Такий радикальний сценарій розвитку подій волею-неволею стимулював реакцію Євросоюзу на дії Росії. 17 березня 2014 року міністри закордонних справ країн Євросоюзу погодили перелік санкцій, які збираються застосувати щодо Росії. Насамперед, скасовано підготовку до саміту «великої вісімки», який у червні поточного року планувався у Сочі. Також призупинено процес підготовки до лібералізації візового режиму Росії із Шенгенським простором. Крім того, на невизначений час відкладено процес залучення Росії до «Організації економічного співробітництва і розвитку», в якій представлені тридцять найбільш розвинених економік світу. Утім, найскладніше Євросоюзу визначитися з економічними складовими санкцій. Яскравий приклад у цьому сенсі становить Німеччина. Бундесканцлер Ангела Меркель впродовж лютого - березня 2014 року більше десятка разів спілкувалася з президентом Росії Володимиром Путіним телефоном. Вона навіть висловлювала сумніви щодо здатності останнього до раціонального розуміння ситуації. Утім, обережно ставитися до економічних санкцій проти Росії закликали Меркель німецькі бізнесові кола. Вони нагадують не лише про майже тридцять мільярдів євро німецько-російського товарообігу, а й про триста тисяч робочих місць у Німеччині, які зберігаються завдяки економічній співпраці з Росією. Ці аргументи, звичайно, розуміють й у Сполучених Штатах, бізнесові кола яких також стурбовані можливими фінансовими збитками у разі виштовхування західного капіталу із російського сектору видобування корисних копалин.

Однак прихильники ідеї запровадження жорстких економічних санкцій щодо Росії небезпідставно вважають, що це може допомогти переконати більшість російських громадян у безглуздості та економічній збитковості імперського курсу. Адже кримський аншлюс теоретично може посприяти намірам російських «силовиків» закрутити гайки державного механізму та ізолювати правлячу російську еліту від впливу зовнішніх центрів прийняття рішень. Інша справа, як довго найбагатші росіяни, чиї капітали перебувають у країнах Європи та у офшорах, негласно контрольованих США, демонструватимуть готовність з власних коштів оплачувати зовнішньополітичні авантюри президента Володимира Путіна. Не менш риторично виглядає питання швидкості реакції російської ліберальної громадськості на кримський аншлюс. Донедавна вважалося, що антиімперіалізм російської демократичної громадськості закінчується там, де починається українське питання. Утім, антивоєнні акції, які час від часу відбуваються навіть у Москві, свідчать, що, говорячи термінологію закону про іноземних агентів, «п'ята колона» накопичує інформаційні та матеріальні ресурси, аби виступити проти президента Володимира Путіна. Причому ефективність таких гіпотетичних виступів буде тим вищою, чим гіршим ставатиме економічне становище самої Росії та її громадян.

Насправді цілком прогнозований результат кримського референдуму є лише початком тривалої дипломатичної боротьби навколо статусу Криму. Звичайно, в терміновому порядку Кремль здійснив формальні правові процедури анексії Криму, заплющивши очі на легітимність таких рішень. Але ціна такого кроку буде високою. Причому не лише тому, що енергетичне і водне постачання Криму залежить від доброї волі України, а й тому, що піратське поводження з українською державною власністю на півострові створює прецедент для такого самого поводження щодо російської власності не лише на території материкової України, а й по всьому світу. Цей фактор може стати тим мотивом, який поверне російську сторону до прямих переговорів з новою владою у Києві. Не менш потужним аргументом на користь такого розвитку подій є позиція Євросоюзу, який 21 березня 2014 року на засіданні Європейської Ради підписав політичну частину угоди про асоціацію. Відкритим залишається питання офіційного закріплення перспективи вступу України до Євросоюзу. Але набагато важливіше, що торговельно-економічні зобов'язання по угоді про створення зони вільної торгівлі Євросоюз бере на себе в односторонньому порядку, створюючи таким чином переваги для товарів українського виробництва. В умовах свідомої конфронтації з Україною нічого подібного Росія запропонувати не в змозі. Водночас варто звернути увагу, що в умовах кримської кризи захід демонстрував певне безсилля перед фактом краху Біловезьких угод 1991 року. Отже, кримську кризу можна за її значенням для сучасної системи міжнародних відносин порівняти з Карибської ракетною кризою 1962 року. Анексія Криму зафіксувала порушення усіх норм міжнародного права та зобов'язань Росії перед Україною і міжнародною спільнотою. Криза обіцяє бути гострою і тривалою. Геополітична конкуренція навколо визначення правового статусу Криму, дії Росії, які кинули виклик євроатлантичному домінування в європейській системі безпеки, означають, що разом із аншлюсом Криму вмерла ідея «Великої Європи» від Атлантики до Владивостоку, постала проблема практичної реалізації європейського та євроатлантичного вибору України.

27 червня 2014 р. у Брюсселі Президент України П.Порошенко разом з лідерами Грузії і Молдови підписав економічну частину угоди про асоціацію. Це створило нову політичну реальність та стимулювало 2 липня 2014 р. у розпалі боїв на Донбасі зустріч у Берліні міністрів закордонних справ України, Росії, ФРН і Франції. Однак Росія не відмовилася від прямого втручання у внутрішні справи України. Тому 17 липня 2014 р. США і ЄС запровадили часткові економічні санкції проти Росії. 6 серпня 2014 р. В.Путін запровадив санкції у відповідь проти тих країн, які ввели економічні санкції проти Росії. 16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. 1 листопада 2014 р. розпочалося тимчасове застосування Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Стали де-факто чинними ті положення документа, що належать до компетенції Євросоюзу, а не держав-членів. Тимчасове застосування Угоди триватиме до того, як завершиться процес ратифікації угоди всіма 28 країнами-членами Євросоюзу. Зазначимо, що ця тимчасовість умовна, адже стосується всіх найважливіших положень документа. Зокрема, торговельних, які передбачають створення глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі та за змістом становлять 80% тексту угоди. Хоча через тиск Росії початок ЗВТ перенесено на 1 січня 2016 р., це жодним чином не применшує того факту, що український бізнес має нагоду скористатися з відкриття ринків ЄС, а українські споживачі з безмитного імпорту до нас європейських товарів. Українські підприємства з кінця квітня 2014 р. отримали автономні преференції, тобто для них було зменшено митні збори. Однак українській продукції потрібно ще відповідати стандартам безпечності, що є завданням номер один в процесі імплементації угоди. Це вимагає значної роботи від Верховної Ради України восьмого скликання, насамперед, щодо ухвалення закону про технічні регламенти та гармонізації їх із європейськими стандартами. Вироблені відповідно до них українські товари будуть допущені на європейський ринок і матимуть право на маркування позначкою «СЄ», що означатиме відповідність стандартам Євросоюзу. Навіть якщо не всі українські товари будуть конкурентоспроможні на ринку ЄС, але, маючи право маркувати їх позначкою європейської якості, буде набагато легше продавати свою продукцію у всьому світі. Фактично українська революція 2013-2014 років за своїми геополітичними наслідками може мати набагато більше значення, ніж навіть розпад СРСР 1991 року. В історичному контексті Угода про асоціацію є функціональним викликом для українського суспільства та еліти на здатність одночасно проводити європейські реформи і реінтеграцію Донбасу й Криму. Тільки вирішення цих стратегічних завдань уможливить повноцінну заявку на вступ до Євросоюзу.

Саміт Європейського Союзу 25 червня 2015 р. також розглянув питання продовження терміну дії санкцій щодо Росії. Євросоюз не може повернутися у відносинах із Росією до справ «як завжди» і не має іншого вибору, як провести критичну переоцінку своїх відносин з Росією. Режим санкцій проти Кремлю було продовжено навіть без обговорення. Нагадаємо, що Євросоюз у березні поточного року вирішив пов'язати режим санкцій проти Росії з повним виконанням Мінських домовленостей. Україна звернулась до ЄС з проханням посилити секторальні санкції проти Росії. Зрештою санкції Євросоюз продовжив до 31 січня 2016 року. Позитивним моментом для України є той факт, що мотивування продовження санкцій стосується не лише припинення російської інтервенції на Донбасі, а й повернення Україні Криму. Тож з українського питання Євросоюз склав іспит на солідарність. Є сподівання, що й не менш гострі інші питання будуть вирішуватись у такому самому режимі.

Наприкінці червня 2015 р. Рада Євросоюзу рекомендувала розробити нову стратегію зовнішньої політики Євросоюзу, яка має бути готовою до червня 2016 року [6]. Зважаючи на підготовку Великої Британії до референдуму у 2017 р. щодо можливого виходу з ЄС, Євросоюз не хоче апріорі переписувати договори, аби задовольнити бачення частини британської еліти, яка налаштовано скептично щодо європейської конфедерації. Отже, справжня спільна зовнішня та оборонна політика можлива лише за наявності конфедерації, за якої держави учасниці послідовно координують зовнішню та оборонну політику. Внаслідок цього вже на етапі початку діяльності дипломатична служба Євросоюзу зіштовхнулася з серйозними проблемами. Зрештою, відповідь на риторичне питання, чи враховують еліти уроки минулого, може дати лише майбутнє.

Список використаних джерел та літератури

1. Franco A. Die Festschreibung mitgliedstaatlicher Macht: GASP und GSVP im Vertragswerk von Lissabon / A. Franco, T. Bauer // Lissabon in der Analyse. Der Reformvertrag der Europдischen Union. - Mьnchen. - 2008.

2. Барабанов О. Н. Общая политика Европейского Союза в области обороны и безопасности: этапы становления и перспективы развития / О. Н. Барабанов // Европейские страны СНГ: место в «большой Европе». - М., 2005.

3. Brok E. Der Europдische Auswдrtige Dienst. Konsequenz einer realpolitischen Notwendigkeit / E. Brok // Die Politische Meinung. - 2010. - № 483.

4. Гердеґен М. Європейське право / М. Гердеґен : [пер. з нім.]. - К. : К.І.С., 2008. - 528 с.

5. Delors J. Erinnerungen eines Europдers / J. Delors. - Berlin : Parthas, 2004.

6. ЕС поручил Магерини представить новую стратегию внешней политики [Елекронний ресурс]. - Режим доступу: // http://www.ria.ru/world/20150626/1090764282.html

7. Ehrhard H.-G. Die Europдische Sicherheits- und Verteidigungspolitik. Positionen, Probleme, Perspektiven / H.-G. Ehrhard. - Baden-Baden, 2002.

8. Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика? / Г. Киссинджер [пер. с англ.]. - М., 2002.

9. Копійка В. Європейський Союз: заснування і етапи становлення : навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл. / В. Копійка, Т. Шинкаренко ; КНУТШ, Ін-т міжнародних відносин. - Київ : ІнЮре, 2001. - 448 с.

10. Чого прагне дипломатія ЄС // Урядовий кур'єр. - 2010. - 12 березня. - С. 3.

11. Focus - 2010. - №11. - S. 160.

12. Frankfurter Allgemeine Zeitung. - 2010. - 26. Mдrz.

13. Frцhlich S. Deutsche AuЯen und Sicherheitspolitik im Rahmen EU / S. Frцhlich // Aus Politik und Zeitgeschichte. - 2008. - № 43.

14. Regelsberger E. Die Gemeinsame AuЯen und Sicherheitspolitik der EU. Konstitutionelle Angebote im Praxistest. 1993-2003 / E. Regelsberger. - Baden-Baden, 2003.

15. Чого прагне дипломатія ЄС // Урядовий кур'єр. - 2010 - 12 березня.

16. Чубарьян А. О. Российский европеизм / А. О. Чубарьян. - М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2006. - 415 с.