Соціальна відповідальність: "за" та "проти"

1. Створюються сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи. Підприємства, соціальні дії яких поліпшують життя місцевого населення і ліквідують (або усувають) необхідність державного регулювання, можуть мати власний інтерес через вигоди, які забезпечуються участю в житті суспільства. У довгостроковій перспективі вони можуть стимулювати прибуток, оскільки у споживачів, постачальників і місцевого населення формується більш привабливий імідж компанії.

2. Зміна потреб й очікувань. Пов'язані із бізнесом соціальні очікування змінилися з 60-х років. Щоб зменшити розрив між новими очікуваннями й реальним відгуком компаній, їх залучення у рішення соціальних проблем стає й очікуваним, і необхідним.

3. Наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем. Оскільки бізнес має у своєму розпорядженні значні людські і фінансові ресурси, йому варто було б передавати їхню частину на соціальні потреби.

4. Моральні зобов'язання бути соціально відповідальними. Компанія є членом суспільства, тому норми моралі також повинні управляти її поводженням. Подібно до індивідуальних членів суспільства, компанія повинна діяти соціально відповідальним чином і сприяти зміцненню моральних основ суспільства. Більше того, оскільки закони не можуть передбачити всі випадки життя, компанії повинні виходити із відповідального поводження, щоб підтримувати суспільство, засноване на законності.

Аргументи проти соціальної відповідальності

1. Порушення принципу максимуму прибутку. Направлення частини ресурсів на соціальні потреби знижує вплив принципу максимізації прибутку. Компанія веде себе в найбільшій мірі соціально відповідально, зосереджуючись тільки на економічних інтересах і залишає соціальні проблеми державним організаціям і службам, благодійним інститутам тощо.

2. Витрати на соціальні потреби. Засоби, напрямлені на соціальні потреби, для підприємства є витратами. В результаті ці витрати переносяться на споживачів у вигляді підвищення цін.

3. Недостатній рівень звітності перед суспільством. Оскільки керівників не обирають, вони не є безпосередньо підзвітні широкій громадськості. Ринкова система добре контролює економічні показники компаній і погано - їх соціальну задіяність. До тих пір поки суспільство не розробить порядок прямої відповідальності йому компаній, останні не будуть брати участь в соціальних діях, за які вони не вважають себе відповідальними.

4. Нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм. Персонал будь-якої компанії краще всього підготовлений до діяльності в сферах економіки, ринку і техніки. Він позбавлений досвіду, який дозволяє робити значні вклади в рішення проблем соціального характеру.

5. Застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Висока соціальна відповідальність сприяє розвитку компаній, і навпаки - нехтування нею звужує можливості їх успіху. Це дало змогу сформулювати "залізний закон відповідальності", згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу з користю для суспільства, ризикують втратити її. Втім, деякі українські бізнесмени, не знаючи цього закону, доходять аналогічних висновків.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що соціальна відповідальність вносить чимало змін у менеджмент організації.

По-перше, виникає потреба визначити відповідні пріоритети стосовно кожної базової сфери діяльності: виробництва, маркетингу, інформаційних зв'язків, корпоративної філософії тощо.

По-друге, істотно змінюються основні функції менеджменту щодо планування, організації, комплектування штатів, мотивації, керівництва, комунікацій, контролю.

По-третє, принципових змін зазнає сама філософія бізнесу, яка еволюціонує відповідно до інноваційних ідей та явищ постійно обновлюваного світового співтовариства.

Окреме місце займає погляд релятивістів на проблему соціальної відповідальності. Позиція релятивізму - етика "відносна" і залежить від особистих, соціальних і культурних обставин, у яких перебуває людина й організація. Розрізняють чотири різновиди релятивізму. Наївний релятивізм - людина у ситуації вибору керується якимось стандартом, однак ніхто не в праві виносити моральний вирок щодо дій іншої особи. Дії обумовлені безліччю факторів і той, хто формулює етичне судження не завжди здатний урахувати їх усі.

Рольовий релятивізм - поведінка людини багато в чому обумовлена ситуацією і її соціальною роллю. Наодинці із собою людина може дотримуватися одних принципів, однак у соціальній ситуації, вона може притримуватися інших: керівник повинен співвідносити свої особисті почуття й інтереси компанії. Засуджуючи дії варто розглядати ситуацію й роль, але не особистість людини.

Соціальний релятивізм - дії часто обумовлені нормами групи або груп. Організації, їхні власники, менеджери й службовці, як правило, схильні поводитись так само як прийнято в інших подібних організаціях, пояснюючи своє поводження в термінах "галузева практика", "клубні правила", "професійні норми поводження" або "загальноприйнята практика", знімаючи c себе в такий спосіб індивідуальну відповідальність.

Культурний релятивізм - не існує універсальних моральних стандартів, на підставі яких можна було б судити про моральні й етичні норми іншого суспільства. Прихильники культурного релятивізму як правило розглядають проблеми поводження людини в чужих культурах, конфлікт культур, питання культурної конформності, адаптивності або ригідності.

Висновки

Підсумовуючи викладений вище матеріал можна зробити наступні висновки.

Соціальна відповідальність виникає тоді, коли поведінка індивіда має суспільне значення і регулюється соціальними нормами. У процесі розвитку суспільства складаються певні відносини між людьми у вигляді взаємних прав і обов'язків перш за все у сфері трудової діяльності. Ці норми неоднакові і виступають як звичаї, традиції, заборони і їх порушення розглядалося як посягання на інтереси роду або племені і піддавалося негайного засудження. Вже тоді мала місце відповідальність індивіда.

Більш досконалу форму соціальна відповідальність набуває з появою класового суспільства і держави. Діючі тут соціальні норми більш різноманітні, що й обумовлює існування декількох видів соціальної відповідальності: політичної, юридичної, моральної і т. д. Її сутність полягає вже в обов'язки, індивіда виконувати відповідні політичні, юридичні та моральні вимоги, що пред'являються йому суспільством, державою, колективом. Вступаючи відповідально, людина повинна, з одного боку, правильно вибрати соціальні орієнтири, з іншого - використовувати всі наявні можливості (знання, досвід), також враховувати наслідки своїх дій.

Соціальна відповідальність інститутів держави реалізується у її повсякденній діяльності в різних галузях державного управління, однак в найбільш концентрованому вигляді вона проявляється при здійсненні ними заходів соціальної політики держави. Остання, як цілеспрямована діяльність із досягнення соціальних цілей, з'являється у держави лише з появою соціальних функцій - у процесі розбудови соціальної держави. Феномен соціальної політики в її найбільш узагальненому розумінні завжди виходить за межі держави та державного управління, адже вона реалізується на всьому суспільному просторі усіма суспільними інститутами.

Соціальна відповідальність є одним з базових механізмів реалізації сучасних демократичних цінностей в державному управлінні на різних рівнях: базисному, цивілізаційному; загальнодержавному, суспільному; груповому, рольовому, персональному та ситуативному.

Моральний обов'язок зобов'язує вести себе соціально відповідально. Кожен індивід є членом суспільства і тому норми моралі також повинні управляти її поведінкою.

Аргументами на користь соціальної відповідальності є: сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи, зміна потреб і надій широкої публіки, наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем, моральні зобов'язання бути соціально відповідальними.

Аргументи проти соціальної відповідальності: порушення принципу максимуму прибутку, витрати на соціальні потреби, недостатній рівень звітності широкій публіці, нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм, застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Таким чином, під системою соціальної відповідальності розуміють сукупність законодавчо визначених економічних, соціальних, юридичних гарантій і прав, соціальних інститутів та установ, що забезпечують їх реалізацію та створюють умови для підтримки життєзабезпечення і діяльного існування різних соціальних верств і груп населення, передусім соціально вразливих.

Кінцевою метою соціальної відповідальності є надання кожному члену суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової належності можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Інша мета - підтримання стабільності в суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв'язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю.

Список використаної літератури

1. Бакуменко В.Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління [Текст]: навч. посібник / В.Д.Бакуменко, П.І.Надолішній. - К.:Міленіум, 2003. - 256 с.

2. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України [Текст]. - 1996. - №30.

3. Малиновський В.Я. Державне управління [Текст] : навч. посібн./ В.Я.Малиновський. - вид. 2-ге, доп. і перероб. - К.: Атіка, 2003. - 576 с.

4. Мельник А.Ф. Менеджмент державних установ і організацій [Текст]: навч. посібник / А.Ф.Мельник, А.Ю.Расіна, Н.М.Кривокульська / за ред.. А.Ф.Мельник. - К.: ВД «Професіонал»,2006. - 464 с.

5. Піддубна Л.П.Соціальне управління [Текст]: / навч. посібник. К.: АМУ, 2005. - 134 с.

6. Соціальна економіка [Текст]: навч. посіб. / Кол. авт. О. О. Бєляєв, М. І. Диба, В. І. Кириленко та ін. - К.: КНЕУ, 2005. - 196 с.

7. Шевчук П.І. Соціальна політика. - Львів: Світ, 2003. - 400 с.