ДИПЛОМНА РОБОТА

Тема: «Способи захисту авторського права»

РЕФЕРАТ

Структура й обсяг роботи. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що включає найменувань. Загальний обсяг дипломної роботи становить 99с., список використаних джерел - 6 сторінок.

Актуальність роботи полягає в тому, що однією з найважливіших умов формування правової держави є визнання і гарантування прав і свобод людини і громадянина. Гарантування прав і свобод повинне здійснюватися за допомогою установлених державою мір, у тому числі таких мір, які реально дозволили б здійснювати і захищати надані права і свободи.

Метою даної роботи є висвітлення питання цивільно- правового захисту особистих і майнових прав громадян, реалізація права захисту в сучасних умовах, прблеми, повязані з такою реалізацією, і можливі шляхи їх подавання.

Основними завданнями для розкриття мети роботи стануть:

- визначення сутності цивільно - правового захисту і правової охорони взагалі, грунтуючись на думки з цього приводу багатьох вчених.

- характеристика основних способів і засобів захисту особистих і майнових прав громадян.

- розгляд цивільно-правового захисту права приватної власності, прав інтелектуальної власності, особистих немайнових прав, що діє в сучасних умовах в Україні.

Предмет дослідження - праці провідних вчених - юристів російського і зарубіжного законодавства. Тема даної роботи носить дослідницький характер і передбачає всебічну характеристику об'єкта дослідження.

Об'єкт дослідження - це об'єкти авторського права.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що проведено комплексний аналіз сучасного стану захисту авторського права і суміжних прав.

Ключові слова: інтелектуальна власність, авторське право, вітчизняне законодавство, міжнародні стандарти, інтелектуальна діяльність

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття авторського права. Об'єкти авторського права

1.1 Поява авторського права

1.2 Об'єкти та суб'єкти авторського права

1.3 Право володіння авторськими правами. Функції та принципи

Розділ 2. Захист авторських прав та суміжних прав. Цивільно-правові способи захисту авторських і суміжних прав

2.1 Захист авторських та суміжних прав

2.2 Проблеми захисту авторських та суміжних прав

2.3 Авторський договір і його значення

Розділ 3. Захист авторських прав в мережі інтернет

3.1 Захист авторських прав в мережі інтернет

3.2 Правові проблеми захисту інформації в мережі інтернет

3.3 Порушення авторських прав в мережі інтернет

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Сьогодні інтелектуальна діяльність людини важлива й має першочергового значення як для духовному розвитку чоловіки й людства, але й соціального та скорочення економічної стану кожної держави. вона є важливою складовою безпекою держави, оскільки недостатній інтелектуальний потенціал, є, насамперед, наслідком недостатньою нормативно-правової бази на, веде до неконкурентоспроможною економіці, отже, слабкому державі. Нові інформаційні технології відкривають практично необмежені і ще погано вивчені, у правовому, а й у філософському сенсі можливості. Вони дозволяють значно ширше й швидше запровадити у життя нові результати інтелектуальної діяльності

Соціально-економічний розвиток держави значною мірою залежить від ефективності інтелектуальної, творчої діяльності людини. Розвиток суспільства переконливо підтвердив, що головним чинником сталого економічного розвитку держави може бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації і, в першу чергу, впровадження науково-технологічних новацій, які суттєво впливають на обсяги та якість виробництва і споживання. Отже, необхідним є розробка та ефективне впровадження механізму захисту прав інтелектуальної власності, а саме авторського права в українському суспільстві.

Метою роботи є розкриття сутності способів захисту авторського права в Україні та в країнах ЄС.

Відповідно до поставленої мети були вирішені такі завдання:

- аналізовано теоретичні та методичні підходи щодо організації авторського права;

- вивчено складу, структури авторського права;

- розглянуто становлення та розвиток захисту прав авторів на сучасному етапі, а також закріплення авторського права і суміжних прав у вітчизняному інформаційному законодавстві;

- проаналізовано законодавчу базу функціонування авторського права в Україні з точки зору повноти, досконалості, несуперечливості окремих норм одна одній та положенням міжнародних угод.

Об'єктом дослідження є система авторського права в складі права інтелектуальної власності

Предметом дослідження є способи захисту авторських прав на літературні, художні та інші твори від порушень.

Методи дослідження. За допомою історичного методу розглянуто процес становлення та розвитку нормативної бази щодо захисту авторського права і суміжних прав, методами порівняння та системно-структурним з'ясовується стан сучасного вітчизняного законодавства при дотриманні ними прав авторів, порівняльно-правовому методу, на основі якого проведено співставлення положень законодавства країн.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що проведено комплексний аналіз сучасного стану захисту авторського права і суміжних прав, здійснено науковий аналіз правових засад охорони авторських прав та художні твори

Практичне значення

Апробація Результати дослідження було оприлюднено на круглому столі "Інноваційний розвиток сфери інтелектуальної власності" (17 березня 2014 року, м. Суми).

Структура роботи обумовлена метою, предметом дослідження та авторським підходом до розгляду обраної проблематики.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

1.1 Поява авторського права

Сферою застосування авторського права є права творчих працівників на результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності і довести її результати до максимально широкого кола осіб. Законодавство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, і передусім ті з них, які так чи інакше пов'язані із засобами масової інформації -- пресою, радіомовленням і телебаченням, кінематографом, електронними інформаційними системами.

Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу друкарського верстата. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, які називаються в Англії «stationers» (торгівці друкованою продукцією). Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у виробництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що передбачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвестування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою справою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з'явилася у формі привілеїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціа-ріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскацій підроблених копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже проглядалися основні риси системи сучасного авторського права.

До кінця XVII ст. система привілеїв (надання монопольних прав королівською владою) дедалі частіше зазнавала критики і дедалі голосніше звучали голоси авторів, які відстоювали свої права. В Англії у 1709 році це призвело до появи Статуту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріплення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публікації; автор міг передавати це право видавцеві, що звичайно і робилося. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особлива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду отримали ви-давці-книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Stationers Hall (Центрі книговидавництв), а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кінцевому підсумку досягла дев'яти).[33-c.91]

У XVIII ст. неодноразово виникали тривалі спори і судові розгляди з питань співвідношення авторського права згідно із загальним правом і Статутом Анни. Остаточне рішення було прийняте у 1774 році Палатою лордів у справі Дональдсон проти Беккета. Згідно із загальним правом за автором закріплювалося виняткове право на видання творів, але після опублікування права на авторський твір регулювалися лише Статутом. Регулювання прав на неопубліковані твори на основі загального права тривало до прийняття у 1911 році Закону про авторське право, який його скасував. Існуюче авторське право в Англії ґрунтується на положеннях цього закону.

У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був частиною загальних змін у житті країни, зумовлених революцією, що скасували привілеї всіх видів, включаючи привілеї видавців. У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які заклали основу французької системи авторського права. Декретом 1791 року забезпечувалося право автора на публічні виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким відступалося це право. Декретом від 1793 року автору надавалося виняткове право перевидання його творів протягом життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонаступників. Як бачимо, таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Анни. У Франції ці права розцінюються як «права автора» і використовуються протягом життя автора незалежно від опублікування і дотримання такої формальності як реєстрація. Однак і в Англії, і у Франції ці права розглядалися, по суті, як права власності, забезпечуючи автору чи його спадкоємцеві або правонаступнику майнову цінність твору, що охороняється.[46-c.207]

Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Німеччині філософських концепцій, згідно з якими творча діяльність розглядалася як продовження або відображення особистості автора, і відносно якої він мав право на охорону, такої діяльності як частини його особистості внаслідок природної справедливості. Ця концепція значно вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі і, зокрема, сприяла розвитку «droit тогаї», або моральних прав (немайнових прав авторів).