Правова ідея містить масштаб та істинність права. Вона не має потреби у твердому прив'язуванні до чинного позитивного права. Однак своє функціональне призначення правова ідея може виконувати лише за умови, якщо є реальною. Так, на думку С.І. Максимова, ідея права є дійсною лише як «претензія на здійснення», тобто вона потенційно прагне здійснитися у фактичному бутті [12, с. 180]. У цьому випадку спрямованість правової ідеї, яка реалізується в меті права, в кінцевому підсумку переходить із потенційно ідеального в реальність соціального життя.

Основний зміст правової ідеології становлять так звані «базові правові ідеї», що відтворюють найголовніші правові цінності (справедливість, свобода, рівність, гуманізм, відповідальність тощо). Тобто свого особливого значення такі правові ідеї набувають саме через зв'язок із основними правовими цінностями. Крім того, В.П. Малахов виокремлює «похідні правові ідеї», які є певними конфігураціями базових правових ідей. Правові ідеї, на думку вченого, мають стабілізуючий характер, у різноманітті явищ правової реальності вони виступають їх культурно-історичним, загальнолюдським, абсолютним сенсом. Вони - ті духовно-культурні інваріанти, з якими завжди узгоджено реальне суспільство. Правові ідеї - це продукт і водночас сполучні ланки правової культури [13, с. 5].

Правова ідея може мати форму правового принципу, який є специфічною формою правової ідеї, що орієнтує поведінку людини на певну правову цінність, яка має значення загальної вимоги. Правові принципи можуть сприйматися й інтерпретуватися неоднозначно, а тому на практиці керуватися конкретним правовим принципом дуже важко, враховуючи недостатню визначеність його змісту. Крім того, знову може виникнути проблема щодо переваги того чи іншого правового принципу в умовах їх конкуренції. Отже, правовий принцип безпосередньо орієнтований на певну правову ідею й опосередковано - на правову цінність.

Природно, що правові ідеї та правові принципи (як форми правових ідей) утілюються у правових символах, поняттях, категоріях, щодає окремим авторам змогу стверджувати, що ці змістові одиниці також є елементами структури правової ідеології. Проте, на нашу думку, вони не входять до складу правової ідеології як самостійні одиниці, а лише визначають окремі правові ідеї та принципи.

Правові уявлення, на думку В.М. Коробки, виконують роль своєрідної проміжної ланки між правовою психологією і правовою ідеологією. «Зумовлені впливом правової настанови, ціннісних орієнтацій правові уявлення як розгорнута узагальнена форма правового освоєння особистістю соціальної практики на понятійному рівні забезпечують загальне усвідомлення права, правопорядку, фіксують їх призначення та роль у сфері суспільних відносин» [14, с. 22].

Правові знання розглядаються науковцями як логічна ланка, яка поєднує правові уявлення з правовою ідеєю. Як справедливо зазначає А.М. Бабенко, знання має споконвічно співвідноситися не з буттям, а з цінностями людини, воно повинне бути не щирим, а корисливим у досягненні мети, що стимулює волю індивіда до життя [15, с. 22]. Адекватні правові знання містять у собі два основні складники: поінформованість про право як про соціальне й культурне явище, а також уявлення (для осіб неюридичних професій) про норми чинного позитивного права.

Правове мислення є малодослідженим явищем у теорії права. У наш час є лише окремі спроби розгляду цього правового феномена в тих чи інших аспектах. Так, Е. Леві розглядає «правове мислення в галузі прецедентного права, а також у галузі інтерпретації статутів і конституцій», використовуючи для визначення правового мислення поняття «механізм» [16, с. 9]. Проте більшість дослідників визначає правове мислення через поняття «процес». Так, наприклад, О.І. Овчинні- ков розглядає правове мислення як «процес засвоєння та розуміння оточуючої індивіда соціально-правової дійсності, результатом якого є бажане й позитивне право, а також комплекс правових знань, ідей, поглядів, що інституціоналізуються в правовій свідомості та юридичному світогляді людини» [17, с. 7].

Вітчизняний дослідник А.Ю. Олійник визначає правове мислення як процес опосередкованого й узагальненого відображення правових явищ у їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях. Також учений пропонує такі «ознаки правового мислення»: а) розумове пізнання правових явищ і зв'язків між ними; б) правові явища у відображенні людини виступають в узагальненій формі; в) воно відображає найсуттєвіші властивості правових явищ, без яких право існувати не може; г) це евристична діяльність людського мозку з відшукування найхарактерніших властивостей, що вимагає від мислячого значних практичних знань, умінь і навичок, здатності орієнтуватись у проблемних ситуаціях; д) велика роль при цьому належить мотивації (наявності правових потреб, інтересів і прагнень) і волі людини в досягненні поставленої мети [18, с. 64].

Під поняттям «мислення» в психології й логіці розуміється найвищий рівень людського пізнання. Мислення дає змогу виробляти знання про такі об'єкти, властивості та відносини реального світу, які не можуть бути безпосередньо сприйняті на чуттєвому рівні пізнання [19, с. 744].

Отже, правове мислення людини можна визначити як процес активної інтелектуальної діяльності особистості, як найвищий рівень відображення правової дійсності, пов'язані з виробленням правових ідей, понять, переконань із використанням правових засобів для вирішення правових ситуацій у житті або формування тієї чи іншої чіткої позиції щодо прийнятого юридично значущого рішення.

Існують й інші підходи до розуміння структури правової ідеології. Так, А.Ф. Байков пропонує доповнити елементний склад правової ідеології такими складниками: правосфера держави, правосфера суспільства, правосфера інших суб'єктів права, правова свідомість, правова культура, правові норми, правові цінності, правовий ідеал, правовий інтерес, правова самосвідомість [9, с. 14]. Така точка зору, на нашу думку, є дискусійною. Наприклад, ми вважаємо, що правова ідеологія є структурним компонентом правосвідомості, а не навпаки. Важливим елементом правової ідеології А.Ф. Байков називає «правосферу» (держави, суспільства, інших суб'єктів права). Сам автор визначає «правосферу» як простір індивіда, котрий живе у правовій дійсності, у якій здійснюється комунікація з іншими носіями правових ідей, учень і концепцій [9, с. 8]. Не заперечуючи саму правосферу як явище, ми вважаємо, що її можна розглядати лише як умову формування правової ідеології, але не як її елемент. До того ж сам А.Ф. Байков основним завданням правосфери називає «переведення» правових явищ в об'єкти, що оцінюються правосвідомістю індивіда [9, с. 8].

Висновки

Структуру правової ідеології варто розглядати в широкому та вузькому значенні. У вузькому значенні правова ідеологія складається виключно з правових ідей. У широкому розумінні до структури правової ідеології входять правові цінності, принципи, уявлення, знання, мислення тощо. Ми поділяємо саме широке розуміння структури правової ідеології. Разом із тим виокремлення структурних елементів правої ідеології - доволі складне завдання, адже вони належать до явищ ідеального, а не матеріального порядку. правовий ідеологія структурний

Дослідженню правової ідеології приділено багато уваги в теорії права, проте, на нашу думку, найбільш перспективними видаються дослідження актуалізованого змісту конкретної правової ідеології.

Література

Буржуазная государственная идеология / под ред. В.Д. Зорькина. - М. : Юрид. лит, 1982. - 240 с.

Юридический энциклопедический словарь / ред.

Я. Сухарев. - М., 1984. - 416 с.

Вопленко Н.Н. Правосознание и правовая культура : [учебное пособие] / Н.Н. Вопленко. - Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2000. - 52 с.

Теория права и государства / под ред. Н.А. Катаева и

В. Лазарева. - Уфа, 1994. - 399 с.

Алексеев С.С. Государство и право : [учебное пособие] /

С. Алексеев. - М. : Проспект, 2009. - 148 с.

Фарбер И.Е. Правосознание как форма общественного сознания / И.Е. Фарбер. - М. : Юрид. лит., 1963. - 206 с.

Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность / Е.А. Лукашева. - М. : Юрид. лит., 1973. - 344 с.

Бельский К.Т Формирование и развитие социалистического правосознания / К.Т. Бельский. - М., 1982. - 183 с.

Байков А.Ф. Правовая идеология: Сущность и реализация в условиях правового государства : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» /

Ф. Байков. - Екатеринбург, 2006. - 20 с.

Луцький А.І. Правова ідеологія в Українському державотворенні: теорія і практика : дис. . докт. юрид. наук : спец. 12.00.01 / А.І. Луцький. - К., 2015. - 426 с.

Клименко А.И. Функционально-структурные характеристики правовой идеологии : дисс. ... докт. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / А.И. Клименко. - М., 2016. - 541 с.

Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления / С.И. Максимов. - Х. : Право, 2002. - 328 с.

Малахов В.П. Правовая мысль : [антология] / В.П. Малахов. - М. : Юнити-Дана, 2011. - 1016 с.

Коробка В.М. Структура правового світогляду /

М. Коробка // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2009. - № 1. - С. 16-27.

Бабенко А.Н. Проблемы обоснования ценностных критериев в праве / А.Н. Бабенко // Государство и право. - 2002. - № 12. - С. 93-97.

Леви Э. Введение в правовое мышление / Леви Э ; пер. с анг. - М. : Наука, 1995. - 115 с.

Овчинников А.И. Правовое мышление: Аксиологический и герменевтический аспекты : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 09.00.10 «Философия политики и права» / А.И. Овчинников. - Ростов н/Д, 2000. - 31 с.

Олійник А.Ю. Правознавство : [підручник] /А.Ю. Олійник, А.М. Колодій. - К. : Вид-во ЦУЛ, 2008. - 792 с.

Большой энциклопедический словарь: [А-Я] / гл. ред. А.М. Прохоров. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Большая рос. энцикл. ; СПб. : Норинт, 1997. - 1408 с.