Отже, система законодавства є головною, але не одною лише формою існування системи права, оскільки: 1) право може існувати до законодавства, коли воно формувалося завдяки звичаям, які підтримувалися тільки-но виниклою державою (т. зв. "дозаконодавче право"); 2) право існує поза законодавством: природні права людини мають правовий характер незалежно від закріплення їх у законі (т. зв. "показаконодавче право"). До "позазаконодавчого права" належать й такі юридичні форми права, як правовий прецедент, правовий звичай, правовий договір. Розбіжність галузей права і галузей законодавства не виключає наявності позитивної тенденції до їх відповідності, їх "вирівнюванню".

2.3 Галузеве право України: проблеми систематизації та кодифікації

Характерною рисою функціонування сучасного суспільства і держави є зростання ролі права та закону як основної форми його зовнішнього виразу. У цьому контексті процес становлення та розвитку державності незалежної України нерозривно пов'язаний із створенням нового законодавства. Це пояснюється також неможливістю ефективного функціонування будь-якої держави без збалансованої системи законів. Правовою основою, підґрунтям цієї системи є Конституція України, яка відкрила шлях до реформування всієї системи нормативно-правових актів. Прийнята Верховною Радою України в 1996 році вона [1] стала своєрідним поштовхом до прискорення процесу приведення діючого законодавства у відповідність до нових політико-економічних, соціальних, правових принципів побудови незалежної, правової держави та громадянського суспільства.

Слід мати на увазі, що система права кожної держави відображає характер і особливості суспільних відносин у цій державі і самі суспільні відносини, є динамічною і постійно змінюється, розвивається. Тобто, якщо виникають нові суспільні відносини, які потребують правового врегулювання, то це зумовлює виникнення нових правових норм, правових інститутів і навіть галузей права. Наприклад, не так давно виникло екологічне, космічне право. З цивільного права виділились такі галузі, як господарське, житлове право тощо[14, С. 5].

Оскільки окремі суспільні відносини можуть припинятися, то це зумовлює відпадання потреби в окремих правових інститутах або галузях права. Наприклад, зі зникненням колгоспів відпадає потреба в колгоспному праві. Треба підкреслити і умовність будь-якого поділу правових норм на галузі, оскільки кожна галузь права є відносно самостійною системою норм, тому що вона тісно взаємодіє з іншими галузями права, що й призводить до появи таких понять, як "комплексна галузь права" або "міжгалузевий правовий інститут". Саме тому всі галузі права конкретної держави й утворюють правову систему цієї держави. Єдність усіх галузей права обумовлюється соціально-економічними і правовими передумовами [9, С. 72].

Сучасний етап розвитку законодавства України пов'язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематизації. Це зумовлюється рядом причин та факторів, основними серед яких є наступні. По-перше, існування низки нормативних актів, що у відповідності до принципів правонаступництва діють з часів Радянського Союзу. Потребує вирішення проблема їх узгодження із прийнятими за період незалежності актами. По-друге, функціонування сучасної правової системи визначає необхідність приведення законодавства у відповідність з об'єктивними умовами життєдіяльності суспільства. По-третє, прийняття значної кількості нових нормативно-правових документів нерозривно зв'язане із вирішенням завдання приведення їх у непротирічну, узгоджену систему, а визнання Української держави міжнародним співтовариством у якості суб'єкта міжнародних відносин пов'язується з проблемою гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права [27, С.2].

Саме ці фактори і зумовлюють значне підвищення ролі систематизації права за галузевою ознакою, зокрема такої її форми, як кодифікація. Разом з тим, потрібно зазначити, що на виконання Конституції України за рокі її дії було прийнято кілька сотень нових законів (у тому числі і чимала кількість кодифікованих), багаточисельні зміни та доповнення до яких зумовили неузгодженість та суперечливість нормативних актів. Необхідно констатувати і той факт, що кількість діючих нормативно-правових актів не завжди свідчить про їх якість. Багато законів приймались безсистемно, воні швидко переставали задовольняти викликам часу, не вписувались у систему вже прийнятих кодифікаційних актів, або навіть суперечили один одному.

Важливим кроком до здійснення систематизації законодавства, зокрема його кодифікації, повинна була стати Державної програми розвитку законодавства України до 2002 року. Нею передбачалося прийняття таких важливих кодексів, як Кримінальний, Цивільний, Господарський, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий, Цивільний процесуальний, Податковий, Соціальний, Адміністративний; Кодекс України про адміністративні правопорушення, Адміністративно-процесуальний кодекс. У новій редакції планувалось прийняти такі кодекси, як Митний, Земельний; Кодекс законів України про працю, Кодекс законів України про шлюб та сім'ю [27, С. 4].

Однак на практиці прийняття цих необхідних, стратегічно важливих кодифікаційних актів затягнулося. Це зумовилось низкою об'єктивних та суб'єктивних чинників. По-перше, сам процес розробки проектів кодексів є непростою справою, яка вимагає консолідації зусиль науковців, практиків, народних депутатів. По-друге, створення кодифікаційних актів такого рангу вимагає чималих фінансових витрат. По-третє, законодавчий матеріал, що систематизується, повинен об'єктивно потребувати кодифікації. По-четверте, значну роль у певному затягуванні прийняття кодексів зіграли політичні амбіції та небажання пошуку компромісу окремими політиками та науковцями. По-п'яте, в Україні, на жаль, не розроблено науково-теоретичних рекомендацій щодо правил підготовки та прийняття кодифікаційних актів за окремими галузями права [27, С. 5].

Важливим кроком до створення системи законодавства України стало прийняття та схвалення Кримінального, Бюджетного [2], Земельного [3], Цивільного [7], Господарського, Митного та Сімейного кодексів [5]. Однак, певна невизначеність прийняття цих актів, колізійність їх норм (особливо це простежується на прикладі Цивільного та Господарського кодексів), відсутність обґрунтованих науково-теоретичних рекомендацій щодо правил підготовки кодифікаційних актів знову ж таки призвела до декларативності деякіх їх положень.

Отже, стан галузевого законодавства на сучасному етапі не зважаючи на прийняття важливих кодифікаційних актів суттєво не поліпшився. З одного боку, велика кількість прийнятих законів свідчить про значне реформування законодавства в напрямку, визначеному Конституцією України, з іншого - законодавство залишається суперечливим; механізм його реалізації є декларованим. Тому механічне зростання кількості нових законів у майбутньому може мати негативні наслідки для системи законодавства, оскільки воно само по собі не може ліквідувати існуючі недоліки.

ВИСНОВОК

Отже, питання про структурування право, зокрема його розподілу на галузі та підгалузі, є одною з центральних проблем юридичної науки та практики. Без його вирішення неможливе подальше удосконалювання діючого законодавства суб'єктами кодифікаційної діяльності з метою поліпшення його якості та підвищення правового регулювання суспільних відносин. Адже, як зазначає відомий український дослідник П.М. Рабинович систем права є "об'єктивною основою систематизації законодавства" [15, С. 79].

Досвід існування України як суверенної держави переконливо свідчить, що швидко і кардинально змінити правову систему у відповідності з реальними економічними і політичними умовами, сформувати національну законодавчу систему, виробити надійні механізми реалізації прийнятих законів досить складно. Тому вкрай потрібна розробка нової, науково обґрунтованої стратегії й тактики розвитку галузевого національного законодавства, яка буде мати як наукове, так і практичне значення. Одними із суттєвих теоретичних питань, які вимагають негайного вивчення і мають надзвичайно велике практичне значення, є дослідження поняття, ролі та значення понять "галузь права" та "галузь законодавства".

Вдосконалення галузевої структури права в Україні неможливо без подальшої систематизації та кодифікації національного законодавства. Кодифікований акт, звичайно, очолює систему взаємопов'язаних нормативних актів, що утворюють певну галузь, підгалузь чи окремий інститут законодавства. Тож, великого значення набуває загальна кодифікація (кінцевою метою якого може бути створення загального "кодексу кодексів"), галузева кодифікація законодавство тієї чи іншої галузі права (Цивільний, Трудовий, Кримінальний кодекси тощо), а також спеціальна (комплексна) кодифікація, що включає акти тієї чи іншої підгалузі, інституту чи однорідного комплексу законодавства (Податковий, Лісовий, Митний кодекси тощо).

Провідні вітчизняні правознавці дійшли думки, що чинне галузеве законодавство періодично потрібно систематизувати та впорядковувати. В результаті буде досягнута певна системність правових актів і юридичних норм. Без систематизації нормативно-правових актів неможливо удосконалити галузеве законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесі правотворчості. Право ж повинно адекватно відповідати на виклики часу, бути ефективним та модерновим. Доки ж в Україні будуть діяти галузеві закони або ж навіть кодексі, що досталися "у спадок" з радянських часів, сталий розвиток нашої країни як демократичної та правової державі буде утруднений.

Список використаної літератури

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: прийнята Верховною Радою України на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38. - Ст. 189.

3. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

4. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36, 37. - Ст. 446.

5. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135.

6. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-41, 42. - Ст. 492.

7. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - С. 356.

Підручники

8. Васильєв А.С., Борщевський І.В., Іванов В.В., Канзафарова І.С., Притченко Р.С., Труба В.І. Теорія права і держави: Підручник. - Харків: Одіссей, 2007. - 447 с.

9. Кельман М.С. Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2006. - 477 с.

10. Лисенков С.Л., Колодій А.М., Тихомиров О.Д., Ковальський В.С. Теорія держави і права: Підручник / За ред. С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.

11. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. - 656 с.

12. Теорія держави і права: Академічний курс: Підручник / За ред. О.В.Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

Наукові видання

13. Антоненко В.О. Кодифікація як самостійна форма систематизації правових джерел // Форум права. - 2009. - № 3. - С. 35-42.

14. Лук'янець Д. Про структуру системи права // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 12. - С. 3-6.

15. Рабинович П. Система права - об'єктивна основа систематизації законодавства (гносеологічний аспект) // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К., 1999. - С. 305-311.

16. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні. - К., 2002. - 131 с.