В літературі ці покарання (крім обмеження волі) обґрунтовано вважають специфічними різновидами позбавлення волі (хоча наявна й інша точка зору) [3, с. 23, 147-151, 185, 186, 225, 244; 4, с. 615; 5, с. 126]. Тому негативним наслідком криміналізації виступає втрата особою права вільно обирати своє місцезнаходження. Це включає в себе неможливість зайняття у місцях позбавлення волі багатьма видами суспільно корисної діяльності (працювати за фахом), від чого суспільство не отримує того корисного результату, який настав би від такої діяльності, коли б особа не опинилася у місцях позбавлення волі. Крім того, за час знаходження у таких місцях фахові навички втрачаються, і можуть поновлюватися не одразу, а лише після спливу певного часу після відбуття покарання. А тому і протягом цього часу як сама особа продовжує зазнавати негативних наслідків, так і суспільство не отримує усієї користі від її діяльності (роботи). Слід також зважати на те, що у засудженого протягом часу відбування аналізованих видів покарання розриваються (чи принаймні деформуються) не лише злочинні, а і суспільно-корисні зв'язки. Як правильно зазначає Г.А. Злобін, давно вже було зроблено висновок, що кримінальний закон впливає не лише на винного, але й на ні в чому не винних членів його сім'ї [1, с. 220]. Проте науковець вважає такий розрив суспільно корисних соціальних зв'язків загальним негативним наслідком криміналізації. З нашої точки зору, відзначене притаманне лише триманню в дисциплінарному батальйоні, позбавленню волі на певний строк та довічному позбавленню волі. Але і у цьому випадку згадані зв'язки не зникають повністю, оскільки особа позбавляється свободи пересування, вільного вибору свого місцезнаходження, а не права на спілкування (можливе листування, періодичні побачення тощо). У випадку призначення арешту, зважаючи на його строк, суспільно-корисні зв'язки не втрачаються повністю, і, навіть у разі втрати, можуть бути відновлені. Що ж стосується обмеження волі, то у цьому разі, при триманні особи у кримінально-виконавчій установі відкритого типу, названі зв'язки не розриваються, а лише деформуються. Тому зауваження Г.А. Злобіна є справедливим далеко не у всіх випадках, бо відзначений негативний наслідок криміналізації настає лише в разі передбачення (а також подальшого призначення і реального відбування) лише деяких видів покарань, а не усіх.

Викладене дозволяє стверджувати, що негативні наслідки заборони, передусім, полягають у: позбавленні засудженого певних грошових сум або іншого майна (як наявних, так і тих, що він міг би отримати в майбутньому), що можна було б з користю витратити на себе і членів своєї сім'ї; погіршенні соціального, зокрема, кар'єрного становища засудженого; позбавленні засудженого права реалізовувати себе у тій сфері суспільно-корисної діяльності, якою він займався, та втраті ним професійних навичок за період відбування покарання; неотриманні соціумом результатів суспільно-корисної діяльності засудженого, які були б наявні за відсутності кримінально- правової заборони вчиненого ним діяння; обмеженні часу засудженого, протягом якого він би міг розвиватися як людина й особистість; втраті (обмеженні) для сторонніх осіб можливості підтримувати суспільно-корисні зв'язки з засудженим; перетворенні для засудженого праці із права на обов'язок; позбавленні (обмеженні) права засудженого на вільне обрання роду занять та місцязнаходження.

Таким чином, негативні наслідки існування кримінально-правової норми (передусім її реального застосування) стосуються не лише засудженого, а й інших осіб, а також суспільства в цілому.

Як бачимо, негативні наслідки супроводжують встановлення кримінально-правової заборони у разі передбачення будь-якого виду покарання, а значить мають місце завжди. Тому відповідна шкода від цього має порівнюватися із позитивними наслідками існування норми у всіх випадках (при встановленні соціальної обумовленості будь-якої кримінально- правової норми-заборони). На цій підставі досліджувана обставина соціальної обумовленості була віднесена автором до кола обов'язкових універсальних [2, с. 212]. Водночас зауважуємо, що ця обставина є характерною лише для встановлення соціальної обумовленості охоронних кримінально-правових норм (норм-заборон). На це, серед іншого, орієнтує і назва досліджуваної обставини: «співрозмірність ... наслідків заборони». Ставити питання щодо співроз- мірності позитивних і негативних наслідків заборони при дослідженні інших норм вбачається взагалі нелогічним. Годі шукати негативні наслідки у запровадженні заохочувальних, регулятивних норм та норм-дефініцій. Тут доцільно обмежитися констатацією їх соціальної корисності (позитивних наслідків існування відповідних норм).

Характеризуючи аналізовану обставину соціальної обумовленості, варто обов'язково звернути увагу і на позитивні наслідки кримінально-правової заборони. Це зумовлюється тим, що саме із ними слід порівнювати наведені вище негативні наслідки, і лише після цього можна робити висновок щодо відповідності (невідповідності) досліджуваної норми цій обставині соціальної обумовленості.

Позитивні наслідки існування кримінально-правової заборони певних діянь, з нашої точки зору, полягають перш за все у захисті відповідних суспільних відносин від можливого спричинення ним шкоди. Ми поділяємо точку зору, що основною функцією кримінального права (а також і закону про кримінальну відповідальність) є функція охоронна. Тобто першим позитивним наслідком заборони виступає забезпечення захисту (охорони) найбільш значущих для суспільства відносин від злочинних посягань (ст. 1 КК). У названій кримінально-правовій нормі відзначено також, зокрема, що одним із завдань Кримінального кодексу України є запобігання злочинам. Тому другим позитивним наслідком існування заборони є стримування осіб від учинення злочинів. Загальновідомо, що за своєю структурою суспільство не є монолітним (однорідним), а тому і вплив закону про кримінальну відповідальність на різних його членів не є однаковим. Слід підтримати думку, що запобігання злочинам здійснюється шляхом попередження про правові наслідки їх вчинення [6, с. 7]. При цьому для більшості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їх уявленням про належну, правомірну поведінку [7, с. 17]. Тобто для цієї частини соціуму існування кримінально-правової норми для не вчинення ними злочинів навіть непотрібне, вони не вчиняють їх через власну життєву позицію, засновану на нормах моралі, а не через попередження законодавцем про негативні наслідки їх вчинення. Але існує й протилежна група осіб, які протиставляють себе суспільству, зневажаючи ті цінності, які охороняє закон про кримінальну відповідальність. Це члени так званих кримінальних субкультур, які, на відміну від інших осіб, навпаки, пишаються вчиненням злочинів, а кількість вчинення останніх має значення для ієрархії, яку вони займають у названих субкультурах. Тобто такі суб'єкти будуть вчиняти злочини незважаючи на попередження держави про можливі негативні наслідки їх учинення. А тому позитивного наслідку заборони тут досягти не вдасться. І, нарешті, третя група осіб, додержується встановлених заборон, боячись відповідальності і покарання [7, с. 17]. Це так звані «нестійкі» члени соціуму, життєва позиція (система цінностей) яких у принципі допускає вчинення злочинів, але вони утримуються від цього через можливі негативні наслідки такої поведінки. Тобто сама по собі наявність заборони (факт існування закону про кримінальну відповідальність) орієнтує зазначених осіб на утримання від учинення діянь, що ним кри- міналізовані. Саме у стримані осіб третьої групи від учинення злочинів і полягають, зокрема, позитивні наслідки існування кримінально-правової заборони. Ще раз наголошуємо на відсутності зазначених позитивних наслідків щодо осіб першої та другої групи, бо одні з них не вчиняють злочинів з інших причин (а не через встановлення заборони), інші - вчиняють відповідні діяння незважаючи на її встановлення.

До числа позитивних наслідків заборони відноситься, зокрема, і те, що реальне відбування певних видів покарань унеможливлює (суттєво ускладнює) вчинення засудженим нових злочинів, які потенційно здатні заподіяти суспільству нову шкоду. Перша група таких покарань (арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні, позбавлення волі) фізично унеможливлює вчинення засудженим більшості нових злочинів (окрім тих, що скоюються у місцях відбування покарання) або обмежує таку можливість (обмеження волі). Друга - юридично забороняє особі певну діяльність, у зв'язку із зайняттям якою було можливим скоєння злочину (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю). Звичайно, у другому із наведених випадків особа може незаконно займатися забороненою діяльністю (наприклад, підприємницькою, або керувати транспортним засобом) чи присвоїти собі певний ранг, чин, військове звання, здійснивши це шляхом підробки документів, розпізнавальних знаків (форми, погонів тощо). З огляду на це і є сенс виділяти тут два види позитивних наслідків кримінально-правової заборони - фізичне унеможливлення (обмеження) вчинення нових злочинів і юридичну заборону діяльності, зайняття якою зробило можливим учинення злочину.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що для перевірки відповідності кримінально-правової норми досліджуваній обставині соціальної обумовленості необхідно перш за все порівняти викладені вище негативні наслідки її існування (можливого застосування) з тими об'єктами (суспільними відносинами), які вона захищає. Тому, зрозуміло, що коли вести мову про встановлення кримінальної відповідальності за посягання на життя, здоров'я, основи національної безпеки, інші об'єкти, що знаходяться в ієрархії потреб людини на найвищому рівні - їхній захист має куди більш вагоме значення, ніж право особи, яка вчинила відповідне посягання, вільно обирати своє місцезнаходження та рід занять. У наведеному вище прикладі про лікаря-хірурга захист (від недбалого проведення операцій, зокрема) є більш суттєвим благом для суспільства, ніж ті якісні операції, що засуджений може здійснити в майбутньому. Справа в тому, що зазначеним видом суспільно корисної діяльності може займатися не лише засуджений, а й інші особи (лікарі). На сьогодні в Україні не спостерігається дефіцит осіб з такої спеціальності, навпаки, випускники медичних вишів через відсутність роботи за фахом змушені працювати у фармацевтичних компаніях і займатися торгівлею ліками, медичним обладнанням, іншими супутніми товарами. Тому шкода від встановлення заборони у розглядуваному випадку може бути поновлена (компенсована) суспільно корисною поведінкою інших осіб. Зазначаємо, що користь, яку приносить своєю діяльністю для суспільства певний суб'єкт, як правило, не є унікальною, а тому може бути компенсована іншими членами соціуму. Тобто негативні наслідки заборони не мають абсолютного характеру, і охоронювані законом про кримінальну відповідальність об'єкти є більш значущими порівняно з ними. З нашої точки зору, такий висновок є очевидним для всіх особливо тяжких, тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості, а також більшості злочинів невеликої тяжкості. І лише у певних випадках учинення останніх у вирішенні питання можуть виникати певні сумніви. А оскільки в основу класифікації злочинів за ступенем тяжкості покладено такий матеріальний критерій, як суспільна небезпечність, то стає очевидним зв'язок аналізованої обставини соціальної обумовленості з іншою такою обставиною - суспільною небезпечністю [2, с. 212].