Стаття 48 ЦК України передбачає наслідки, пов?язані з появою фізичної особи, яка була оголошена померлою:суд за місцем перебування цієї особи або суд, що ухвалив рішення про оголошення її померлою, за заявою останньої або іншої заінтересованої особи скасовує відповідне рішення;поновлюється особисто-правовий статус особи;незалежно від часу своєї появи особа може вимагати від будь-кого повернення майна, що збереглося та безоплатно перейшло до нього після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника; особа, до якої майно перейшло за оплатними правочинами, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття майна вона знала, що фізична особа, яка оголошена померлою, жива (у разі неможливості повернути майно в натурі, власнику відшкодовується вартість цього майна); якщо майно фізичної особи, яка оголошена померлою, перейшло у власність територіальної громади і було реалізоване нею, особі, яка з?явилася, повертається сума, одержана від реалізації майна; припиняється виплата пенсій відповідним категоріям осіб; у сфері сімейних відносин поява особи, яка оголошена померлою, є підставою для поновлення шлюбних відносин шляхом нової реєстрації шлюбу[12, c. 115].

Вирішуючи справи про визнання фізичної особи безвісно від сутньою або оголошення її померлою, суди співпрацюють з органами внутрішніх справ у збиранні доказів про безвісно відсутніх осіб. Від оперативності працівників міліції зазвичай залежить якість розгляду цих справ. За останні 5 років кількість осіб, оголошених у розшук як безвісно відсутніх, збільшилася більше ніж у п'ять разів. Разом із тим відсоток розшуку безвісно відсутніх осіб складає 85,6 % (дані за 9 місяців 2004р.) і не відповідає вимогам сьогодення. У системі МВС України створено спеціальні підрозділи, які займаються розшуком безвісно зниклих громадян. Саме вони мають оперативно реагувати на кожну подібну ситуацію, встановлювати долю зниклих, а якщо йдеться про факти насильницької смерті, викривати і передавати злочинців до органів правосуддя.

Розділ 3. Юридичні особи як суб'єкти цивільного права

3.1 Поняття та правосуб'єктність юридичної особи

Цивільна правосуб'єктність юридичної особи, тобто її здатність бути суб'єктом цивільних відносин, складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи. Цивільна правоздатність юридичної особи - це її здатність мати цивільні права і обов'язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі ст. 91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка передбачалася радянським цивільним законодавством, прийшов принцип універсальної правоздатності, що є відображенням сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного[2].

Слід зазначити, що правоздатність юридичної особи розширилася не лише за рахунок надання їй рис універсальності, але також і завдяки зміні підходу до вирішення питання стосовно того, які права може мати така особа. Якщо раніше традиційно наголошувалося на майнових правах юридичної особи, то тепер нарівні з ними у ЦК закріплені і її особисті немайнові права.

Зокрема, ст. 94 ЦК встановлює, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються на загальних засадах відповідно до глави З ЦК. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у випадках поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості[2].

Судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК[5, c. 98].

У разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред'явити орган цієї юридичної особи. Разом з тим обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є безмежним, оскільки визначається її установчими документами. Це означає, що комерційні організації, якщо в їх установчих документах не міститься вичерпний перелік видів діяльності, яку вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом[17, c. 278].

Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Проте якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів її діяльності - вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені такою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними. Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.

Крім того, обмеженням правоздатності юридичної особи можна вважати правило ч. З ст. 91 ЦК, відповідно до якого здійснення нею окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, можливе лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною так і універсальною правоздатністю. Вказана вимога поширюється як на підприємницькі, так і непідприємницькі організації[2].

Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України від 16 вересня 1997 р. «Про благодійництво та благодійні організації». Згідно із Законом України від 22 квітня 1993 р. «Про аудиторську діяльність» (в редакції Закону від 14 вересня 2006 р.) аудиторська діяльність підлягає обов'язковій сертифікації. Органи, які здійснюють ліцензування, і порядок здійснення ліцензування передбачені законом. Відмова в наданні ліцензії може бути оскаржена до суду.

Цивільна дієздатність юридичної особи - це її здатність набувати власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов'язки. Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів. Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з цих органів, порядок їх утворення, визначаються для різних видів юридичних осіб ЦК і відповідним цивільним законодавством.

3.2 Створення та припинення діяльності юридичних осіб

Юридичні особи створюються у порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та їх засновників, традиційно вирізняють такі способи утворення юридичної особи: o розпорядчий; o нормативно-явочний; o дозвільний; o договірний. Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права - власник або уповноважена ним особа.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акту загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених у такому акті вимог дає право на визнання за ним утворення статусу юридичної особи і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи[13, c. 109].

Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України). Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різноманітні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

Незалежно від порядку утворення юридичної особи, всі вони повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо. Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї наступає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи[17, c. 281].

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Порядок та умови державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, регламентовані Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2004 р. Водночас, особливості державної реєстрації професійних спілок, благодійних організацій, політичних партій, банків, кредитних спілок, бірж установлені спеціальним законодавством.

Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи.

Висновок

Дослідивши тему курсової роботи, я дійшла до висновків, які виклала нижче. Отже, Значення, місце та сприйняття суспільством поняття «фізична особа» за останнє десятиріччя наповнилось більш глибоким змістом, ніж у період комунототалітаризму. Поняття прав людини, імплементації норм міжнародного права до національного законодавства наповнює більш значимим змістом це поняття. Частішають у судовій практиці з цивільних питань рішення, стосовно захисту та забезпечення невід'ємних прав людини, особи, громадянина. Але, на жаль, такі прецеденти ще не мають стійкої тенденції до всеохоплюючої практики. Поняття делікту (відшкодування збитків) фізичним особам ще, здебільшого, носять поодинокий характер, базуючись на горезвісному, так званому «залишковому принципі».

Отже, історично, практично все XX сторіччя на просторах нашої країни фізична особа (громадянин, особистість, людина) були лише матеріалом (гвинтиком) для приводу в рух державного механізму з декларованим, але не забезпеченим на практиці захистом прав фізичних осіб на усіх щаблях суспільної драбини.

Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринкової економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, підприємств, установ, громадських та інших організацій.