Необхідно звернути увагу, що законодавством Фінляндії також передбачена допомога на проживання, яка розглядається як крайня форма забезпечення. Допомога призначається на основі конкретного визначення нужденності в ситуації, коли існування самотньої особи або сім'ї достатньою мірою не забезпечується. Не дивлячись на загальний прогресивний розвиток соціального забезпечення в країні, потреба в допомогах на проживання не зменшується. Більше 6% населення щорічно звертається за отриманням цієї допомоги [10, с. 6-32].

Канада. До середини 60-х р. ХХ ст. в Канаді вже ефективно функціонувала база національного законодавства у сфері соціального забезпечення. Були прийняті такі закони: Акт про страхування зайнятості (1935 рік), Акт про страхування безробіття (1940 рік), Акт про сімейні допомоги (1944 рік), Акт про забезпечення старості (1951 рік), Акт про страхування медичної допомоги та діагностичних послуг (1957 рік), Канадський та Квебекський пенсійні плани (1965 рік), Канадський план допомоги (1966 рік), Акт про медичну допомогу (1966 рік) [11, с. 39-40].

Особлива увага в соціальному забезпеченні Канади приділяється соціально-правовому становищу осіб з обмеженими можливостями. Зокрема, у Канадській Хартії прав і свобод, прийнятій у 1982 році, записано: «Усі люди рівні перед законом і, згідно з законом, мають право на рівний захист і рівні пільги, що надаються за законом, без будь-якої дискримінації і, зокрема, дискримінації за ознакою расового, національного чи етнічного походження, кольору шкіри, релігії, статі, віку, розумових чи фізичних вад» (ст. 15) [12]. У Канаді програми, спрямовані на вирішення проблем інвалідів, існують більш ніж у 30 міністерствах, соціальних установах та інших державних органах. Загальну координацію соціальної адаптації інвалідів здійснює Міністерство розвитку людських ресурсів (бюро в справах інвалідів). Існує спеціальне законодавство, яке регламентує житлові стандарти для інвалідів.

Розгалуженою в Канаді є система соціальних допомог:

1) допомога на дітей (введена з 1993 року), яка виплачується сім'ям із низьким та середнім рівнем доходів, у яких є діти, віком до 18 років. Розмір допомоги залежить від сукупного річного доходу сім'ї. Максимальний розмір допомоги на дитину складає 489 канадських доларів;

2) допомога з безробіття виплачується тим, хто працює менше 15 годин на тиждень або заробляє менше 113 канадських доларів за тиждень. Розмір допомоги та час, протягом якого вона буде виплачуватися, залежить від низки факторів: від заробітної плати, яку отримує особа, від тривалості роботи та темпів зростання безробіття. Максимальний розмір допомоги з безробіття - 339 канадських доларів на тиждень. Якщо в особи немає роботи, але вона її наполегливо шукає, то така особа може отримувати допомогу протягом 50 тижнів. Допомога не надається особам, які звільнилися з роботи за власним бажанням або які були звільнені за порушення трудової дисципліни;

3) допомога з тимчасової непрацездатності виплачується людям, які отримали травму на робочому місці або страждають на професійне захворювання. Допомога виплачується протягом усього курсу лікування. Після цього таким особам виплачують пенсію або одноразову виплату. У разі смерті годувальника утриманцям виплачуються кошти на поховання, місячний розмір пенсії померлого годувальника та одноразова виплата. Дія цього виду допомоги розповсюджується й на іммігрантів із того дня, коли вони починають офіційно працювати, оскільки гроші на цю програму відраховує роботодавець;

4) люди похилого віку можуть отримувати різноманітні допомоги, що призначаються для підтримання забезпеченої старості мешканцям Канади [13].

Загальні соціальні допомоги поділяються на основні допомоги та квартирні. Основні допомоги призначені для покриття витрат на харчування, квартирні - на оплату житла. Додаткові допомоги виплачуються автоматично, щоб покрити деякі надвитрати, наприклад на паливо, шкільний одяг. Існують спеціальні допомоги (на вибір), які надаються для здійснення витрат: на купівлю меблів, переїзд, навчання, відшкодування шкоди, оплату послуг пральні, лікаря-стоматолога тощо [14, с. 5].

Пенсійне забезпечення Канади, як і в більшості країн Європи, складається з трьох рівнів: державного (федерального), приватно-колективного, індивідуального. Державний (федеральний рівень) - це виплата пенсій зі старості (Old Age Security Pension - OAS). Пенсія зі старості виплачується тим особам похилого віку, яким виповнилося 65 років і які мають громадянство Канади. Крім того, пенсія зі старості виплачується особам відповідного віку, які постійно проживають у Канаді, за умови, якщо вони прожили в країні не менше 10 років після досягнення 18-річного віку. За новим пенсійним законодавством із 2023 року пенсійний вік буде поступово збільшуватися. Ті, хто народився після лютого 1962 року, будуть виходити на пенсію в 67 років. Розмір пенсії зі старості становить 540,12 доларів у місяць. Другий рівень Канадської пенсійної системи (канадський пенсійний план) передбачає здійснення щомісячних виплат у накопичувальну систему. Внески в накопичувальну систему роблять як роботодавці, так і самі працівники. Розмір внесків складає 3,9% заробітної плати. Максимальний розмір такої пенсії - 750 доларів, якщо вихід на пенсію здійснюється в 65 років, якщо особа звертається за отриманням цього виду пенсії пізніше (з 65 до 70 років), то розмір пенсії збільшується на 0,5% за кожний місяць подальшої роботи. До третього рівня системи пенсійного забезпечення Канади належать індивідуальні рахунки. За індивідуальною програмою дозволяється вносити до 18% за попередній рік (максимальна сума 18 000 доларів). В індивідуальній системі пенсійного забезпечення бере участь близько 8 млн чоловік із 32 млн населення Канади. Внески за індивідуальною програмою дозволяється робити до 69 років [15].

Литва. Відповідно до Стратегії національної безпеки Литовської Республіки, затвердженої в 2002 році, програма здійснення заходів щодо скорочення бідності в Литві спрямована на боротьбу з бідністю та соціальною ізоляцією, а також на ліквідацію злиднів. Реформування матеріальної соціальної підтримки вразливих верств здійснюється шляхом створення спільної матеріальної системи соціальної підтримки, в основу якої покладено принцип оцінки доходів і майна. Така система дозволила скоротити бідність і гарантувати працездатним особам, які отримують матеріальну соціальну підтримку, можливість працевлаштування на ринку праці й таким чином поліпшити їх економічну активність. Мета реформи пенсійної системи полягає в тому, щоб надати можливість населенню республіки Литви отримати соціальні гарантії європейського рівня [16].

Законом Литовської Республіки «Про соціальні послуги та соціальну допомогу» від 19 листопада 2002 року встановлено, що однією з головних цілей соціальної допомоги є допомога в задоволенні нагальних потреб тих людей, доходи яких недостатні, а здатність подбати про себе в силу об'єктивних, незалежних від них причин обмежена. Серед встановлених допомог слід виокремити такі: допомоги сиротам і дітям, допомоги особам похилого віку, інвалідам (особам із фізичними або психічними розладами) тощо [17].

У квітні 2000 року у Литві була затверджена Концепція реформи пенсійної системи, проте політичні та соціально-економічні проблеми не дозволили розпочати реформу негайно. У результаті лише з 2004 року в країні запроваджується обов'язкове пенсійне страхування. Нова пенсійна система Литви складається з трьох частин: державне соціальне пенсійне страхування, накопичення пенсій зі старості за рахунок внесків за соціальним страхуванням у пенсійних фондах, додаткове пенсійне накопичення в страхових компаніях або пенсійних фондах за рахунок власних коштів. Державна пенсія соціального страхування складається з двох частин: основної та додаткової. Основна частина пенсії гарантує мінімальне пенсійне забезпечення та дорівнює державній базовій пенсії соціального страхування. Додаткова частина пенсії залежить від раніше отриманих доходів сьогоднішнього пенсіонера та його трудового стажу. Величина накопиченої пенсії в пенсійному фонді залежить від величини страхових внесків і тривалості їхньої виплати, а також від відсоткової ставки в конкретному фонді. На кошти, накопичені у фонді, пенсіонер може одержати право на щомісячну пенсійну виплату довічно (пенсійний ануїтет) у страховій компанії, з якою він повинен укласти відповідний договір із правом спадкування або без такого права.

Передбачається, що пенсійне забезпечення в рамках першого рівня (державне пенсійне соціальне страхування) буде поступово зменшуватися в міру розширення другого та третього рівнів, оскільки за прогнозами Всесвітнього банку в Литві з 2000 по 2050 рік число осіб пенсійного віку збільшиться на 12,4% (з 712 тис. до 800 тис.), а кількість працездатного населення скоротиться на 24,3% (з 2,236 млн до 1,692 млн) [18, с. 48-52]. З огляду на це в Литві з 2009 року було збільшено пенсійний вік до 62,5 для чоловіків і 60 років для жінок. Планується поступове підняття пенсійного віку з 2014 року (по три місяці щорічно) до 65 років у 2025 році. На сьогодні середня пенсія зі старості в Литві складає 236 євро [19, с. 27].

Висновки. На підставі аналізу досвіду правового регулювання соціального забезпечення в Нідерландах, Фінляндії, Канаді, Литві варто констатувати, що особливості соціального забезпечення у вказаних країнах базуються на запровадженні широкомасштабних заходів запобігання та подолання бідності, зокрема в більшості країн існує розгалужена система соціальних допомог та послуг; збільшення пенсійного віку суттєво впливає на розмір пенсії, яку отримуватиме особа, досягнувши віку виходу на пенсію; запровадження накопичувального рівня надає гарантоване право на додаткові пенсійні виплати, які відповідним чином впливають на збільшення пенсійних виплат загалом; широка участь населення в недержавному пенсійному забезпеченні вказує на ефективну діяльність недержавних пенсійних фондів, що сприяє довірі населення.

Література

1. Конституция Королевства Нидерландов от 17 февраля 1983 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.concourt.am/armenian/legal_resources/world_constitutions.

2. Новіков В.Н. Організація і розвиток соціальної сфери (зарубіжний і вітчизняний досвід): [монографія] / В.Н. Новіков. - К.: Інститут економіки НАН України, 2000. - 246 с.

3. Социально-экономическая сфера Нидерландов [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://netherlander.org/ekonomika-niderlandov/ socialno-ekonomicheskaya-sfera-niderlandov.html.

4. Adequate and sustainable pensions: [joint report] // Op. cit. 1994. - 94 p.

5. Самойлова Р.М. Пенсионное обеспечение в странах-членах Европейского Союза / Р.М. Самойлова // Труд за рубежом. - 2006. - № 1. - С. 30-35.

6. Светлова А.Р. Опыт зарубежных стран в построении систем пенсионного обеспечения / А.Р. Светлова // Вестник Национального технического университета «Харьковский политехнический институт». - 2005. - № 34. - С. 89-97.

7. Конституция Финляндии, издана в г. Хельсинки 11 июня 1999 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.finlex.fi/fi/laki/ kaannokset/ 1999/ru19990731.pdf.

8. Минимальная пенсия в Финляндии [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. finlandia.ru/.

9. Социальное обеспечение в Финляндии: [брошюра]. - Хельсинки: Министерство социального обеспечения и здравоохранения, 1989. - 44 с.

10. Механизмы защиты социальной сферы (на примере развитых стран Запада и Японии) / /под ред. Т.Г. Пирогова. - М.: Наука, 1992. - 190 с.

11. Касьянова А.А. Канада и «безопасность личности»: концепция и практика / А.А. Касьянова // США. Канада. Экономика - политика - культура. - 2002. - № 8. - С. 36-53.