Нормами Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток [5, ст. 150].

Так, охорона інтересів неповнолітньої дитини здійснюється шляхом установлення відповідних прав та обов'язків інших осіб. Отже, відшкодування моральної шкоди малолітній особі можливе лише за зверненням законних представників. Відшкодування моральної шкоди неповнолітнім особам, як правило, можливе теж лише через законних представників. Таким чином, законні представники пацієнтів - суб'єкти, що мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг, які діють в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи і мають право вимагати надання медичної допомоги, право на інформацію про стан здоров'я малолітньої чи неповнолітньої особи, право на вибір лікаря, право на відшкодування заподіяної шкоди.

Проте, можна погодитися з думкою Р.О. Стефанчука, що таке право звернення до суду і захисту своїх немайнових прав має поширюватись на неповнолітніх, оскільки особи вікової категорії від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вже розпочинають свою активну суспільну діяльність, а звернення до законних представників може бути утрудненим [1, с. 106], і взагалі непотрібним у випадку надання шістнадцятирічній особі повної дієздатності (емансипація).

Здоров'я - найвища соціальна цінність, і лікарі не можуть відмовити у наданні медичної допомоги всім, хто її потребує, відповідно, малолітні особи та особи, цивільна дієздатність яких обмежена або є неповною, можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини з надання медичної допомоги, у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю, така фізична особа може отримати її без згоди батьків (усиновлювачів), опікуна або піклувальника.

Законні представники є суб'єктами, які мають право на відшкодування моральної шкоди, коли особа будучи правосуб'єктною, через стан здоров'я не має змоги реалізовувати та захищати своє право на медичну допомогу (наприклад, перебуває без свідомості) та коли особа, право на здоров'я якої, порушено неналежним наданням медичних послуг, визнана судом недієздатною або обмеженою у своїй цивільній дієздатності.

Цивільний кодекс визначає, що лише представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами [4, ст. 244]. Отже, якщо особа, яка перебуває в комі або у свідомості, але повністю паралізована через неналежне медичне втручання, попередньо не видана довіреність, особисті немайнові права на відшкодування моральної шкоди, на сьогодні в Україні захистити нікому. Тому слід погодитись з Г.Я. Оверко, що представництво інтересів хворого, коли це не можливо особисто ним, повинно здійснюватися його рідними без довіреності перед медичними працівниками, а також треба зазначити у законодавстві чіткий перелік рідних та їх права в інтересах хворого та перелік випадків застосування такого представництва [6]. Лише в такому випадку законні представники пацієнта матимуть право вимагати відшкодування збитків та компенсацію моральної шкоди в інтересах хворого через провину медичних працівників.

У медичній практиці прийнято, що у разі неможливості особи здійснити свої права при наданні їй медичної допомоги через хворобу, її близькі родичі мають право вирішувати за неї.

Доречно погодитися з Г.Я. Оверко, яка вважає за необхідне доповнити Главу 17 Цивільного кодексу України «Представництво» статтею 244-1 «Представництво без довіреності» [6, 7]. Проте ми пропонуємо дещо інший варіант цієї статті, а саме: «Представництво можливе без довіреності у разі неможливості особи здійснити свої права при наданні їй медичних послуг через негативні медичні показники, здійснюється її найближчими родичами (батьками, дітьми), чоловіком або дружиною, а у разі їх відсутності - законними представниками або найближчими особами, які спільно із нею проживають та ведуть спільний побут чи є її іншими родичами, або ж за відсутності всіх перелічених - лікарів. Перелік випадків застосування такого представництва встановлюється актами Центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Представництво без довіреності припиняє свою дію за бажанням самої особи, через яку вчинявся даний вид представництва з моменту можливості нею висловити своє побажання».

Треба зазначити, що особливість правового статусу лікаря за договором про надання медичних послуг полягає у тому, що в окремих випадках лікар виступає у ролі представника пацієнта. Зокрема, якщо такий пацієнт без свідомості та в нього немає близьких або до надання медичних послуг залучаються лі- карі-консультанти. Таким чином, лікар фактично діє в інтересах пацієнта. У цьому випадку має місце злиття двох суб'єктів в один: з одного боку лікар, що лікує, а з іншого - він же представник пацієнта, якого сам лікує.

У випадках заподіяння моральної шкоди дієздатній особі при наданні медичних послуг, наслідком чого стала смерть пацієнта, право на відшкодування переходить до його законних спадкоємців. Згідно зі статтею 1230 ЦК України передбачено також, що до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за життя [4]. Слід наголосити на цікавому факті, що право на відшкодування моральної шкоди спадкується, якщо згодом завдано нових страждань (ця особа померла), то це не залежить від нового права на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із смертю близької людини. Адже, право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю особи мають чоловік (дружина), батько (усиновлювач), діти (усиновлені), а також особи, які проживали з нею однією сім'єю [4, ст. 1168].

Вважаємо доречним доповнити пункт 2 статті 1168 такими суб'єктами, які, на нашу думку, мають право на відшкодування моральної шкоди у разі смерті близької їм людини як чоловік (дружина), які перебували у фактичному шлюбі, які вели спільне господарство абоособи, які були на утриманні у померлого. Так, як іноді моральні переживання чоловіка або дружини, які перебували у фактичному шлюбі значно сильніші, ніж у його родича, з яким померлий навіть і не спілкувався. Отже, суд має розглянути питання присудження відшкодування моральної шкоди незалежно від ступеня споріднення та наявності родинного зв'язку, завданої іншій особі, смертю близької людини при наданні медичних послуг.

Особливими учасниками відшкодування моральної шкоди при наданні медичних послуг можуть бути страхові компанії, які також можуть бути суб'єктами відповідальності, але на інших підставах (неналежне фінансування медичних послуг).

Страхові компанії беруть на себе обов'язок оплатити медичні послуги за умови виникнення страхового випадку. Отже, вони є учасники процесу страхування медичних послуг. Проте, з іншого боку, страхові компанії є стороною угоди про страхування відповідальності медичних працівників за шкоду, спричинену пацієнтові при наданні медичних послуг.

Обмеженість коштів державного бюджету не дозволяє покрити усі обсяги цивільно-правової відповідальності за правопорушення, що можуть виникнути з вини медичних працівників, а довге невиконання цих зобов'язань може призвести до звернень громадян України за захистом до Європейського суду з прав людини із заявами про додаткове відшкодування моральної шкоди з бюджету держави за порушення права на захист на її території; або ж коли самі лікарі неспроможні відшкодувати моральну шкоду через велике її вираження у грошовому еквіваленті - все це через брак коштів на відшкодування шкоди, є суттєві проблеми в реалізації відшкодування моральної шкоди.

Підтримую думку Д.В. Карамишевого, О.Г. Рогової [8] та інших дослідників цієї проблеми, яку можна вирішити єдиним правильним шляхом для захисту інтересів усіх осіб у медичних правовідносинах - внесенням до статті 7 «Види обов'язкового страхування» Закону України «Про страхування» [9] доповнення у вигляді пункту 47 - «страхування професійної відповідальності медичних працівників». Або за аналогією багатьох економічно розвинутих країн: ліцензія закладу охорони здоров'я повинна видаватися за умови укладення обов'язкових договорів страхування відповідальності усіх її медичних працівників [10].

В такому випадку відшкодує завдану моральну шкоду особі внаслідок настання страхового випадку страхова компанія, а не заклад охорони здоров'я, якщо таке відшкодування моральної шкоди буде передбачене договором обов'язкового страхування відповідальності медичних працівників.

Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) [2]. Отже, на виконавця медичних послуг, за наведених умов, могла б бути покладена лише додаткова, а не основна відповідальність.

Страхувальником за цим видом страхування буде заклад охорони здоров'я. Заклад охорони здоров'я зберігає право регресу до свого працівника, визначене цивільним законодавством у частині відповідальності, яка не була покрита страховим відшкодуванням. В свою чергу, страхова компанія має право подати регресний позов і до медичного працівника, і до страхувальника (наприклад, якщо це передбачено умовами договору, а той цього не зробив: не повідомив страховика про страховий випадок у встановлений термін, не вжив відповідних необхідних заходів для уникнення страхового випадку тощо). Однак це право поширюється на страховика лише на суму фактично виплаченого ним страхового відшкодування.

Слід наголосити, що немайнова шкода може відшкодовуватись і закладу охорони здоров'я. Аналізуючи положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (не- майнової) шкоди», пункт 3 [11], відповідно, під немайновою (моральною) шкодою, заподіяною закладові охорони здоров'я, розуміє втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підривання довіри до її діяльності, а також використання недобросовісної конкуренції; порушення договірного зобов'язання тощо. Отже, пацієнт також може завдати моральної шкоди закладові, де йому надавалися послуги.

Згідно із нормами Закону України «Про інформацію» [7] приниження ділової репутації закладу охорони здоров'я може мати місце у випадку поширення про цю юридичну особу неправдивих відомостей: надання інформації, що не відповідає дійсності, та поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність закладу охорони здоров'я. Проте відшкодувати таку шкоду значно складніше, слід звертати увагу, передусім, на спосіб висловлення фактів про особу, місце фіксування інформації та спосіб її оприлюднення, можливість спростування наведених фактів, а також доказовість їх недостовірності.

Висновки

Отже, суб'єкти правовідносин щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні, діляться на дві групи: правомочні та зобов'язані суб'єкти. Суб'єктами відшкодування моральної шкоди пацієнтові при неналежному наданні медичних послуг можуть бути заклади охорони здоров'я, зокрема роботодавці медичних працівників та держава; фізична особа - підприємець, яка займається приватною медичною діяльністю.