? акціонерне товариство (корпорація).

Одноосібне володіння -- підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, що самостійно веде справу з урахуванням своїх інтересів, одержуючи весь дохід і ризикуючи своїм майном і грошима.

Одноосібним володінням вважають:

? індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи і виключно на її праці;

? сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян-членів однієї сім'ї;

? приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили.

Така форма організації бізнесу має важливі переваги перед іншими. Кожний власник:

? володіє всім прибутком підприємства;

? користується повною свободою діяльності;

? платить відносно невеликі податки.

Але вона має серйозні недоліки:

? повна майнова відповідальність, що несе власник (як правило):нестача капіталу, труднощі менеджменту тощо.

Партнерство (товариство) -- підприємство, організація або установа, заснована на засадах угоди двох чи більше осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання фінансових ресурсів і підприємницької діяльності, з метою одержання та розподілу прибутків, а також розподілу ризику і збитків.

Партнерство створюється на основі договору, яким регулюються права й обов'язки партнерів (пайовиків), участь у спільних витратах, розподіл прибутку, поділ майна. Кількість учасників партнерства звичайно обмежена декількома десятками. Для партнерів передбачені простіші, ніж для компаній, правила створення, розпуску, звітності. Переваги цієї форми:

? залучення додаткових фінансових джерел: кожний партнер вносить свіжі ідеї, свій талант;

? простота організації: не підлягає спеціальному оподаткуванню.

Але й вона має певні недоліки:

? обмеженість капіталу ресурсами партнерів (ці партнерства не можуть здійснювати поповнення свого капіталу за рахунок емісії цінних паперів);

? за розбіжності в поглядах на управління та інші аспекти діяльності фірма може припинити своє існування, тощо.

Поширення, зокрема в Німеччині, одержали командитні товариства, що виникають за згоди двох і більше осіб. Одна з них (повний компаньйон) є одноосібним керуючим справами товариства, несе необмежену особисту відповідальність за справи товариства усім своїм майном, що наближає цю форму до приватного бізнесу. Інші члени товариства (командисти) не мають права втручатися в управління фірмою, а лише можуть контролювати діяльність товариства, знайомлячись з діловою документацією, бухгалтерськими книгами, звітами. Відповідальність за справи фірми вони несуть тільки власними коштами. При цьому прибутки і збитки командитного товариства розподіляються відповідно до внесків компаньйонів.

Акціонерне товариство (корпорація) (лат. corporatio -- об'єднання) -- правова форма підприємницької діяльності, відокремлена від конкретних осіб, які володіють корпорацією, за якої функції власності та контролю поділені між акціонерами.

Акціонерна корпорація -- юридична особа, її власники -- тримачі акцій. Вона має переваги перед товариством:

? обмежена власність;

? простота здійснення операцій;

? у певних випадках податкові переваги.

Але ця форма не позбавлена недоліків:

? організувати корпорацію дуже складно і дорого;

? корпорації відкритого типу відмовляються від своїх прав на комерційну таємницю;

? спеціальне оподатковування.

Існують і спеціальні форми організації бізнесу:

? S-корпорації (США) -- корпорації для малого бізнесу. На відміну від звичайної корпорації, прибутки якої оподатковуються корпоративним й індивідуальним прибутковими податками, S-корпорація платить податок як одноособове володіння. Для одержання статусу S-корпорації фірма повинна мати не більше 35 акціонерів і не може володіти більш ніж 80% акцій іншої корпорації;

? безприбуткові корпорації -- діють не заради прибутку, їх цілі -- освітні, добродійні, соціальні, релігійні;

? державні корпорації -- створюються для надання послуг, які приватний бізнес не може і не хоче надавати (поштова служба, федеральна, страхова, ощадна корпорація);

? кооперативи -- об'єднання, створені для виконання конкретних функцій (житлові, споживчі, виробничі);

? франчайзи -- ліцензії, що дають право приватній компанії функціонувати як ланці великого торгового ланцюга. За цією схемою на Заході організовано багато мотелів, магазинів, контор з продажу нерухомості. Вигода тут обопільна. Продавець франчайза -- велике підприємство, домагається розширення своєї справи за незначного вкладення капіталу, може з мінімальним ризиком випробувати, як реалізується партія нових товарів і т.п.

Покупець франчайза, що вклав у справу свої кошти, є скоріше власником підприємства, ніж найманим працівником, і відчуває значну фінансову підтримку, допомогу в навчанні, організації та управлінні бізнесом, може розширити свій оборот за рахунок використання репутації материнського підприємства, його торгової марки. Порівняно з одноосібним власником самостійність управління фірмою тут дещо нижча, але податкові переваги перекривають цей недолік. Такі форми організації бізнесу все більше поширюються. Але, хоч кількість одноосібних володінь утроє перевищує кількість фірм інших типів, проте на корпорації у структурі бізнесу припадає майже 90% від загального обороту.

Останнім часом в економічній теорії та практиці ввійшов у вжиток новий термін, що характеризує особливе явище, -- «малі підприємства (фірми)». Вони організовані у формі одноосібного володіння або партнерства (товариства), а не корпорації.

У кожній країні є свої критерії класифікації підприємств (фірм) як малих. В Україні в законі «Про підприємство» вказується, що такими критеріями є: обсяг господарського обороту і чисельність. На практиці чисельність працюючих у малому підприємстві залежить від галузі: промисловість та будівництво -- до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери -- до 50, у науці й науковому обслуговуванні -- до 100, у невиробничій сфері -- до 25, у роздрібній торгівлі -- до 15 осіб.

Малі підприємства створюють додаткові робочі місця, забезпечують швидку окупність витрат, оперативно реагують на зміни попиту споживачів. Ця форма бізнесу дає змогу підприємцям швидко реалізувати свої ідеї, адаптуватися до місцевого ринку, гнучко і оперативно реагувати на зміни ринкових умов, знижувати накладні витрати порівняно з великими фірмами, суттєво зміцнити економічну, фінансову базу місцевих органів влади, позитивно впливати на розвиток невеликих поселень (сіл, містечок), відроджувати художні, народні промисли тощо.

Водночас малий бізнес не позбавлений суттєвих недоліків: нестабільність доходів, ризик втрати власного капіталу і майна, ненормований робочий день підприємця, значно більший вплив спадів і депресій в економіці (ніж на середній і великий бізнес), інфляція, недостатня підтримка держави.

Підтримка малого бізнесу -- один із основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес є не тільки важливим чинником економічного розвитку, а й сприяє соціально-економічній стабілізації суспільства.

У сучасних ринкових умовах розвитку світової економіки все більших масштабів набуває міжнародна підприємницька діяльність. Всі підприємства, незалежно від форми власності, повинні мати вихід на зовнішній ринок, тільки тоді вони зможуть брати реальну участь у міжнародних економічних процесах.

Міжнародна підприємницька діяльність - це діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Вона регулюється на державному, національному та наднаціональному рівнях.

Велику увагу дослідженню міжнародної підприємницької діяльності приділяли С.Ф. Покропивний, І.М. Бойчук, К.В. Єрмілова, О.Г. Мельник і інші.

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати для реалізації власних бізнесових інтересів. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види незалежно від форми власності та інших ознак після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є:

? фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що наділені правосуб'єктністю;

? юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;

? структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

? спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

Правом здійснення зовнішньоторговельної діяльності володіють всі вітчизняні суб'єкти, окрім випадків, передбачених законодавством України.

Міжнародний бізнес трактується як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб'єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва.

Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, пов'язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва, товарів і послуг через національні кордони.

Загальними мотивами, що спонукають окремих суб'єктів господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Як свідчить досвід господарювання, великі корпорації у наш час понад 40 % обсягу продажу власних товарів здійснюють поза межами національних ринків. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збереження повної прибутковості не є пріоритетними.

У міжнародній торгівлі існує 4 основних види зовнішньоторговельних операцій, які здійснюють і вітчизняні підприємства - це експорт, імпорт, реекспорт і реімпорт.

Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності:

? найнижча за рівнем інтернаціоналізації форма підприємницької діяльності включає виконання окремих зовнішньоекономічних операцій - експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також надання консультаційних і маркетингових послуг;

? друга форма характеризується невисоким рівнем інтернаціоналізації і охоплює науково-технічну, виробничу та сервісну кооперацію;

? високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання відображає спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.

Найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв'язків.

Отже, міжнародна підприємницька діяльність є сферою господарської діяльності, що пов'язана із виходом на зовнішні ринки та функціонування на них, створенням спільних підприємств, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій.

Розвиток міжнародного бізнесу обумовлює необхідність існування ефективного регулювання його на державному, національному на наднаціональному рівнях.