Політична відповідальність настає при порушенні норм, дотримання яких покладається суспільством на публічного політика. Її призначенням є забезпечення упорядкування політичної сфери суспільних відносин шляхом демонстрації недовіри, необрання політика на новий термін до представницького органу, виключення з певної організації.

Корпоративна відповідальність настає у випадку порушення корпоративних правил, які прийняті певною соціальною структурою та не мають правового значення. Відображається у осуді членами корпорації чи виразі недовіри порушнику.

Релігійна відповідальність засновується на нормах, що регламентують порядок відправлення релігійних культів, та на вірі у Бога. Забезпечують організацію релігійної сфери шляхом визначення можливих засобів впливу до суб'єктів, що порушують вимоги релігійних норм.

Всі згадані вище види соціальної відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативна реакція з боку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу на нормопорушника. Вона не заснована на праві вимагати відповідної поведінки, а відображається у бажанні висловити негативне ставлення шляхом відмови у спілкуванні чи дистанціювання.

Правова відповідальність настає у випадку порушення норм державно-організованого права. Вона має активний характер, оскільки передбачає активний психологічний вплив на порушника аж до застосування примусового фізичного впливу.

Таким чином, соціальна та правова відповідальність співвідносяться як загальне та особливе. Для цих видів відповідальності притаманні наступні спільні риси:

1. Як будь-яка соціальна, так і юридична відповідальність є засобом гарантування та охорони суспільних відносин.

2. Вони встановлюються певними суб'єктами та гарантуються певними засобами.

3. Є засобами гарантування прав людини та суспільних інтересів.

4. Є елементами надбудови суспільства, що залежать від рівня розвитку економічних, політичних та суспільних відносин.

5. Мають динамічний характер, тобто розвиваються та трансформуються разом із суспільними відносинами.

6. Існують у певній сфері та регламентуються певним різновидом соціальних норм.

7. Переслідують досягнення певної мети та мають функціональну спрямованість.

8. Передбачають настання певних наслідків для порушника.

9. Забезпечують системність суспільства як соціального утворення.

10. Виробляють повагу до прав та свобод людини і є проявами культури суспільства.

Отже, соціальна відповідальність є комплексною категорією, що передбачає наявність різноманітних форм та видів. Важливим різновидом такої відповідальності є юридична.

2. Соціальна відповідальність влади

Соціальний захист в Україні як суспільне явище пройшов п'ять етапів історичного розвитку: проста (неорганізована) добродійність (Х-ХVІ ст.), суспільне піклування (ХVІ-ХVІІ ст.), державне опікування (ХVІІ ст. - 1917), соціальне забезпечення (1917-1991) та власне соціальний захист (з 1992).

На останньому етапі, який розпочався в 1992 р. і продовжується до цього часу, відбувся принциповий перехід від соціального забезпечення радянського зразка - до соціального захисту, від забезпечення всіх - до адресної допомоги, від універсальності - до індивідуальності, що відповідає вимогам сьогодення. Однак він характеризується й окремими негативними рисами. Чимало зусиль було витрачено не на комплексне трансформування системи соціального захисту населення, а на окремі структурні зміни, перерозподіл функцій, зміну чисельності працівників та ін.

Україна як незалежна держава існує у взаємопов'язаному та взаємозалежному світі. У ньому все яскравіше спостерігається домінанта міжнародного співробітництва, інтеграції господарської діяльності, економічної та соціальної політики. За таких умов роль і значення економічної безпеки держави істотно зростає, а тому особливу увагу в таких умовах слід приділяти саме соціальній відповідальності, оскільки суспільство - це рушійна сила розвитку країни в цілому.

Соціальна відповідальність держави та суспільства у сучасних умовах набуває пріоритетності. Під її впливом усі сфери життя у тому числі основна - економічна - набувають нових якостей - гнучкості, динамічності, стійкості, але одночасно зростає й потенційна залежність суспільних процесів від соціальної безпеки та соціальної сфери.

На початку 1997 року Верховна Рада України схвалила Концепцію (основи державної політики) національної безпеки, в якій окреслюються основні напрямки державної політики України щодо питань соціальної сфери, які потребують першочергового вирішення, а саме: виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства; вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам; створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я; стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культурного потенціалу країни; захисту прав споживачів.

Згідно з статтею 3 Конституції України, людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Таким чином, соціальні цінності, а отже і соціальні інтереси повинні бути пріоритетами в державній політиці національних інтересів, які значною мірою синтезують її цілі і результати.

На сучасному етапі розвиток соціальних процесів набуває некерованого характеру, що призводить до зростання соціально-політичної напруженості, породжує зневіру в майбутнє незалежної України та сприяє активізації діяльності політичних сил, що загрожують територіальній цілісності держави. Таким чином, соціальна відповідальність виходить на перший план, визначаючи необхідність всебічного урахування її як найбільш пріоритетної в системі національних інтересів держави.

З огляду на те, що мета соціальної відповідальності полягає у підтриманні нормального функціонування соціальної сфери, виявленні загроз та вжиття адекватних заходів щодо їх відвернення та нейтралізації, захисті соціальних інтересів особи, суспільства, держави, то ця система, на мою думку, повинна відповідати таким основним вимогам: функціонувати в межах, визначених законом; забезпечувати надійний захист в соціальній сфері; прогнозувати та своєчасно відвертати загрози соціальній безпеці; ефективно функціонувати як у звичайних, так і в надзвичайних умовах; мати чітку структуру і функціональне розмежування органів законодавчої, виконавчої та судової влади; відкритість і гласність у необхідних межах щодо діяльності відповідних органів, що входять в зазначену систему.

Соціальна відповідальність інститутів держави реалізується у її повсякденній діяльності в різних галузях державного управління, однак в найбільш концентрованому вигляді вона проявляється при здійсненні ними заходів соціальної політики держави. Остання, як цілеспрямована діяльність із досягнення соціальних цілей, з'являється у держави лише з появою соціальних функцій - у процесі розбудови соціальної держави. Феномен соціальної політики в її найбільш узагальненому розумінні завжди виходить за межі держави та державного управління, адже вона реалізується на всьому суспільному просторі усіма суспільними інститутами.

Механізми реалізації соціальної відповідальності держави включають достатньо широкий спектр інших механізмів і сам є однією із складових інших механізмів, зокрема державного механізму з його трьома елементами згідно з розподілом влади: механізму правового регулювання; механізму охорони та захисту прав і основних свобод людини і громадянина, механізму реалізації Конституції України тощо. Без механізму реалізації соціальної відповідальності втрачаються мета і сенс існування інших механізмів державної соціальної політики.

Гарантуючи та відстоюючи основні соціальні права громадян, виважена, цілісна державна соціальна політика виступає найважливішим суб'єктивним чинником формування соціальної відповідальності, є ефективним інструментом забезпечення соціальної безпеки держави.

Соціальна відповідальність є одним з базових механізмів реалізації сучасних демократичних цінностей в державному управлінні на різних рівнях: базисному, цивілізаційному; загальнодержавному, суспільному; груповому, рольовому, персональному та ситуативному.

На першому рівні соціальна відповідальність стосується проблем вищого політичного порядку - війни та миру, екологічної безпеки, техногенних та природних загроз, шляхів розвитку цивілізації тощо.

На другому рівні соціальна відповідальність посадових осіб пов'язана з визначенням оптимального шляху розвитку країни, запобіганням громадянського протистояння, забезпеченням розвитку нації та соціального порозуміння.

На третьому та четвертому рівнях соціальна відповідальність відображає ступінь громадянської зрілості людини, її здатність обирати національні, професійні та особистісні пріоритети, готовність відстоювати національні інтереси та національну державну політику.

Відставання в соціальній сфері підриває легітимність влади, гальмує розбудову соціальної держави, оскільки соціальна відповідальність та інші соціальні чинники є головним знаряддям поліпшення життя людини, вирішення її життєвих проблем та забезпечення стабільності влади.

Соціальна відповідальність влади проявляється в ефективному державному управлінні країною, що забезпечує її розвиток в економічній, науково-технічній, соціальній, культурній та інших сферах; реалізації проголошених цілей, програм, зобов'язань та соціальних стандартів; регулярному звітуванні посадових осіб та державних інститутів перед громадськістю за виконання делегованих повноважень та обов'язків, відповіді на болючі питання, що хвилюють суспільство, тощо.

Отже, підвищення соціальної відповідальності державної влади перед громадянином в умовах розбудови сучасної соціальної держави обумовлює необхідність правової регламентації конституційної, політичної, адміністративної та інших видів відповідальності посадових осіб органів державної влади і такого реформування державного ладу, який би перетворив державу на інститут, реально підпорядкований і підконтрольний суспільству та який би забезпечував гідний рівень та якість життя її громадян.

3. «За» та «проти» соціальної відповідальності: основні підходи

соціальний відповідальність захист бізнес

Моральний обов'язок зобов'язує вести себе соціально відповідально. Кожен індивід є членом суспільства і тому норми моралі також повинні управляти її поведінкою. Подібно індивідуальним членам суспільства, особа повинна діяти соціально відповідальним чином і сприяти укріпленню моральних основ суспільства. Більше того, оскільки закони не можуть обхватити всі випадки життя, громадяни повинні виходити із відповідальної поведінки, щоб підтримати суспільство, основане на упорядкуванні і законності.

Соціальна відповідальність має бути невід'ємним атрибутом сучасних підприємств. Якщо брати окремо Україну, то виходячи із ситуації, яка панує на сьогоднішній день (тобто взяти до уваги економічні, політичні проблеми), можна зробити висновок, що держава не в змозі вирішити і половину реально існуючих соціальних проблем та покращити суспільне життя самостійно. Компанії, які проявляють небайдужість, хай навіть формальну, обов'язково отримають зацікавленість з боку споживачів. Якщо підприємства надають свою допомогу виключно з прагматичної позиції, (а це, частіше за все так і буває), для створення позитивного іміджу, розкрутки тощо, а не виходячи із морально-етичних засад - то це вже не є важливим, оскільки допомога надається, популярність і репутація підприємства росте вгору.

Аргументи на користь соціальної відповідальності