Можливі два трактування законодавства: широке і вузьке. Широке трактування включає в поняття законодавства акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.), вузьке - акти законодавчих органів (закони і постанови парламенту про введення цих законів у дію). У СРСР під законодавством розумілися всі нормативно-правові акти держави, чим знижувалася значимість закону, відбувалася його девальвація. Закон "обростав" підзаконними, особливо відомчими, нормативними актами, і його значення як основи законності та правопорядку в державі нівелювалося. Нині перевага віддана вузькому трактуванню законодавства [21, С. 202].

У контексті досліджуваної проблеми велике значення має питання поняття, ознак і структури системи законодавства. Законодавство України не може функціонувати, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов'язані, узгоджені і взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою. Система законодавства - це єдиний комплекс діючих нормативно-правових актів держави, структурованих на складові елементи залежно від характеру врегульованих нормативним актом відносин і його юридичної сили. Для системи законодавства характерними є то, що вона включає сукупність нормативно-правових актів; має форму диференційованої системи; заснована на принципах субординації і координування її структурних елементів. Структура системи законодавства - це внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, що виражається в їх узгодженості і поділі на галузі та інститути законодавства.

У такому контексті галузі законодавства - це великі об'єднання нормативно-правових актів за певними сферами правового регулювання суспільних відносин, що характеризуються єдністю змісту і форми та мають системні зв'язки між собою. За іншим визначенням галузь законодавства - це внутрішньо узгоджена сукупність нормативно-правових актів та окремих приписів, що об'єднуються на підставі предмета правового регулювання. Галузі законодавства складаються з інститутів законодавства. Інститут законодавства, у свою чергу, це система нормативних приписів галузі законодавства, що регулюють певну сукупність суспільних відносин.

Отже, законодавство - форма існування насамперед правових норм, засіб надання їм визначеності й об'єктивності, їхньої організації й об'єднання в конкретні правові акти. Але система законодавства - це не просто сукупність таких актів, а їхня диференційована система, заснована на принципах субординації і координації її структурних компонентів. Взаємозв'язок між ними забезпечується за рахунок різноманітних чинників, головним із який є предмет регулювання й інтерес законодавця в раціональній, комплексній побудові джерел права [16, С. 76].

Розрізняють три основні види структурної організації законодавства: галузеву структуру, субординаційну та федеративну.

Галузева (горизонтальна) структура - нормативно-правовий акт, галузевий інститут, підгалузь, галузь, правовий комплекс (комплексна галузь).

Субординаційна (вертикальна) структура зумовлена різною юридичною силою нормативно-правових актів.

Федеративна структура розглядається як організаційний принцип, що виходить із федеративної форми державного устрою, який передбачає наявність двох основних рівнів законодавства -- федеративного (загальнодержавного) та законодавства суб'єктів федерації (це актуально, наприклад, для Російської Федерації).

Система законодавства України будується за галузевою і субординаційною структурами. Враховуючи існування в Україні Автономної Республіки Крим, можна зробити висновок про те, що у побудові українського законодавства частково є ознаки і федеративної структури. Такий висновок підтверджується нормами розділу X Конституції України. Автономна Республіка Крим - невід'ємна складова частина України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Вона має свою Конституцію, яку приймає її Верховна Рада і затверджує Верховна Рада України. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення її Ради міністрів не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання [22, С. 154].

Галузева відокремленість увінчує систему законодавства. Подібне відокремлення можливе за умови, якщо воно відбиває особливості змісту правового регулювання. Відокремити у законодавстві можна тільки те, що відокремлюється в дійсності. Будова законодавства розуміється як система лише тому, що вона є зовнішнім виразом об'єктивно існуючої структури права.

Структура права для законодавця виступає як об'єктивна закономірність. Тому в його рішеннях щодо системи законодавства, будівлі нормативно-правових актів неминуче виявляється реальна, об'єктивно обумовлена потреба існування самостійних галузей права, підгалузей, інститутів, юридичних норм. У процесі правотворчості законодавець має виходити з особливостей окремих підрозділів права, своєрідності їх співвідношення один з одним. Проте система права і система законодавства нетотожні. Між ними є суттєві розбіжності, що дозволяє говорити про їх відносну самостійність [12, С. 171].

По-перше, це виражається в тому, що первинним елементом системи права є норма, а первинним елементом системи законодавства виступає нормативно-правовий акт. Юридичні норми галузей права - це будівельний матеріал, із якого складається та чи інша конкретна галузь законодавства. Але при побудові кожної законодавчої галузі будівельний матеріал може використовуватися в різному наборі й у різноманітному сполученні певного нормативного акта. Ось чому галузі законодавства не завжди збігаються з галузями права.

В одних випадках ми можемо констатувати факт, що галузь права є, а галузі законодавства немає (сільськогосподарське право, право соціального забезпечення, та ін.). Такі галузі не кодифіковані, а діючий у цій сфері нормативний матеріал розкиданий по різноманітних правових актах, що потребує уніфікації. Не виключено й зворотну ситуацію, при якій галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство, Повітряний кодекс та ін.). Може бути й ідеальний варіант, коли галузь права збігається з галуззю законодавства (цивільне, кримінальне, трудове, адміністративне правота ін.). Такий варіант найбільш бажаний, тому що зближення двох систем, їх гармонійний розвиток підвищує ефективність функціонування усього правового механізму. Є так звані комплексні галузі законодавства, що виникли зі сполучення норм адміністративного, цивільного і деяких інших галузей права. Найважливішим із них є господарське законодавство.

По-друге, система законодавства за обсягом поданого в ньому матеріалу ширше системи права, тому що вміщує положення, котрі не можуть бути віднесені до права (різноманітні програмні положення, вказівки на мету і мотиви видання актів та ін.).

По-третє, в основі розподілу права на галузі й інститути лежать предмет і метод правового регулювання. Тому норми галузі права відрізняються високим ступенем однорідності. Галузі ж законодавства, регулюючи визначені сфери державного життя, виділяються тільки за предметом регулювання і не мають єдиного методу. Крім того, предмет галузі законодавства містить у собі дуже різноманітні відносини, у зв'язку з чим галузь законодавства не є настільки однорідною як галузь права.

По-четверте, внутрішня структура системи права не збігається із внутрішньою структурою системи законодавства. Вертикальна структура системи законодавства будується відповідно до юридичної чинності нормативно-правових актів, компетенції органа, що видає їх, у системі суб'єктів нормотворчості.

Єдність принципів розподілу правотворчої компетенції міждержавними органами на кожному з рівнів дозволяє виділити два субординаційних зрізи законодавства: акти вищих органів державної влади та акти вищих органів державного управління. Вертикальна ж структура права - це його поділ на норми, інститути, галузі та ін. В основі горизонтальної структури законодавства лежать горизонтальні зв'язки між елементами системи законодавства, звичайно похідні від характеру взаємозв'язків між складовими частинами предмета регулювання. За таким структурним розкладом галузі законодавства не збігаються з галузями права і їх кількість перевищує кількість галузей права.

По-п'яте, якщо система права носить об'єктивний характер, то система законодавства здебільшого зазнає впливу суб'єктивного чинника і багато в чому залежить від волі законодавця. Об'єктивність системи права пояснюється тим, що вона зумовлена різноманітними видами й особливостями суспільних відносин. Суб'єктивність законодавства відносна, тому що вона теж у відомих межах детермінована визначеними об'єктивними соціально-економічними процесами [25, С. 4].

Ось основні причини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства:

1. Об'єктивна неможливість висловити зміст кожної окремої галузі права в одному нормативно-правовому акті. Збіг галузі права і галузі законодавства є можливим тоді, коли галузь законодавства представлена актами, однієї юридичної чинності - законами, і число актів невелике (наприклад, Кримінальний кодекс). У більшості випадків зміст галузі права виражений у численних нормативних актах. Навіть конституційне право представлене за допомогою складної системи законів.

2. Залежність системи законодавства, формування його галузей від цілеспрямованої діяльності суб'єктів, пов'язаної з його систематизацією, від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки.

3. Переосмислення, відновлення, вдосконалення законодавства внаслідок його переорієнтування на демократичні цінності: а) послідовна демократизація порядку формування і функціонування законодавчих органів, їх професіоналізація, забезпечення високої якості законів; б) формування цивільного суспільства, правової системи в напрямку розвитку соціальної правової держави, охорони і захисту прав і свобод людини та інші. Результатом цього процесу є уплітання в правову тканину нових теоретичних конструкцій, формування нових галузей та інститутів законодавства, у тому числі на базі підгалузей та інститутів права, покликаних створити оптимальну базу переходу до ринкових відносин, та ін.

4. Орієнтування системи законодавства не лише на галузь права, але й на галузь державної діяльності, на державний устрій. Це неминуче призводить до появи галузей законодавства, які не відбивають галузі права, є комплексними.

5. Обумовленість системи законодавства формою державного устрою країни (федерація), що припускає наявність у кожній галузі нормативних актів на рівні як федерації, так і суб'єктів федерації [23, С. 355].

Необхідність проведення поділу між системою права і системою законодавства викликана, крім іншого, потребами систематизації законодавства, тобто діяльністю державних органів, спрямованої на упорядкування законодавства, приведення його у чітку, логічну систему.

Встановлення правильного співвідношення між системою права і системою законодавства - важливе теоретичне завдання. Належне його вирішення покликане забезпечити доступність, скорочення небажаної множинності актів, їх узгодженість і правильне застосування на практиці.

Важливо також зазначити, що структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону. Структурні елементи системи законодавства (нормативно-правові акти), як правило, мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули, формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що складають загальну частину тощо.