СФЕРА ДІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА: ПОГЛЯД В ІСТОРІЮ ТА НОВІ ВИКЛИКИ

Величко Л.Ю.

Постановка проблеми. Серед головних питань, які створюють засади реформування законодавства про працю, є визначення предмету правового регулювання та сфери дії трудового законодавства. Як стверджує В.В. Жернаков, трудове право має змінюватися під впливом інноваційних процесів, які суттєво відбиватимуться перш за все на таких інститутах трудового права, як трудовий договір та оплата праці. Наприклад, прийняття на роботу, для виконання якої потрібні творчі здібності, здатність до самостійного аналізу з використанням наукових знань, потребують врегулювання: вимоги не тільки щодо вищої освіти, а й наявності в претендента самостійних розробок (наприклад, винаходів), наукових ступенів та звань; проходження фахового стажування; проведення тестування; застосування конкурсного відбору тощо. Інтелектуальна робота вимагає не тільки широкого кола знань та вмінь, а й поєднання в процесі роботи функцій за різними професіями, спеціальностями, що зумовлює більш гнучке правове регулювання такої умови трудового договору, як трудова функція. Відповідно, потребує змін стимулювання праці різної якості (як за процесом - інтенсивна багатофункціональна, творча, так і за результатами). Через централізоване регулювання цієї проблеми не вирішити, тому це додатковий стимул для розвитку договірного (як локально-правового, так і індивідуально-договірного) регулювання. Вже зараз непоодинокі випадки здійсненні трудової функції працівниками, які, знаходячись у трудових відносинах, виконують роботу за межами підприємства, установи, організації з використанням сучасних комп'ютерних технологій (на Заході вони отримали назву «телепрацівники»). Потребують негайного осмислення такі процеси, як лізинг персоналу із його тристоронніми відносинами (або відносинами між трьома суб'єктами) [1, с. 48].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Усе частіше в науковій юридичній літературі з'являються твердження про застосування законодавства про працю не лише до суб'єктів трудового права, але й до інших категорій осіб, які отримали статус «подібних до найманих працівників», тому, як справедливо зазначає О.М. Ярошенко, нині спостерігається включення до числа суб'єктів трудового права осіб, які раніше або взагалі не вважалися суб'єктами трудового права, або їх відносили до них із великими вилученнями та пересторогами. У зв'язку із цим назріла нагальна необхідність чіткого визначення в трудовому законодавстві України кола суб'єктів, на яких розповсюджуються норми трудового права [2, с. 65]. Окремі спроби дослідити ці питання зроблені такими науковцями, як М.Г. Александров, О.Т. Барабаш, М.Й. Бару, Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков, М.І. Іншин,

А.М. Лушніков, М.В. Лушнікова, О.С. Пашков, О.І. Процевський, С.М. Прилипко, Г.С. Скачкова, В.М. Смирнов, Л.О. Сироватська, Л.С. Таль, О.М. Ярошенко та ін.

Мета статті. Разом із цим залишаються невирішеними питання щодо співвідношення предмета та сфери дії трудового права, тому метою цієї статті є дослідження історичних передумов виникнення цієї проблеми та виявлення перспектив її вирішення. У статті ставляться такі завдання:установити історичне минуле проблеми співвідношення категорій предмету та сфери дії трудового права; виокремити тенденції до подальшого дослідження цих категорій.

Виклад основного матеріалу. Поняття праці є складним, багатогранним; ще декілька десятків років тому спеціалісти дослідили, що тільки філософських визначень понять праці є близько тридцяти. Крім філософського поняття праці, є соціологічне, економічне, і, нарешті, правове її розуміння. Працю можна розглядати: а) в широкому розумінні - як суспільне явище, пов'язане з колективною формою організації праці; б) у вузькому розумінні - як процес застосування здібностей до праці конкретною особою (соціологічний, філософський аспект), як сукупність трудових операцій (організаційно-економічний аспект), як виконання трудових обов'язків безпосередньо працівником (правовий аспект) [1, с. 45].

Питання про сферу дії трудового права в перші десятиліття радянської держави мали суто політичну спрямованість і тому були досить гострими, адже знищення приватної власності була основною метою всіх перетворень. Тому привертало увагу розмежування прихильників так званої «вузької» і «широкої» сфер дії трудового законодавства. Представники «вузької сфери» арґументували свою позицію тим, що КЗпП РРФСР І922 р. був спрямований, головним чином, для врегулювання найманої робочої сили. Так, відповідно до ст. 27 КЗпП РРФСР трудовим договором є угода двох або більше осіб, за якої одна сторона надає робочу силу іншій стороні за винагороду [3]. Тобто об'єктом правового регулювання є «наймана праця», а сторонами - особа, яка наймається і наймач. Наймана праця як в економічній, так і в юридичній науці характеризується як праця залежна, несамостійна, відмінна від праці самостійної. Свого часу Л.С. Таль зазначав, що сутність трудового договору полягає в тому, що одна особа надає за винагороду свою робочу силу на визначений або невизначений строк підприємству або іншому господарству як несамостійний працівник (робітник, службовець) [4, с. 83, 84].

Праця найманого працівника є залежною, несамостійною, оскільки його здатністю до праці розпоряджається роботодавець. При соціалізмі всі засоби виробництва, як декларувалося тривалий час, належали трудящим, однак. Як стверджував В.С. Войтинський, окремий робітник не був організатором своєї праці, а тому предмет трудового права складають правова організація несамостійної праці, правове регулювання трудових відносин [5, с. 50].

Кодекс Законів про працю 1922 р. однозначно визначав сферу його дії.

Так, у ст. 1 зазначалося, що положення Кодексу поширюються на всіх осіб, які працюють за наймом, у тому числі й удома, та обов'язкові для всіх підприємств, установ та організацій (державних, у тому числі військових, громадських і приватних), а також для всіх осіб, що застосовують найману працю за винагороду [3].

Прихильники «широкої» сфери дії трудового права вважали, що праця не лише робітників та службовців повинна врегульовуватися трудовим законодавство. Головним арґумен- том такої точки зору було те, що колгоспи, як і підприємства, установи та організації, є однотипними, тобто соціалістичними. Тому як праця колгоспників, так і праця працівників соціалістичних підприємств має регламентуватися нормами єдиного соціалістичного трудового права.

Результатом дискусії тих років стало те, що якихось фактичних змін до КЗпП РРФСР, які стосувалися б цих питань, не вносилося. Проте згодом виявилося, що остаточно крапку в цьому питанні поставити не вдалося, позаяк дискусія про сферу дії та предмет трудового права відновилася наприкінці 50-60-х років у зв'язку з підготовкою нових кодифікаційних робіт. Учені, які відстоювали ідею «вузької» сфери дії трудового права, виступили проти поширення трудового права на членів колгоспів, переконуючи, що відмінності форм власності колгоспів та інших суб'єктів господарювання, - істотні. Приміром, М.Г. Александров стверджував, що трудові відносини членів колгоспу є частиною складного, єдиного і неподільного колгоспного правовідно- шення [6, с. 16]. Ще одним арґументом стало твердження про те, що локальне регулювання внутрішньоколгоспних відносин суперечить методу трудового права, а висновок про поширення трудового права на відносини із застосування праці членів колгоспів базується на неправильному розумінні конституційного права на працю [7, с. 72].

Прихильник «широкої» сфери дії трудового права, А.Є. Пашерстник, у монографічному дослідженні «Теоретичні питання кодифікації загальносоюзного законодавства про працю» переконував, що трудові правовідносини на державних підприємствах не можна розглядати у відриві від відносин державної власності та відносин із управління державними підприємствами, а трудові правовідносини членів бригад промислової кооперації не можна розглядати у відриві від відносин кооперативної власності та відносин з управління справами кооперативної промислової бригади. Проте із цього зовсім не випливає, що трудові відносини в державних підприємствах та кооперативних промислових бригадах регулюються не трудовим правом [8, с. 27-34 ; 9, с. 20]. Інші вчені також зауважували, що виділення трудових відносин, які випливають із членства в колгоспі або промбригади, руйнує єдність радянського трудового права та суперечить принципам суспільної організації праці соціалістичного типу. Так, зокрема, Л.Я. Гінцбург зазначив, що трудове право має регулювати трудові відносини з використання праці громадян незалежно від форм власності [10, с. 160-171]. П.Р. Стависький також наполягав, що трудове законодавство має стати універсальним регулятором суспільних відносин, пов'язаних із працею, незалежно від того, де чи на якій підставі вони виникли. Науковець пропонував регулювати трудовим законодавством відносини з використання праці робітників та службовців, колгоспників, кооператора, працівників міліції та інших воєнізованих організацій, а також відносини, що випливають із договорів підряду, доручення, авторського договору та ін. [11, с. 55].

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити проміжний висновок, що соціально-економічна природа власності та її функціонуючі (закріплені законодавством) види об'єктивно вимагали враховувати їх специфічні риси під час їх правової регламентації, що, у свою чергу, зумовлює необхідність використання особливих методів правового регулювання. У Кодексі законів про працю РРФСР 1922 р. була реалізована «вузька» сфера дії трудового права (як відомо, сфера його дії з 1 січня 1923 р. поширювалася й на Україну (УРСР), до прийняття Кодексу законів про працю Української Республіки від 10 грудня 1971 р.). Усі кодекси Союзних республік фактично закріпили «вузьку» сферу дії трудового права. Так, у ст. 1 КЗпП УРСР говорилося: «Кодекс законів про працю Української РСР регулює трудові відносини всіх робітників і службовців». Таким чином, у нашій державі того часу панувала концепція «вузької» сфери трудового права.

Однак слід віддати належне науковцям, які відстоювали ідею «широкої» сфери дії трудового права, позаяк якщо на цю ідею розглядати в аспекті сьогодення, то можна стверджувати, що вона є прогресивною, бо зі сторінок історії добре відомо, що колгоспники багато в чому були дискриміновані в порівнянні з робітничим класом (гегемоном революції). Приміром, колгоспники не мали права на оплачувану відпустку, були позбавлені багатьох інших видів соціального забезпечення.

«Вузьку» сферу дії трудового права встановлював і Закон СРСР «Про власність в СРСР» від 06.03.1990 р., № 1305-1 [12], яким визначалося, що громадянинові належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Громадянин здійснює це право самостійно або на основі трудового договору (ст. 6).

Поступову відмову від концепції «вузької» сфери трудового права, на нашу думку, слід пов'язувати з прийняттям Закону «Про підприємства в СРСР» від 04.06.1990 р. [13], в якому зазначалося, що трудові правовідносини регулювалися на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством (ст. 15). Разом із цим Закон «Про підприємства і підприємницьку діяльності» від 25.12.1990 р. [14] закріплював, що відносини працівника і підприємства, що виникли на основі трудового договору, регулюються законодавством РРФСР про працю. Тоді як відносини працівника і підприємства, що виникли на основі договору про членство в господарському товаристві, регулюються цивільним законодавством РРФСР і установчими документами товариства (ст. 25).