Отже у випадках, коли особа, мала можливість ознайомитися з певними відомостями або документами, реально не звернулася з відповідним запитом до реєстратора і не отримала документів, то вона не може вважатися ознайомленою з такими відомостями чи документами. Потенційна вірогідність бути ознайомленим не враховується.

У поточний час концепція "constructive notice" застосовується тільки щодо зареєстрованих застав майна юридичної особи - на ймовірного клієнта або заставодержателя майна юридичної особи покладається обов'язок перевірити в реєстрі наявність всіх попередніх застав майна, які можуть мати вплив на його права щодо цього майна. Якщо він спеціально нехтує ймовірністю даного ознайомлення, то позбувається права посилатися в суді на свою неознайомленість - суд буде вважати його ознайомленим про наявність попередніх застав. Реєстратор компаній не тільки отримує дані про діяльність юридичних осіб, але й має обов'язки офіційного публікування її в установленому законом порядку в офіційному друкованому органі. Перелік документів, про видання або придбання Реєстратор компаній має робити публічне повідомлення, закріплене у ст. 711 (1) СА 1985. Таке повідомлення використовується в передбачених законом випадках для доказів поінформованності особи про факти, пов'язані з юридичною особою [6]. У випадках, якщо юридична особа в передбачений законом строк не повідомить Реєстратору дані про факти, передбачені у ст. 42 (1) СА 1985, то це позбавляє юридичну особу права посилатися на дані факти в спорах з третіми особами, в результаті відсутності публікації не були повідомлені про дані події. Таке положення не означає визнання того чи іншого акта (рішення) недійсним, компанія легко позбавляється права посилатися на певний факт (наприклад, на змінену статтю статуту), обстоюючи свою позицію в спорах із третіми особами. До подій, зазначених у даній статті відносять: винесення судового рішення про примусову ліквідацію юридичної особи або призначення ліквідатора при добровільній ліквідації; зміна меморандуму або статуту компанії; зміни в персональному складі директорів компанії, зміна місцезнаходження зареєстрованого офісу компанії. Отже, офійному оприлюдненню підлягає лише досить важлива інформація, яка відноситься до юридичної особи [13]. При цьому ст. 42 (1) зазначає, що суду не треба встановлювати факт справжньої обізнанності чи необізнанності третьої особи про указані події - вважається, що особа розглядається судом як інформована по закінченню 15 днів з дня офіційної публікації інформації.

Таким чином, тільки ті факти, дані про які були опубліковані, по закінченню встановленого законом терміну можуть вважатися відомими третіми особам (без визначення факту їх справжньої обізнанності).

Ще у 1995 р. Дім компаній опублікував документ "Companies House: E-Business Strategy. Development of Electronic Services", у якому вказав на поступовий перехід Будинку компаній до електронної форми роботи із замовниками. Підсумком такого переходу стало створення так званого "віртуального" Дому компаній, що працює з замовниками дистанційно через Інтернет. Даний план був розрахований на п'ять років. Втім тісніше в 2000 р. Будинок компаній був змушений визнати, що перехід до нової стратегії оголошено несвоєчасно, від того що багато юридичних осіб виявилися абсолютно непідготовленими до нових способів роботи. І це не дивлячись на те, що Будинку компаній вдалося досягти значних результатів щодо впровадження сучасних комп'ютерних спецтехнологій у своїй роботі [14]. У теперішній час сайт Будинку компаній є одним з найбільших в світі порталів даних, заснованої на електронному відтворенні образу документів. Більше 25 млн. документів, отриманих від юридичних осіб з березня 1995 р., доступні в режимі "он-лайн". Кожного року до цієї бази надходить 5 млн. нових документів. Сайт містить дані про діяльність більше ніж 1,4 млрд. британських корпорацій, включаючи інформацію про їх директорів і секретарів (інформація поділяється на платну і безкоштовну). Безкоштовним є "он-лайн" доступ до бази даних про дискваліфікованих директорів. Всі зазначені банки даних безперервно поповнюються. Потихеньку планується відтворення і збереження всіх архівних документів в електронній формі (створення їх автентичного електронного зображення), і таким чином незліченні дослідники зуміють ознайомитися з текстами рідкісних архівних документів через Інтернет. Така вірогідність існує і тепер, але вона діє "на вимогу". Замовник за відповідну плату може замовити в Будинку компаній сканування всякого документа, електронна копія якого після цього надсилається замовнику [6].

Зауважимо, що всі основні форми документів, які компанії зобов'язані подавати Реєстратору, можна отримати через Інтернет. Сайт містить також незліченні довідники та посібники, які за своєю тематикою охоплюють фактично всі аспекти діяльності юридичних осіб. Юридичні особи мають можливість направляти Реєстратору передбачену законодавством інформацію (про директорів і секретарів компанії, місцезнаходження її зареєстрованого офісу) в електронній формі (веб-файлінг, що англійською звучить як "electronic filing" або "web-filing"). Втім, для цього компанія повинна застосовувати особливе програмне забезпечення. А ця программа не є поширеною, що пояснюється значною її вартістю та недоліками чинної системи авторизації. Для розповсюдження застосування даної служби планується значно оновити всі системи, що її забезпечують. Також передбачається, що в прийдешньому компанії зуміють відправляти Реєстратору електронною поштою фактично всі потрібні документи [13].

3. Порівняльний аналіз створення юридичних осіб за правом Великобританії та правом України

Перейдемо до розгляду національної системи реєстрації суб'єктів господарювання та порівняємо її з британською. Українська система реєстрації суб'єктів господарювання на протязі тривалого часу виконувала переважно реєстраційну, а не інформаційну функцію. Обстановка змінилася з введенням в силу Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" вiд 15.05.2003 року № 755-IV (далі - ЗУ). Даний закон передбачає створення в Україні єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) - автоматизованої системи збирання, накопичення, охорони, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Стаття 20 ЗУ зазначає, що дані, що містяться в ЄДР, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків [4].

Отже, на даний період система реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності України у цьому аспекті є досить близькою до відповідних систем Англії та інших провідних європейських держав, правда і має ще певні свої особливості і недоліки.

По-перше, ст. 3 ЗУ передбачає, що дія цього ЗУ розповсюджується на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, на сьогоднішній день в Україні створена цілісна система реєстрації юридичних осіб. Раніше в Україні ж не існувало цілісного реєстру, крім цілісного загального реєстру юридичних осіб також існували незліченні особливі реєстри і існував особливий порядок реєстрації окремих категорій юридичних осіб, скажімо страховиків. Варто зазначити, що реєстрація юридичних осіб в особливому порядку є поширеною у зарубіжних країнах. Так, наприклад, головним аспектом, відповідно до Першої директиви Європейського Союзу, є не вступ цільної процедури реєстрації, а присутність цільного реєстру, зокрема такого, що би містив відповідні дані про юридичних осіб, і був би відкритим для ознайомлення для будь-якого заінтересованого суб'єкта [13].

По-друге, ЗУ чітко не визначає правове становище відомостей, внесених до ЄДР або оприлюднених державним реєстратором. А тому, в ЗУ необхідно передбачити, що у разі розбіжностей між дійсними відомостями, даними, внесеними до ЄДР та / або оприлюдненими треті особи мають право посилатися на дані, внесені до ЄДР та / або оприлюднені. Оприлюднені дані зобов'язані мати пріоритет над відомостями, які внесені до ЄДР. Крім того, необхідно визначити, що треті особи можуть вважатися поінформованими про відомості, що внесені до ЄДР, не з моменту їх включення до реєстру, а тільки за умови публікації відповідних відомостей, зокрема по закінченню 15 днів з дня офіційного оприлюднення.

По-третє, вважаємо, що Україні було б раціонально перейняти британський досвід з визначення обсягу документів, що зберігаються у реєстратора. На сучасний період, відповідно до ЗУ, державному реєстратору подаються і зберігаються в реєстраційній справі тільки установчі документи товариств і окремі рішення загального зібрання [4]. На нашу думку, в Законі України "Про господарські товариства" слід встановити обов'язок реєструвати всі рішення загального зібрання, а також рішення спостережної ради та виконавчого органу з особливо значущих питань. Це б охороняло інтереси учасників господарських товариств [13].

По-четверте, ЗУ містить обов'язок державного реєстратора публікувати певні дані. Але нарівні з цим, у чинні закони та підзаконні нормативні акти не внесені ніякі зміни для звільнення суб'єктів господарювання від обов'язку робити оголошення в приватному порядку. Це порушує основні положення оприлюднення інформації, тому що викликає випадки подвійного, а зрідка і багаторазової публікації одних і тих же повідомлень. Крім того, різні правила вимагають здійснювати публікацію в різних виданнях, часто пропонуючи суб'єктам підприємницької діяльності широкий вибір. Слідчо пропонуємо внести метаморфози в національне право, якими всі повідомлення, які зобов'язані бути опубліковані відповідно до особливими нормативними актами, зобов'язані направлятися реєстратору та публікуватися в офіційному друкованому органі, визначеному в ст. 1 ЗУ [4]. Вважаємо недоцільним встановлювати в законі повний перелік відомостей, що підлягають опублікуванню.

По-п'яте, ЗУ розмежувує відомості, що включаються до ЄДР та документами, які містяться в реєстраційній справі. Однак, відповідно до ч. 6 ст. 11 ЗУ, право доступу до документів, що знаходяться у відповідній реєстраційній справі, мають засновники (учасники) юридичної особи, фізична особа - підприємець, а також уповноважені ними особи на підставі письмової заяви та працівники контролюючих і правоохоронних органів на підставі відповідного письмового запиту, якщо такий запит подається у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом [4]. Отже, установчі документи юридичних осіб та інші головні документи (скажімо, рішення про припинення), які міститимуться в реєстраційній справі, залишатися недосяжними для громадян. Такий підхід зухвало суперечить вимогам Першої директиви ЄС [12]. А тому вважаємо за доцільне внести в ЗУ зміни з метою забезпечення вільного доступу будь-якої заінтересованої особи до документів, що містяться в реєстраційній справі.

По-шосте, для полегшення порядку заснування юридичних осіб, і зокрема товариств, доречно легалізувати підприємницьку діяльність по створенню та продажу готових товариств та запровадити електронну реєстрацію юридичних осіб. Як показує практика, остання є дуже розповсюджена у Великобританії. Вона дозволить значно полегшити роботу реєстраторів, а також мінімузувати випадки корупції.

По-сьоме, розглядаючи англійський досвід, доречно було б запровадити режим доступу до ЄДР в режимі "он-лайн" і ймовірності придбання певних відомостей з реєстру даром. Такі електронні реєстри вдало працюють у більшості європейських держав, а не лише у Великобританії.