Проведений у 1763 р. В Глухові з'їзд старшини засвідчив істотні розбіжності у поглядах козацької верхівки на шляхи реформування правової моделі Гетьманату. У ньому взяли участь по 2 полкових старшини і 2 сотники від кожного полку, 56 бунчукових і 38 військових товаришів [1;57] . Лунали і вимоги відновити Генеральну військову раду, статутові суди -- земські гродські та підкоморські, встановити трибунал як апеляційну інстанцію, закінчити кодифікацію права, повернути всі права і привілеї часів Б. Хмельницького . У 60-х роках ХVІІІ ст. активізувалася спроба розбудувати власну політичну систему з відповідною судовою інстанцією -- трибуналом . Показово, що на старшинській раді, яка зібралася у листопаді у Глухові, серед пунктів, покладених в основу чолобитної на ім'я імператриці, на третьому місці були “суди і трибунали”. Після повернення з Санкт-Петербурга, 19 листопада 1763 р. К. Розумовський видав універсал, виклавши програму створення нових судових установ. Передбачалося утворити на території кожного полку по два (один мав діяти у полковому, другий -- в одному з сотенних міст) земських і два підкоморських суди [1;57]. У кожному полку встановлювався під головуванням полковника один гродський суд, який, власне, і мав замінити колишній полковий. Крім традиційних виборних посад у новостворених судах уводилася посада возного, який обирався з числа значкових товаришів і сотенних старшин . Земські судді, підсудки і писарі земських судів, згідно з цим універсалом, складали присягу, текст якої зберігався у кожній полковій канцелярії. Посади членів земського суду були пожиттєві. Лише за тривалої їхньої відсутності проводилися вибори тимчасових земських суддів. У судовому засіданні обов'язково брали участь усі три члени суду, але вирішували справу суддя і підсудок, а писар лише доповідав у справі і виконував секретарські функції. З грудня 1763-го і впродовж 1764 р. було створено повіти і проведено вибори земських суддів, підсудків і писарів, підкоморників і коморників, а також призначено возних .У зв'язку з проведенням судової реформи кожний полк поділили на два повіти (загалом двадцять: Козелецький, Остерський, Чернігівський, Мглинський, Стародубський, Погарський, Глухівський, Батуринський, Ніжинський, Переяславський, Золотоніський, Прилуцький, Іваницький, Лубенський, Роменський, Гадяцький, Зінківський, Миргородський, Остапівський, Полтавський). Земські суди розглядали питання про поділ майна між родичами, боргові зобов'язання, заставні маєтності, оранку чужих земель, втечу слуг тощо. Широкі повноваження цих установ зумовили будівництво спеціальних приміщень для них. ГВК отримала спеціальні пропозиції полків. Так, Переяславський полк запропонував побудувати для судів відповідні приміщення -- будинки з чотир- ма великими кімнатами у Переяславі і Золотоноші і одне -- по одному -- охоронному. У березні 1764 р. з канцеляристів взяли підписки про заборону розголошення будь-кому матеріалів справ. Згідно з ордером ГВК від 7 липня 1764 р. в усіх полках мали бути підкоморії. При кожному з останніх за їх вибором у кожному повіті мав бути один-два комірники зі шляхти (осілих) для запису позовів та підписування викликів до суду, а також писар з записувачем (“писцом”). Виділялися необхідний папір і сургуч, а також необхідна кількість козаків для розвозу позовів і повісток (викликів до суду). Ці комірники мають вико- ристовуватися підкоморіями лише для самих простих і незначних справ, межувань, розправ. Тому гетьман наказав у всіх повітах визначити комірників (одного-двох) за їхньою згодою і представити гетьману для визначення щодо призначення писарів для підкоморських судів (у полкових канцеляріях і судах полкових канцеляристів мало бути по 10, а в більших -- по 16 полкових канцеляристів з визначеною річною платнею від Військового скарбу). Оскільки з компетенції полкових судів вилучалася значна частина справ, що давало можливість перевести частину його службовців у нові установи. Тільки 2 липня 1764 р. в Прилуцький земський суд з Прилуцької полкової канцелярії оголосили: а) про відведення у Прилуках “обивательського” будинку під засідання земського суду надіслано ордер канцелярії у міську ратушу; б) щодо виділення “ходаків” і охорони, копій рішення полкової канцелярії про поділ полку на два судові повіти, а також присяг членів земського суду (судді, підсудка і писаря) відмовлено. Крім того, копію гетьманського ордеру вислали в суд “крайне несправочную”, з низкою помилок, зроблених при копіюванні і підписану канцеляристами, а не завірену власноручно полковим старшиною. 1 липня 1764 р. Прилуцький земський суд (прилуцький земський суддя Яків Величко, прилуцький земський підсудок Василь Огронович) доповів у ГВК гетьману, що діяльність нової інституції неможлива через незабезпеченість новими приміщеннями, козаками для охорони, а також відсутність двух “ходаков” для різних відряджень та викликів у суд. 28 липня 1764 р. Яків Величко та Василь Огронович доповідали гетьману, що послані з ГВС укази з різних справ та самі “челобитницькі справи” зберігаються в приватному будинку без належної охорони. Особливо відчувалася відсутність рішення про поділ полку на повіти, а також, відповідно, копії гетьманського універсалу про утворення земських судів. Полкова канцелярія помешкання хоча і виділила, але за відсутністю охорони земський суд не наважився перевести туди всі документи. Тому вони просили гетьмана втрутитися у ситуацію і зобов'язати полкову канцелярію надати необхідну охорону і двох “ходаків”, видати, відповідно, документи, завірені старшиною (завірення -- “закрепа”) і виконувати вимоги без затягування і “переписок”. Не завжди судові новації та авторитет нових судів сприймався беззаперечно. Так, погарський сотник Соболевський фактично проігнорував виклик земського суду через возного Семена Коропського за позовом погарських міщан Дем'яна, Левка і Романа Леванд про забрання силою у них сотником сіна. Соболевський кинув виклик до суду в очі возному і погрожував побити. Тому возний залишив позов на вікні будинку сотника. Сотник, всупереч гетьманським універсалам, продовжував чинити суд над козаками. Для приведення його у послух на місце ГВС вирядив військову команду з Стародубської полкової канцелярії. Гетьман, розглядаючи подання ГВС, визнав 11 вересня 1764 р. такі дії ГВС порушенням, зобов'язавши полкові та сотенні канцелярії у майбутньому виконувати тільки ті рішення ГВС, які вчинені згідно з “Правами” [3;162].

Висновки

судовий реформа гетьманат

Кирилові Розумовському, одному із найпрогресивніших українських гетьманів недовго судилось співіснувати з Катериною ІІ, метою правління якої було створення сильної централізованої держави. І зрештою, під тиском уряду Російської імперії , гетьман у 1764 році зрікається булави в обмін на титул, пенсію та спокій. Створена ним система правосуддя проіснує трохи менше, як автономія Гетьманщини (до 1781 року) , і була замінена загальноросійською 1780 року. Земські ж суди проіснували в первозданному вигляді до 1782 р., а після відновлення Павлом І у 1796 р. - до 1831 року, схожа ситуація була і з підкоморськими судами, які проіснували до 1840 року [2;110].

Отже, судова реформа, проведена під час гетьманування останнього українського гетьмана, в 1760-1763 рр. була однозначно визначним досягненням українських правових традицій. По-перше, вона зупинула. просування російської системи судочинства на терени України. По-друге, було вперше за історію судочинства у УГД місцевий суд було відмежовано від адміністрації, що припинило довгу історію зловживань. Було в межах української козацької державності вперше створено становий суд відновлено колишні земські шляхетські суди, було створено деякі нові інститути такі, як Головний трибунальний суд тощо. Важливим були також такі речі, як відновлення довіри до суду серед населення та відновлення юридичних посад правників адвокатів, возних тощо.

Але з іншого боку, реформа була кроком на 150 років назад , замість того, щоб створити щось нове і краще повернулись до старого і перевіреного. Багато дослідників (Пашук, Бойко) також акцентують увагу на вже надто прошляхетській орієнтації реформи.

Проте, незважаючи на деталі, судову реформу 1760-1763 рр. разом із «Правами, за якими судиться малоросійський народ» можна розглядати як беззаперечні докази високого рівня розвитку правової думки в Україні XVIII ст.

Список використаних джерел

1. Андрій Пашук. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII-XVIII ст.. Львів: Видавництво Львівського університету, 1967, 180 с.

2. Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини: навчальний посібник для студентів вищих і середніх юридичних навчальних закладів та факультетів. Львів: Світ, 2000, 120 с.

3. Б.Й. Тищик, І. Й. Бойко. Історія держави і права України: акад. курс : підручник. К.: Ін Юре, 2015, 808 с.

4. В. В. Омельчук. Судова реформа 1760-1763 років: основні етапи та наслідки( у складі «Наукового вісника МАУП» за 2012 рік). К. : Видавництво Міжрегіональної академії управління персоналом, 2012, 157-163 с.

5. Дані з Інтернет-ресурсу URL: http://pidruchniki.com/12160411/pravo/sudova_reforma_1760-1763