Матеріали для дослідження суб'єктивної сторони розбою повинні черпатися з оцінки об'єктивних властивостей використаного злочинцем насильства. Це стає особливо зрозумілим, якщо розглядати окремо відношення винного до фізичного та психічного насильства. При розбої, поєднаним з фізичним насильством умисел винного нерідко буває неконкретизованим. Застосовуючи насильство і усвідомлювати можливість спричинення потерпілому небезпечних для здоров'я пошкоджень, винний не завжди ясно уявляє себе, якими конкретно можуть виявитися ці пошкодження. Частіше за все це буває при насильницьких діяннях, які виражаються у побитті потерпілого, коли ступінь тяжкості тілесних пошкоджень залежить від кількості та сили ударів, від фізичної сили і стану здоров'я потерпілого і ряду інших обставин, при яких вчиняється злочин.

При неконкретизованому умислі відповідальність винного визначається по результатам, які настали. Як розбій кваліфікуються насильницькі діяння, які підпадають під ознаки насильства, небезпечного для життя та здоров'я.

Залежність кваліфікації діянь винного від результату який настав може бути пояснена тим, що винні, хоча і не уявляють собі розмір шкоди, який може бути причинений потерпілому, завжди усвідомлюють небезпечність своїх насильницьких діянь для здоров'я потерпілого взагалі та застосування їх, як би заздалегідь миряться з будь-яким наслідком.

Як зазначалося вище, у випадках застосування насильства, небезпечного для життя, діянь винних кваліфікуються як розбій і в тому випадку, коли насильницькі діяння не заподіяли потерпілому ніякої шкоди. Притягнення до відповідальності за розбій незалежно від результату насильства в цих випадках мотивується тим, що застосовуючи таке насильство, злочинець не може не віддавати собі явний звіт у небезпеці своїх діянь для життя потерпілого.

При розбої, поєднаним з фізичним насильством, усвідомлення суспільної небезпечності наставших або тих, що можуть настати наслідків завжди співпадає з усвідомленням винним соціальної небезпеки своїх діянь. Цінність і важливість таких благ, як життя і здоров'я, настільки явні та зрозумілі будь-якому, що у випадках застосування небезпечного для життя чи здоровя фізичного насильства не можуть мати місця сумніву злочинця або недостатньо ясне розуміння дійсної суспільної небезпечності скоєних ним діянь.

При розбої поєднаним з психічним насильством, інтелектуальне і вольове відношення особи до застосованої нею загрозою може відрізнятися. Звичайно, особи, які погрожують потерпілому зброєю або іншими предметами, які можуть спричинити тяжку шкоду здоров'ю, як правило, не менш небезпечні, ніж ті, котрі без попередніх погроз починають застосовувати фізичне насильство. Практика показує,що озброєні злочинці не рідко застосуванню фізичного насильства передують погрози, котрі негайно реалізують, звернувши увагу на тому, що вони не призводять до впливу на жертву.

Однак зустрічаються і такі випадки, коли винний, використовуючи погрозу, розраховує досягти заволодіння майном потерпілого, впливаючи виключно на його психіку,не маючи дійсно наміру причиняти шкоду.

Такі особи не завжди достатньо явно усвідомлюють соціальну небезпечність своїх діянь, оскільки вважають, що шкоди потерпілому вони не заподіяли і не збирались заподіювати, а лише злякали потерпілого.

Однією з підстав кваліфікації таких діянь, як розбій, являється усвідомлення винним того, що потерпілий сприймає погрозу, як реальну та не буде сперечатися заволодінню цим майном. Про таку свідомість винний може виявити характер самої загрози, а також обстановка скоєна злочинцем злочину. Наприклад, застосування психічного насильства декількома особами, скоєне в пізній час у безлюдному місці, не може не викликати у винних усвідомлення того, що навіть заявлена ними словесна погроза, не підкріплена демонструванням зброї, створює у потерпілого впевненість, що у випадку протистояння ця погроза буде реалізована. Створення ефективності своїх діянь тим більш на вигляд, коли злочинець застосовує при розбої насильство, небезпечне для життя потерпілого.

Оцінка психічного відношення особи до застосовуваної по відношенню до потерпілого погрози повинна застосовуватися не лише з урахуванням створенням винним її ефективності, але і з урахуванням ступеня реальності погрози.

Як показує практика, помилкова думка винних відносно соціальної небезпеки психічного насильства доволі часто призводить до того, що вони, не бажаючи в дійсності причиняти потерпілому реальної шкоди, намагається в той час обернути погрозу у таку форму, щоб вона була максимально діючою. Це виражається у тому, що винні погрожують потерпілому найстрашнішою розправою, роблячи такі заяви як «вб'ю», «заріжу», «задушу», «повиколюю очі» і тому подібне. Для створення такої обстановки,що потерпілий не зможе уникнути розправи, злочинці застосовують макетів зброї або інших предметів, які нагадують зброю

У судовій практиці зустрічаються справи, коли злочинці заволодівають майном потерпілого, погрожуючи ключем, розчіскою направленими на потерпілого, як зброя. Небажання таких осіб застосовувати фізичне насильство у окремих випадках знаходить підтвердження в тому, що вони починають тікати при найменшій спробі потерпілого застосувати опір або відпускають потерпілого, не причиняючи йому ніякої шкоди, якщо не виявляють у нього майна.

При оцінці особистості таких винних не можна не враховувати того, що вони менш суспільно небезпечні по відношенню з особами, які при погрозі виявили бажання заподіяти реальної шкоди здоров'ю.