Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України

Суб'єктний склад договірних зобов'язань зі страхування

науковий співробітник відділу проблем договірного права

к. ю. н., доцент, Міловська Н.В.

Анотація

Статтю присвячено визначенню суб'єктного складу договірних зобов'язань зі страхування та встановленню обсягу правосуб'єктності учасників страхових правовідносин.

Ключові слова: договір страхування, сторони договору, суб'єкти договірних зобов'язань зі страхування, правосуб'єктність учасників страхових відносин, страховик, страхувальник, третя особа.

Аннотация

Статья посвящена определению субъектного состава договорных обязательств по страхованию и установлению объема правосубъектности участников страховых правоотношений.

Ключевые слова: договор страхования, стороны договора, субъекты договорных обязательств по страхованию, правосубъектность участников страховых отношений, страховщик, страхователь, третье лицо.

Annotation

The article is devoted to the definition of the subject composition of the insurance contractual obligations and the establishment of the amount of the legal personality of participants in insurance legal relations.

Key words: insurance contract, parties of the contract, subjects of insurance contractual obligations, legal personality ofparticipants in insurance relations, insurer, insured, third party.

Постановка проблеми. Правовідносини страхування, як і будь-які інші цивільні правовідносини, розкриваються через сукупність їхніх елементів суб'єкти, об'єкти, зміст. Визначення особливостей суб'єктного складу зазначених правовідносин є одним із найважливіших питань, зважаючи на те, що, на відміну від іноземного законодавства, в актах цивільного законодавства України не міститься чіткого та вичерпного їх переліку.

На сьогодні законодавчі підходи до визначення кола можливих учасників договірних правовідносин та встановлення їх правового становища зводяться до методу саморегулювання договірних цивільних відносин безпосередньо їх учасниками. За загальним правилом договірні цивільні відносини регулюються їх сторонами на власний розсуд (саморегулювання), і тільки у випадках, коли саморегулювання законом не допускається (абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) [1]) або сторони не виявили бажання регулювати їх самостійно, регулювання цих відносин здійснюється на підставі нормативних приписів, що містяться в ЦК України та інших актах цивільного законодавства України [2, с. 4]. Звідси правове становище сторін договору визначається самими учасниками правовідносин з урахуванням висхідних положень в актах цивільного законодавства.

Ступінь розробленості проблеми. Підґрунтям написання статті та сформульованих у ній результатів дослідження стали праці українських і російських учених радянського й сучасного періодів: Н.В. Безсмертної, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, В.В. Вітрянського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Ю.О. Заїки, О.С. Іоффе, Л.Л. Кінащук, О.С. Красільнікової, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Д.І. Мейєра, В.М. Никифорака, Н.Б. Пацурії, С.О. Погрібного, Н.О. Саніахметової, М.М. Сібільова, Р.В. Соботника, Є.О. Харитонова, Я.О. Чапічадзе, Я.М. Шевченко та ін.

Метою статті є визначення суб'єктного складу договірних зобов'язань зі страхування та встановлення обсягу правосуб'єктності учасників страхових правовідносин.

Виклад основного матеріалу. Договори страхування проявляють свою особливість через їхні елементи. До елементів будь-якого зобов'язального правовідношення передусім належать його суб'єкти. Згідно зі ст. 979 ЦК України під договором страхування розуміється такий договір, за яким одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Як випливає із цього визначення та положень ст. 16 Закону України «Про страхування» [3], сторонами договору страхування є страховик та страхувальник.

Умовами участі відповідних осіб у страхових правовідносинах є наявність у них такої юридичної ознаки, як правосуб'єктність. Сучасна цивілістика розглядає правосуб'єктність як соціально-правову можливість особи бути учасником цивільно-правових відносин, яка забезпечується та гарантується державою. Наділення суб'єкта правосуб'єктністю є логічним продовженням того нерозривного зв'язку, який існує між державою та особою. В умовах сьогодення в юридичній літературі широку підтримку отримала позиція, відповідно до якої правота дієздатність виступають передумовами та складовими елементами цивільної правосуб'єктності особи, необхідними умовами вступу суб'єкта права у цивільні правовідносини [4, с. 11].

Згідно зі ст. 203 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, особа, що вчиняє правочин,, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правоздатність як умова дійсності правочинів не згадується. Однак зрозуміло, що вона теж є необхідною. Право на укладання договорів є елементом цивільної правота дієздатності фізичних, юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права (держави, територіальних громад тощо). Ці особи набувають і здійснюють цивільні права (і, відповідно, виконують обов'язки) шляхом вчинення правомірних дій, серед яких чільне місце займають договори.

Обов'язковим учасником договірних відносин страхування є страховик. ЦК України визначає страховика як юридичну особу, спеціально створену для здійснення страхової діяльності та яка одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (ч. 1 ст. 984). Також відповідно до ст. 2 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю і здійснюють страхову діяльність на підставі відповідної ліцензії. договірний страховий правовідносини відповідальність

Згідно зі ст. 91 ЦК України юридична особа може мати такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. В окремих випадках юридична особа може здійснювати певні види діяльності, перелік яких встановлюється законом, лише після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

На думку В.М. Кравчука, джерелом правоздатності організацій є правоздатність її засновників, тому обсяг правоздатності організації не може бути більшим, ніж обсяг правоздатності її засновників, через що порівняння правоздатності фізичних та юридичних осіб є безпідставним, оскільки особливістю правоздатності юридичних осіб є те, що вона обмежена цілями їхньої діяльності, які визначаються під час утворення юридичної особи [5, с. 19]. Договірна правосуб'єктність юридичних осіб суб'єктів господарювання, на відміну від фізичних осіб, як зазначає В.С. Мілаш, може мати як загальний, так і спеціальний характер, який залежить не від різновиду юридичної особи, а від того, на боці якої сторони виступає юридична особа [6, с. 260].

Юридичні особи як сторони договорів страхування діють відповідно до встановленої засновницькими документами мети їхньої діяльності. Так, на шляху виникнення у юридичних осіб конкретних цивільних прав та обов'язків за договорами страхування суттєве значення належить правосуб'єктності, а у випадках участі юридичної особи у страхових правовідносинах як страховика необхідною є наявність у них спеціальної правосуб'єктності.

Для набуття статусу страховика необхідне дотримання встановлених чинним законодавством вимог. Так, страхова діяльність в Україні здійснюється, за незначними винятками, страховиками-резидентами України, які повинні мати у своєму складі не менше трьох учасників. Для забезпечення платоспроможності страховика та виконання ним зобов'язань перед страхувальниками встановлюються значні обмеження щодо предмета діяльності страховика, видів страхування, мінімального розміру статутного капіталу тощо. Так, предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням [7, с. 328].

Для здійснення страхування необхідним є одержання страховиком ліцензії у встановленому законом порядку. Як зазначає В.М. Никифорак, на відміну від майнового та особистого страхування, окремі види яких вимагають отримання спеціальної ліцензії, на всі види страхування відповідальності видається одна загальна ліцензія [8, с. 7]. Крім цього, якщо конкретний вид страхування віднесений Законом України «Про страхування» до обов'язкових (зокрема страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів), то відповідно до п. 2.14 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності [9] страховик повинен мати досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством.

Другим обов'язковим учасником договірного зобов'язання зі страхування є страхувальник. Страхувальниками визнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до чинного законодавства (ч. 2 ст. 984 ЦК України; ст. 3 Закону України «Про страхування»).

Зазначимо, що недійсність правочинів, сторонами яких є фізичні особи, ґрунтується на тих самих критеріях, що і загальні правила виникнення дієздатності: вік та психічне ставлення до вчинених дій. За цими критеріями в ЦК України сформульовано такі склади недійсних правочинів: правочини, вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності; правочини, вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності; правочини, вчинені фізичною особою, цивільну дієздатність якої обмежено, за межами її цивільної дієздатності; правочини, вчинені недієздатною фізичною особою.

Так, права та обов'язки страхувальника-фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, здійснюються її опікуном із моменту визнання особи недієздатною (ч. 1 ст. 996 ЦК України). Також страхування цивільно-правової відповідальності фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, не може продовжуватися, оскільки вона не може нести цивільно-правову відповідальність за заподіяну нею шкоду (ст. ст. 41, 1184 ЦК України). Договір страхування відповідальності фізичної особи, яка визнана недієздатною, припиняється з моменту визнання особи недієздатною (ч. 1 ст. 996 ЦК України). Страхувальник-фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, здійснює свої права та обов'язки лише за згодою піклувальника (ч. 2 ст. 996 ЦК України).

Положеннями ст. 35 ЦК України передбачено, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю. Така особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту її державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, згідно із ч. 1 ст. 35 ЦК України ще однією з підстав надання повної цивільної дієздатності є факт запису неповнолітньої особи матір'ю або батьком дитини.