МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

ЧЕРКАСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: «Адміністративно-процесуальне право»

Варіант №1

Черкаси 2012р.

Зміст

1. Сучасні підходи до розуміння адміністративного процесу

2. Доказування і докази у адміністративному процесі

3. Характеристика адміністративної процедури по підготовці і прийняттю нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України

Список використаної літератури

1. Сучасні підходи до розуміння адміністративного процесу

Процес від латинського «processus» означає просування, хід якого-небудь явища, послідовну зміну станів, стадій розвитку, або сукупність послідовних дій для досягнення певного результату. Всі юридичні процеси, будучи різновидом соціальних процесів, групуються за різними критеріями. Адміністративний процес знаходиться в одному ряду з іншими галузевими процесами: карним та цивільним, і нарівні з ними, має своїм призначенням реалізацію норм матеріального права. Для цього в багатьох випадках потрібна спеціальна правозастосовна діяльність держави, тобто «здійснювана в спеціально встановлених законом формах державно-владна, організаційна діяльність компетентних органів держави і громадськості, що полягає у винесенні на основі норм права і відповідних фактичних обставин індивідуально-конкретних правових розпоряджень». Застосування матеріальних норм права, що містяться в нормативно-правових актах, є значною частиною діяльності державного апарату і здійснюється в різних сферах: у відносинах держави з громадянами при задоволенні їх суб'єктивних прав, у відносинах державних органів між собою і об'єднаннями громадян, у процесі застосування примусу до громадян та інших суб'єктів і т. д

Застосування права продовжує процес нормативного регулювання суспільних відносин, початого правотворенням, доповнює його індивідуальною регламентацією, тобто конкретизує права і обов'язки суб'єктів права, уточнює їх правове положення в конкретній ситуації. Правозастосовча діяльність є одним з етапів механізму правового регулювання суспільних відносин, зміст якого складає вже не загальне, нормативне, а індивідуально-конкретне, піднормативне регулювання. [1]

Таким чином, за допомогою правозастосування розв'язується безліч конкретних справ стосовно фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління. Такі справи називають індивідуальними управлінськими справами, а адміністративний процес являє собою діяльність, що складається саме при розв'язанні індивідуальних справ у сфері державного управління органами державного управління та іншими уповноваженими на те суб'єктами. Індивідуальними справами є, наприклад, справи про державну реєстрацію підприємств, видачу ліцензій або патентів, приватизацію громадянами житла, притягнення громадян до адміністративної або дисциплінарної відповідальності, видачі дозволів на зброю і багато інших. Отже, поняття адміністративного процесу тісно пов'язане з категорією індивідуальної управлінської справи.

В юридичній літературі вирізняють наступні ознаки індивідуальних управлінських справ: по-перше, їх зміст складають конкретні, індивідуальні матеріальні права і обов'язки суб'єктів; по-друге, суб'єкти індивідуальних справ є конкретними, індивідуальними, інакше кажучи, права і обов'язки, що складають основу індивідуальних справ, торкаються цілком певних конкретних суб'єктів; по-третє, індивідуальні справи зовні повинні бути матеріально закріплені у певній формі; по-четверте, у всіх випадках розгляду і розв'язання індивідуальних справ приймаються індивідуальні акти.

При розв'язанні тієї або іншої індивідуальної управлінської справи уповноважені на те особи або органи зобов'язані реалізувати норму матеріального права, тобто застосувати розпорядження, які вона містить, до даної конкретної індивідуальної справи. Більшість матеріальних норм не можуть бути реалізовані довільно, а лише в певному порядку, щоб досягти законного результату законними засобами. Матеріальні норми багатьох галузей права втілюються в життя через адміністративний процес (трудове, земельне, фінансове та ін.). [3] Справа в тому, що багато які норми вказаних галузей права застосовуються органами державного управління у повсякденній управлінській діяльності і мають свій конкретний зовнішній вияв у формах відповідних управлінських індивідуальних справ. У зв'язку з тим, що трудові, земельні, фінансові та інші права і обов'язки учасників управлінських відносин складають зміст індивідуальних справ, що мають управлінську форму зовнішнього вияву, вказані справи розглядаються в порядку адміністративного процесу. Це вказує на службову роль адміністративного процесу не тільки стосовно адміністративного, але й інших галузей права. Однак, найбільш близькою до адміністративного процесу галуззю є матеріальне адміністративне право. У курсі адміністративного права вивчаються структура і компетенція органів державного управління, в діяльності яких і реалізовується адміністративний процес. Крім того, адміністративне право дає детальне уявлення про форми державного управління, головним чином, правові, що потребують процесуальної регламентації. Нарешті, адміністративне право закріплює статус всіх суб'єктів у сфері державного управління, що є основою для визначення їх прав і обов'язків в адміністративному процесі. [1]

Поняття адміністративного процесу складає одну з найбільш гострих проблем теорії адміністративного права. Протягом тривалого часу визначення адміністративного процесу обговорюється в юридичній літературі, пропонуються різні його варіанти і аргументація. Формулювання поняття адміністративного процесу залежить, насамперед, від загального підходу кожного автора до проблеми адміністративного процесу. Більшість аспектів явища, що досліджується, є настільки дискусійними, що, мабуть, єдине, що не викликає суперечок вчених -- це сама наявність адміністративного процесу і реальне втілення його в життя.

Детальний аналіз юридичної літератури з проблеми дає можливість виділити два основних (але не єдиних) підходи до визначення адміністративного процесу: широкий і вузький. Таким чином, адміністративний процес може характеризуватися в широкому і вузькому розумінні. адміністративний доказування нормативний акт

Отже, при вузькому підході адміністративний процес трактується як суто юрисдикційна діяльність органів державного управління. За основу тут береться здійснення правоохоронної функції, і мова йде про розв'язання не будь-яких управлінських справ, а лише індивідуальних адміністративних суперечок. При цьому, у однієї із сторін або у обох сторін адміністративно-правових відносин існує впевненість у тому, що їх права і законні інтереси порушуються або защемлюються. Отже, виникає суперечка, яка підлягає вирішенню в адміністративно-процесуальному порядку, а діяльність органів державного управління по розв'язанню адміністративних індивідуальних суперечок є юрисдикційною. Це, наприклад, розгляд справ про адміністративні правопорушення, розгляд скарг громадян, накладення мір дисциплінарної відповідальності на державних службовців. Юрисдикційна діяльність носить так би мовити «негативний характер». Так, одним із класичних визначень адміністративного процесу у вузькому розумінні є наступне: «це регламентована законом діяльність по вирішенню суперечок, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, які не знаходяться між собою у відносинах службового підпорядкування, а також по застосуванню заходів адміністративного примусу». Широке розуміння адміністративного процесу характеризується тим, що в поняття адміністративного процесу включається вся діяльність органів державного управління по застосуванню матеріальних норм, переважно адміністративного права, для вирішення будь-яких індивідуальних управлінських справ. При такому підході до адміністративного процесу рівною мірою відносяться вирішення справ «позитивного» характеру (видача ліцензій, реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності) і розв'язання індивідуальних справ, що носять спірний характер, тобто справ «негативного» плану (розгляд скарг, розгляд справ про адміністративні правопорушення)..

При розробці поняття адміністративного процесу радянські вчені прагнули забезпечити законність в діяльності органів державного управління шляхом упорядкування законом їх владних дій і визначення процедури подібних дій при зв'язках влади з громадянином. Потрібно зазначити, що таке прагнення не втратило актуальності, оскільки відомо, що наявність добре розвиненого адміністративного процесу характерна для цивілізованих держав, які реально гарантують права і свободи громадян. Це пов'язано, насамперед, з тим, що високий рівень регламентації діяльності державної адміністрації за допомогою процесуальних норм створює ефективні гарантії дотримання прав громадян, оскільки знижує ризик зловживань у сфері державного управління і створює умови для більш простого контролю за законністю кожної (навіть проміжної) дії службовців державного управління.

Необхідно зазначити, що автори, які дотримуються широкого розуміння адміністративного процесу, визнають наявність у ньому і юрисдикційних проваджень і проваджень по розгляду індивідуальних управлінських справ, що не носять спірного характеру, однак межі і структура адміністративного процесу визначаються ними неоднаково.

Уявляється, що широке розуміння адміністративного процесу дає можливість правильно визначити сутність адміністративно-процесуальної діяльності органів державного управління. Потрібно, крім того, зробити невелику обмовку і вказати на те, що адміністративний процес є формою втілення в життя системи певних адміністративно-правових норм, оскільки даний вид процесу обслуговує всю галузь матеріального адміністративного права шляхом застосування її норм. Однак не всі норми матеріального адміністративного права втілюються в життя за допомогою адміністративного процесу. Таким чином, чіткий правовий порядок реалізації встановлюється для певної частини матеріальних норм адміністративного права. Багато які норми не вимагають наявності чіткого, закріпленого процесуальними нормами, порядку реалізації.

При формулюванні поняття адміністративного процесу, необхідно також зазначити, що при широкому його розумінні, в адміністративний процес включається також порядок здійснення правотворчої діяльності органами державного управління. Форма управлінської діяльності правотворення в значній частині регулюється адміністративно-правовими матеріальними нормами, які встановлюють компетенцію органів управління у сфері видання актів, ієрархію правових актів управління. Однак, порядок підготовки, прийняття, опублікування акту носить характер юридичної процедури і повинен бути врегульований адміністративно-процес. нормами.

2. Доказування і докази у адміністративному процесі

Специфіка доказування зумовлена обмеженістю термінів дослідження, використанням лише тих засобів дослідження, що передбачені законом чи засновані на законі, необхідністю ухвалення рішення, проведенням дослідження тільки спеціально уповноваженими на те законом особами.