Соціальне забезпечення населення окремих країн Європи та Америки: порівняльно-правовий аспект

О.В. Тищенко

Анотація

Тищенко О. В. Соціальне забезпечення населення окремих країн Європи та Америки: порівняльно-правовий аспект. - Стаття.

У статті розкриваються особливості правового регулювання соціального забезпечення населення в окремих країнах Європи та Америки, аналізується механізм його реалізації.

Ключові слова: система соціального забезпечення, пенсійне забезпечення, соціальні допомоги, соціальні послуги.

Постановка проблеми

соціальне забезпечення правове регулювання

Тенденції формування соціально-орієнтованої Української держави безпосередньо пов'язані з проблематикою соціального забезпечення як головної складової соціальної політики. Ефективне правове регулювання системи соціального забезпечення - показник поступу держави у світову спільноту. Соціально-правове становище людини та рівень її добробуту, ефективність дії соціально-забезпечувального механізму держави залишаються головним показником впровадження гуманістичних засад у законодавстві країни. З огляду на це доктринальний аналіз практичної реалізації соціального забезпечення в країнах світу є актуальним та своєчасним напрямом наукового дослідження. Теоретично-практичні проблеми порівняльно-правових аспектів соціального забезпечення в країнах світу у своїх працях піднімали українські вчені В.М. Андріїв, Н.Б. Бо- лотіна, В.Я. Бурак, А.С. Довгерт, О.Л. Кучма, О.В. Москаленко, В.І. Муравйов, С.М. Прилипко, С.М. Синчук, М.В. Чічкань, О.Г. Чутчева, М.М. Шумило, В.І. Щербина, О.М. Ярошенко та інші. Водночас це питання залишається малодо- слідженим і потребує подальшого вивчення та аналізу.

Метою статті є дослідження специфіки соціальної політики окремих країн Європи та Америки в сфері соціального забезпечення населення, зокрема щодо функціонування пенсійних систем та порядку надання соціальних допомог.

Виклад основного матеріалу дослідження

Проголошення стратегічного політичного курсу України в напрямі інтеграції до Європейського Союзу, зміна державних пріоритетів щодо майбутнього розвитку країни зумовлюють необхідність визначення стратегії реформування системи соціального забезпечення в Україні з врахуванням позитивного досвіду інших країн. З огляду на це розглянемо законодавче забезпечення функціонування механізмів соціального захисту в окремих країнах Європи та Америки.

Нідерланди. Відповідно до Конституції Королівства Нідерландів, прийнятої 17 лютого 1983 року, державні органи повинні турбуватися про забезпечення засобів для існування та справедливий розподіл багатства (ст. 20) [1]. У Нідерландах існує одна з найбільш високорозвинених систем соціального забезпечення у світі. Система побудована таким чином, щоб максимально знизити ступінь ризику для кожного члена суспільства позбавитись джерел доходу. Загальні витрати на соціальне забезпечення становлять приблизно 28% валового внутрішнього продукту доходів Нідерландів. Головні напрями соціальної політики розробляються національним урядом. До органів, які реалізують соціальне забезпечення в Нідерландах, належать Міністерство із соціальних питань та зайнятості, Міністерство добробуту, охорони здоров'я та спорту, Комісія з нагляду за соціальним страхуванням, Рада із соціально-економічних питань [2, с. 70-71]. Вартість медичного обслуговування складає в середньому 11% бюджету середньої сім'ї, квартплата та комунальні послуги - до 25%, витрати на харчування - 21%, транспорт і зв'язок - 11%, одяг і взуття - 7%. У Нідерландах діє розвинута система соціального страхування. Усе населення підлягає обов'язковому страхуванню в рамках національних страхових схем. З них чотири носять загальний характер і забезпечують виплати пенсій зі старості, у зв'язку з втратою годувальника, дитячих допомог та медичних витрат надзвичайного характеру. Ще чотири допомоги поширюються на тих, хто працює: оплата тимчасової непрацездатності, нещасних випадків на виробництві, страхування від хвороб і від безробіття. Дві особливі схеми охоплюють працюючу молодь (віком до 23 років) й осіб, які забезпечують себе роботою самостійно [3].

Сучасна система пенсійного забезпечення Нідерландів сформувалась у 80-ті роки й успішно працює. Вона базується на трьох рівнях: державне пенсійне забезпечення, що фактично є базовим, професійне пенсійне забезпечення та індивідуальне пенсійне забезпечення. При цьому більшу частину прибутку голландських пенсіонерів складають базові державні пенсії: біля 50% від усіх отримуваних ними пенсійних виплат. Професійні пенсії забезпечують приблизно 30% від загального розміру пенсії, а індивідуальні виплати складають до 7% від сумарної величини отримуваної пенсії. Таким чином, можна вважати, що в Нідерландах сформувалась дворівнева пенсійна система, тому що доля пенсійних виплат з індивідуального пенсійного забезпечення відносно незначна. Проте недержавне пенсійне забезпечення стає дедалі більш популярним, не дивлячись на зростання суми сплачуваних за схемою професійного забезпечення пенсій. Це насамперед пояснюється тим, що з 90-х років голландці все активніше стали виявляти інтерес до систем індивідуального накопичення. Згідно з прогнозами експертів у разі збереження цієї тенденції доля індивідуальних пенсій може значно зрости в найближчому майбутньому.

Пенсійний вік у Голландії складає 65 років як для чоловіків, так і для жінок. З досягненням пенсійного віку будь-який громадянин набуває права на отримання базової державної пенсії. Розмір цієї пенсії і на сучасному етапі не залежить ні від тривалості трудового стажу, ні від суми сплачених внесків протягом усього періоду трудової діяльності. У результаті на державну пенсію в Нідерландах може розраховувати будь-який громадянин, який досяг пенсійного віку. Такий підхід дозволяє охопити пенсійним забезпеченням усіх пенсіонерів країни, що, враховуючи незначну чисельність населення держави, не є великим тягарем для бюджету. Розмір базової пенсії в Нідерландах складає 650 євро. Як правило, до базової пенсії держава доплачує від 70 до 110 євро. Ця сума залежить від деяких соціальних умов, таких як наявність у пенсіонера дітей, стан його здоров'я тощо [4].

При цьому проблема старіння населення, що охопила всі країни Європи, не оминула й Голландію. Відповідно до прогнозів, уже в середині ХХІ ст. кількість громадян пенсійного віку збільшиться практично вдвічі. Це вказує на необхідність проведення подальших реформ. Як довгострокову перспективу в Нідерландах заплановано підняти пенсійний вік до 68 років, проте поетапно до 2040 року. Так, до 2020 року вік виходу на пенсію збільшиться до 66 років, що заощадить бюджету країни 700 млн євро. До 2025 року пенсійний вік зросте до 67 і тільки через 15 років - до 68 років.

Для акумулювання додаткових пенсійних накопичень було створено спеціальний цільовий фонд, кошти якого використовувались у періоди критичного зростання кількості пенсіонерів. Щодо професійних пенсійних схем, то вони в Голландії користуються великим попитом. У схемі професійних пенсій бере участь 91% голландських працівників [5, с. 34]. Однак зазначена система має суттєвий недолік: роботодавці намагаються стримувати зростання заробітної плати в працівників передпенсійного віку. Третій рівень пенсійної системи в Голландії - недержавне пенсійне забезпечення - включає добровільне індивідуальне пенсійне страхування. Як правило, пенсійне страхування здійснюється компаніями, які займаються страхуванням життя. Будь-який працівник вправі укласти зі страховою компанією договір про страхування життя та настання страхового випадку (досягнення пенсійного віку), щоб отримувати додаткову пенсію [6, с. 89-90].

Фінляндія. Згідно зі ст. 19 Конституції Фінляндії, прийнятої 11 червня 1999 року, кожний, хто не в змозі забезпечити собі існування, що відповідає нормам людської гідності, має право на необхідне утримання та забезпечення. Законом гарантується право кожному на основне соціальне забезпечення на час безробіття, хвороби, непрацездатності, а також у випадку народження дитини та втрати годувальника. Органи публічної влади зобов'язані відповідно до того, що встановлено законом, гарантувати кожному достатнє соціальне та медичне забезпечення, а також сприяти зміцненню здоров'я населення. Органи публічної влади також зобов'язані підтримувати можливості сім'ї, а також інших осіб, відповідальних за опіку над дітьми, забезпечувати благополучний розвиток особистості дитини [7].

Слід відмітити, що система соціального забезпечення Фінляндії сформувалась лише в 60-х роках минулого століття. На відміну від багатьох промислових розвинутих країн, Фінляндія не намагалась обмежувати соціальне забезпечення, а постійно вдосконалювала його якісно та кількісно. За допомогою соціального забезпечення було гарантовано засоби для існування. Соціальне страхування охоплює все населення країни незалежно від громадянства та тривалості проживання в країні. Пенсійне забезпечення є частиною соціального страхування Фінляндії, що складається з народної пенсії та трудової. Усі особи, які проживають у цій державі, мають право на народну пенсію. До народної пенсії входять пенсія зі старості, пенсія з непрацездатності, сімейна пенсія. Народна пенсія виплачується особам, які досягли 65 років, хоча пенсійний вік у Фінляндії встановлений 63 роки. Пенсію з непрацездатності отримують особи, які внаслідок хвороби не спроможні працювати; пенсія з безробіття виплачується особам похилого віку, які тривалий час не мають роботи. Трудова пенсія надається за умови наявності 40-річного стажу, особа вправі отримувати так звану повну пенсію розміром 60% заробітної плати [8, с. 86-101]. На сьогодні середній розмір пенсії у Фінляндії складає 1 210 євро на місяць, що перевищує середній рівень зарплати в багатьох європейських країнах. Мінімальна пенсія, яку отримує людина пенсійного віку у Фінляндії, виплачується в сумі 600 євро. Таку пенсію може отримувати навіть той, хто з тих чи інших причин ніколи не працював. Нині в країні налічується 1,4 млн пенсіонерів. Це більше, ніж кожен четвертий житель [9].

Велика увага у сфері соціального забезпечення Фінляндії приділяється соціальним послугам. Законом про загальні засади соціального обслуговування (1984 рік) передбачені загальні та спеціальні соціальні послуги. До загальних соціальних послуг належить соціальна робота, надання послуг на дому, житлово-побутове облаштування, утримання в стаціонарах, утримання хворого в сім'ї. До спеціальних послуг відносять соціальний захист дітей, обслуговування інвалідів, обслуговування осіб із розладами психічного здоров'я, наркологічна служба тощо. Центральним державним органом управління соціальним забезпеченням є Міністерство соціального забезпечення та охорони здоров'я. Соціальні послуги населенню також надають добровільні громадські організації та церковні общини. Значимою формою перерозподілу доходів на користь сімей із дітьми є доплата на дітей, яка передбачена на всіх дітей віком до 17 років, незалежно від матеріального становища сім'ї. Допомога при народженні дитини надається або в грошовій формі, або так званим «комплектом приданого». Більшість батьків надають перевагу приданому, тобто комплекту дитячого одягу та інших речей, необхідних для догляду за дитиною протягом першого року життя.