Що ж стосується відсутності усвідомлення потерпілим факту застосування по відношенню до нього одурманюючих речовин, то і ця обставина не може виключити відповідальності за розбій. У судовій практиці не рідко бувають такі випадки, коли злочинець, розраховуючи застати потерпілого зненацька і тим самим забезпечити більшу надійність досягнення злочинної мети, скоює напад із засади, по відношенню до сплячих, нетверезих та інших осіб, неспроможних с силу яких-небудь причин застосувати опір. І хоча у всіх цих випадках також відсутнє усвідомлення потерпілим того,що відбувається, ті ж автори не відмовляються від того, що такі діяння повинні кваліфікуватися як розбій.

Більш обережним підходом до кваліфікації діянь повинен мати місце в тих випадках, коли безпорадний стан потерпілого досягається шляхом споювання його алкогольними напоями. Відповідальність за розбій у подібних випадках може наступати лише тоді, коли потерпілого змусили вжити алкоголь насильно (наприклад, шляхом погрози). У випадках добровільного вживання алкогольних напоїв відповідальність за розбій виключається [5, с.16-18].

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 року № 10 «застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати такі дії за частиною другою статті 186 КК або за відповідною частиною статті 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати яр розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків» [4, п.10].

Особливістю об'єктивної сторони розбою являється те, що законодавець визнає цей злочин закінченим з моменту застосування насильства до потерпілого, незалежно від того, викрав злочинець майно чи ні.

У всіх випадках, коли діяння винних містять в собі елементи фізичного чи психічного насильства, небезпечних для життя і здоров'я, застосованого з метою заволодіння майном потерпілого, відповідальність повинна наступати за закінчений розбій навіть при умові, якщо в силу випадково змінених обставин або активного опору потерпілого, злочинцю не вдалося довести злочинний намір до кінця.

Розбій буде мати місце і тоді, коли злочинець почав таємне або відкрите викрадення чужого майна без насильства, застосовує насильство у процесі виїмки майна для того щоб остаточно заволодіти ним.

Безпосередній зв'язок насильства і викрадення майна при розбої є у причинному зв'язку викрадення від застосування насильства. Оскільки заволодіння майном не являється обов'язковим елементом складу розбою, встановлення причинного зв'язку необхідне лише в тих випадках, коли злочинцю вдалося довести злочинний намір до кінця.

Щодо місця, часу і способу вчинення злочину являють собою сукупність конкретних умов, в яких здійснюється злочинне діяння та наступає злочинний результат, вони надають суттєвий вплив на скоєне діяння, направляють розвиток причинного зв'язку, обумовлюють характер і ступінь тяжкості наставши шкідливих наслідків.

Встановлення міста, часу, способу скоєння розбоїв дозволяє виявляти обставини об'єктивного характеру, які сприяють їх вчиненню. Виявлення цих обставин, їхнє узагальнення та аналіз дозволяють виробити загальні і приватні заходи, направлені на усунення злочинів [5, с.26].

Отже під нападом у складі розбою слід розуміти, як правило, раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним. За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку від крадіжки, з іншого від грабежу.

Напад органічно пов'язаний з фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер - виступає способом заволодіння майном, або його утримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному впливі не лише на зовнішні частини тіла потерпілого, а й внутрішні, а також інших діях насильницького характеру, які створюють небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого. У разі, якщо застосування чи погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, здійснювались з метою ухилитись від затримання після закінченого нападу, вчинене не охоплюється складом розбою. Такі дії винного, залежно від обставин справи, можуть бути кваліфіковані як відповідний злочин проти життя та здоров'я особи або злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.

Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці вчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому в заволодінні чужим майном.

Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу.

Розбій - усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.

2. Суб'єктивні ознаки розбою

Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив та мета злочину.

Вина - обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Без вини не може бути суб'єктивної сторони складу злочину, а значить і кримінальної відповідальності. У діючому КК України передбачені дві форми вини: умисел і необережність[6, с. 45].

Мотив і вина - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Не всі склади містять у собі певні мотиви і вину. Мотивом злочину визнається внутрішнє спонукання, яким керується суб'єкт при вчиненні злочину. Мотив це рушійна сила злочину. Він визначається потребами людини, його інтересами, а при вчиненні злочину набуває протиправного характеру. Мотив властивий лишу умисним злочинам. В умисних злочинах мотив пов'язаний не тільки з діянням, але й певним наслідком.

Мета злочину - це уявний результат, якого прагне досягти винний вчиняючи злочин. Важливе місце вина посідає лише в умисних злочинах[6, с. 54].

Суб'єктивні ознаки складу злочину включають в себе суб'єктивну сторону і суб'єкт злочину.

Розбій з суб'єктивної сторони характеризується прямим умислом та наявністю спеціальної мети - викрадення чужого майна. Винний визнає суспільну небезпечність своїх дій і бажає їх настання[16, с. 60].

Питання суб'єктивної сторони злочину та складу злочину досліджували у своїх працях В.І. Борисов, Б.С. Волков, П.С. Дагель, В.П. Ємельянов, Г.А. Злобін, О.М. Ігнатов, Л.М. Кривоченко, Б.С. Никифоров, О.І. Рарог, М.В. Семикін та інші, але деякі питання досі залишаються дискусійними, їх вирішення має пряме відношення для характеристики суб'єктивної сторони розбою [10, с. 98].

2.1 Суб'єктивна сторона розбою.

Суб'єктивна сторона розбою, передбаченого ст.187 КК України та деякими іншими статтями КК, характеризуються низкою особливостей, зумовлених тим, що цей базовий склад злочину передбачений в кримінальному законі як формальний усічений склад, тобто, відповідно до конструкції цього злочину, злочин вважається закінченим з моменту вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні. А при розгляді розбою як конкретного акту вольової поведінки людини, вчиненого в реальній дійсності, вказується на те, що цей злочин складений, оскільки складається з двох взаємопов'язаних злочинних діянь, а саме: насильства над особою і заволодіння чужим майном, які утворюють один, одиничний злочин [10,с.98].

Законодавство України визначає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягає лише та особа, яка винна у скоєнні злочину, тобто умисно або через необережність скоїла передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

У юридичній літературі прийнято, характеризуючи суб'єктивну сторону розбою, вказувати на те, що при вчиненні цього злочину вина може виражатися лише у формі прямого умислу. При цьому зазвичай вказується, що винний повинен визнавати суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачати суспільно небезпечні наслідки цих діянь і бажати їх настання.

Розбій складається з посягання на власність і посягання на особу. Така направленість, розбійних діянь викликає необхідність проаналізувати характер психічного відношення винних до кожного з посягань.

Прямий умисел по відношенню до власності виражається у тому, щоб протиправно вилучити чуже майно.

Крім визнання суспільної небезпечності факту вилучення чужого майна, суб'єктивна сторона розбою характеризується наявністю у суб'єкта корисливої мети, яка проявляється у тому, щоб обернути викрадене майно у свою користь.

Ця мета досягається у результаті протиправного вилучення чужого майна. Злочинець при розбої свідомо обирає насильницький спосіб вилучення майна, який сам по собі утворює посягання на інший об'єкт - особу.

Психічне ставлення особи до насильства, яке застосовується нею по відношенню до потерпілого, має дещо інше значення. Якщо мета заволодіння майном повністю охоплює особу і вона стрімко намагається її досягти, то в насильстві злочинець баче лише засіб для досягнення цієї мети.

Досить рідко особи, які скоюють розбійні напади, скоєння шкоди здоров'ю потерпілому вважають для себе не менш значимим, ніж заволодіння майном потерпілого. Це може мати місце тоді, коли, наприклад, розбій вчиняє особливо небезпечний рецидивіст, впевнений у тому, що будь-який «гуманізм» по відношенню до жертви недопустимий, що потерпілого потрібно знищити, так як він може допомагати при викриттю злочину.

Частіш за все насильственний спосіб заволодіння майном обирається злочинцем не у зв'язку з тим, що заподіяння шкоди потерпілого для нього настільки ж бажане, як і заволодіння майном, а тому, що в даній обстановці цей спосіб здається йому найбільш надійним засобом досягнення поставленої мети.

Однак у теорії кримінального права при аналізі прямого умислу прийнято вважати, що бажання наслідків має місце не лише у тому випадку, коли вони розглядаються винним у якості кінцевої мети злочинної діяльності, але і в тому, коли винний розглядає їх у якості необхідного елементу досягнення цього кінцевого результату.

Такого розуміння «бажання» настання суспільно небезпечних наслідків не виключає необхідність дослідити можливі відтінки вольового та інтелектуального елементів прямого умислу по відношенню до насильства, оскільки виявлення особливостей психічного відношення особи до застосованого ним насильства дозволяє більш точно визначати ступінь суспільної небезпеки винного.