Основним джерелом права Спарти був звичай. Про закони народних зборів мало що відомо, хоча такі, цілком ймовірно, до VI в. до н.е. ще застосовувалися. Яких-небудь кодексів до нас не дійшло. Про ті або інші норми цивільного і карного права ми довідаємося з творів грецьких істориків Геродота, Фукидида, Плутарха й ін. Узагалі ж у силу відсталого характеру спартанської економіки правова система Спарти була розвита значно менше, ніж в Афінах.

Усією сукупністю цивільних і політичних прав користувалася порівняно нечисленна група спартанців (спартиатов), що жили в місті Спарта. Юридично спартанці вважалися рівними один одному. Не тільки самі спартанці, але й іноземці іменували Спарту «громадою рівних». «Рівність» спартанців порозумівається необхідністю триматися постійно в бойовій готовності, військовим табором перед особою рабів і залежних периэков. Характерною рисою суспільного ладу були спільні трапези (сисситии), участь у які було обов'язковим і було показником приналежності до спартанського громадянства. Лише ті особи, що брали участь у спільних обідах, вважалися повноправними громадянами.

Збереження сисситій мало на меті підтримати і зберегти військову дисципліну. Сподівалися, що «воїн не залишить свого товариша по столі». За словами Плутарха, спочатку спартанці були до обіду збройними, тому що Ликург побажав улаштувати так, щоб вони в будь-який момент могли виконати наказу, що віддаються їм. Кількість повноправних громадян, унаслідок їхнього збідніння, усе більш зменшувалося. Процес швидкого і неухильного скорочення числа повноправних спартанців відбивав, природно, і на чисельному складі спартанського війська.

У Спарті в VI-V вв. до н.е. не існувало приватної власності на землю в тім виді, у якому вона існувала при розвитій античній власності. Юридично верховним власником усієї землі вважалася держава. Земля належала всьому класові вільних рабовладельцев-сп артиатов.

Окремим громадянам з моменту їхнього народження держава надавала земельні ділянки, що оброблялися плотами. Падел (клер) вважався сімейним, і його єдність підтримувалася тим, що після смерті власника він переходив але спадщині старшому братові. Молодші ж залишалися на ділянці н продовжували господарювати. Купівля-продаж землі, так само як і дарування, вважалися незаконними. Однак з часом наділи стали дробитися, почалася концентрація землі в руках у деяких.

Родина і шлюб у Спарті носили па собі риси архаїчності. Хоча в класовому суспільстві існує моногамна форма шлюбу, але в Спарті удержався (у виді пережитку групового шлюбу) т.зв. «парний шлюб». У Спарті сама держава регулювала шлюбні відносини. З метою одержання гарного потомства займалися навіть підбором подружніх пар. Кожен спартанець по досягненні визначеного віку зобов'язаний був женитися. Органи державної влади карали не тільки за безшлюбність, але і за пізніше вступ у шлюб і за дурний шлюб. Крім того, приймалися міри і проти бездітних шлюбів.

Отже, одна з держав Стародавньої Греції - Афіни - являла собою зразок рабовласницької демократії. Друга - Спарта - одна з найвідсталіших, яка зберегла значні пережитки первіснообщинного ладу. Спарта являла собою своєрідну рабовласницьку аристократію. Водночас це наймогутніші з грецьких міст-держав, які помітно вплинули на розвиток як інших грецьких держав, так і народів. Культура Стародавньої Греції для європейської цивілізації мала неоцінне значення. Ф.Єнгельс вказував, що універсальна обдарованість і досягнення маленького народу забезпечили йому в історії розвитку людства місце, на яке не можна претендувати жоден інший народ.

Джерела повідомляють, що Лікург вивчав закони крітських царів у частині державного устрою. За легендою, переконавши на-род, царів і геронтів прийняти його закони, він зморив себе го-лодом.

Реформи, які за традицією приписують Лікургу, відносяться до першої половини VII ст. до н.е. За короткий час Лікург врятував народ від заколотів і безладдя. Насправді, за чотири століття до Пелопоннеської війни у Спарті не було політичних потрясінь. Дріб-ні інтриги між царськими сім'ями не беруться до уваги.

Іноземців у Спарті вражав громадський спокій і безпека, беззаперечне підкорення молодших старшим, небагатослівність і за-конослухняність спартанців, потайність і засекреченість у держав-них справах. Вони дивувалися завзятій прихильності спартанців до військових занять і атлетичних вправ, їхній байдужості до наук і мистецтва. Правителі прагнули повністю ізолювати державу, своїх співгромадян від спілкування з іншими полісами і народами. Торговельні стосунки з іншими країнами були заборонені ще в VI ст. до н.е. Під загрозою смерті спартанцям заборонялося з особистих потреб виїжджати за межі своєї держави. Виїзд за кор-дон дозволявся лише воєначальникам, послам і проксенам.

Є така думка, що приписувані Лікургу античною традицією реформи насправді є тривалий процес перебудови суспільної си-стеми дорійців. Саме ж «Лікургове законодавство»,-- продукт ко-лективної творчості кількох або навіть багатьох реформаторів. Основною метою здійснюваних перетворень було згуртувати ко-лектив громадян в критичній обстановці після другої Мессенської війни.