося попередне ув'язнення злочинцiв у вiйськову в'зницю чи пушкарню й суворий суд або катування; врештi дозволялася порука всього вiйська й духовних осiб за злочинцiв, особливо якщо цi злочинцi попередньо виявляли себе з вигiдного для всього вiйська боку або були йому чомусь потрiбнi. Тi самi акти та свiдчення сучасникiв дають кiлька прикладiв цивiльного й кримiнального судочинства у запорiзьких козакiв. Зi злочинцi верховного судочинства найважливiшими вважалися справи з несправедливої грошової претензiї, несплаченого боргу, взаємних сварок, рiзноманiтних збиткiв та спашiв, справи про перевищення визначеної в Сiчi норми продажу товарiв.