124] Важливо відзначити, що з терміном інформаційної безпеки тісно зв'язані інші поняття. Це, зокрема, захист інформації, інформаційні ресурси, інформаційні ризики, інформаційний продукт, інформаційна сфера, інформаційна діяльність, інформаційне середовище й ряд інших. Інформаційні ресурси являють собою сукупність даних, організованих для ефективного одержання достовірної інформації. За своєю сутністю інформація може формувати матеріальне середовище життя людини, виступаючи у ролі інноваційних технологій тощо. Водночас вона може використовуватись як основний засіб міжособистісної взаємодії, постійно виникаючи та змінюючись у процесі переходу від однієї інформаційної системи до іншої. Відповідно до інтересів забезпечення національної безпеки і ступеня цінності для держави, а також правових, економічних та інших інтересів користувачів, за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію, тобто загальнодоступну, яка використовується в роботі без спеціального дозволу, поширюється через засоби масової інформації, оголошується на конференціях, у виступах та інтерв'ю; та інформацію з обмеженим доступом, яка містить відомості, що становлять той чи той вид таємниці і підлягають захисту як з боку держави, так і відповідних користувачів. Порядок обігу інформації з обмеженим доступом регулює ст. 30 Закону України «Про інформацію». Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.[16] Під інформаційною діяльністю, розуміється діяльність, пов'язана з одержанням, використанням, поширенням, передачею й зберіганням інформації. Результатом інформаційної діяльності є інформаційний продукт, що купується й продається на ринку у вигляді інформаційних товарів і послуг. Ми думаємо, що послуги - це не дії, а конкретний продукт, що не має матеріального (фізичного) прояву. Інформаційна технологія - сукупність методів, виробничих і програмно-технологічних засобів, об'єднаних у технологічний ланцюжок, що забезпечує збір, зберігання, обробку, висновок і поширення інформації. Інформаційна сфера - це сфера діяльності, пов'язана зі створенням, поширенням, перетворенням і споживанням інформації. З даного визначення видно, що інформаційна сфера являє собою інформаційну діяльність. На наш погляд, у зв'язку з більшою кількістю термінів виникає деяка заплутаність понять. Думаємо, що доцільно використати терміни «інформаційний ринок» й «інформаційна інфраструктура», які рідко зустрічаються в науковій літературі. Інформаційний ринок являє собою систему економічних, правових й організаційних відносин по торгівлі інформаційними технологіями, інформаційними продуктами й послугами. На наш погляд, інформаційний ринок варто розуміти як сукупність економічних відносин із приводу купівлі-продажу результатів інформаційної діяльності. Інформаційний ринок -- це ринок інформаційних продуктів та послуг, де діють усі обов'язкові атрибути ринкової економіки -- закони попиту і пропозиції, життєвий цикл товару, ціна тощо [7, с. 38]. Крім того, механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів, в тому числі і інформаційних, лише за певних ідеальних умов. В реальних умовах існують вади ринку, які виникають унаслідок: неспроможності конкуренції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними товарами; зовнішніх ефектів; неповноти ринків; недосконалості інформації; економічної нестабільності та ін. [56, с. 94]. Останнє потребує надання суспільству інформації, яка забезпечить здатність суб'єктів ринкових відносин приймати найбільш ефективні та раціональні рішення. За цих умов розвиток науки, інформатизації стає домінуючим, а функціонування державних інститутів -- інформаційно та науково залежним. Інформаційні мережі прибирають якості "нервової системи держави», яка забезпечить якість створення, гарантії зберігання та ефективність використання інформаційних ресурсів різними суспільними організаціями [26, с. 22]. Все це потребує: створення національної централізованої державної та недержавної інформаційної інфраструктури; з'ясування меж втручання держави у ринок інформації; визначення адміністративних та функціональних форм, методів та інструментів регулятивного впливу та їх співвідношення відповідно до умов розвитку ринкових відносин у країні. Інформаційні ризики являють собою загрозу зовнішніх і внутрішніх атак на інформаційну систему, внаслідок чого відбувається крадіжка, псування або підміна функціонуючої в системі інформації, у першу чергу, конфіденційної. На наш погляд, більше точним є наступне визначення. Інформаційний ризик - це ймовірність одержання збитків або збитку в результаті застосування компанією інформаційних технологій. Таким чином, інформаційні ризики пов'язані зі створенням, передачею, зберіганням і використанням будь-якої інформації за допомогою електронних носіїв й інших засобів зв'язку. Насправді, реальний арсенал інформаційних засобів надзвичайно різноманітний - від чуток до повноцінної крупно масштабної інформаційної кампанії. Окремі науковці обґрунтовано роблять висновок про те, що захист інформаційних ресурсів є одним із пріоритетних завдань національної безпеки України, оскільки в умовах постіндустріального етапу інформація, інформаційні ресурси перетворились на: стратегічний ресурс економічного і науково-технологічного прогресу, життєдіяльності і розвитку соціальних і біологічних систем; важливий фактор успішної внутрішньої і зовнішньої політики та національної безпеки; об'єкт виробництва, товарних відносин і конкуренції.[48, с. 91] В Україні захист інформації детально регламентовано переважно щодо державної таємниці та конфіденційної інформації, що є власністю держави, а також щодо інформації, яка циркулює в інформаційній, телекомунікаційній або інформаційно-телекомунікаційній системі (далі -- ІТС). Захист інформації в ІТС визначається як діяльність, спрямована на запобігання несанкціонованим діям щодо інформації в системі [20]. Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України здійснює оцінку стану захищеності державних інформаційних ресурсів в ІТС, визначає порядок координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових формувань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності з питань запобігання, виявлення та усунення наслідків несанкціонованих дій щодо державних інформаційних ресурсів в ІТС З поняттям "інформаційна безпека" невід'ємно пов'язане поняття "інформаційна загроза". Серед чисельної кількості визначень цього поняття наведемо два, які, на наш погляд, найбільш адекватно відбивають його сутність. Інформаційна загроза - це: 1) такий інформаційний вплив (внутрішній чи зовнішній), при якому створюється потенційна чи актуальна (реальна) небезпека зміни напрямку або темпів прогресивного розвитку країни, суспільства, індивідів; 2) небезпека нанесення шкоди життєво-важливим інтересам особистості, суспільства та країни через інформаційний вплив на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси, інфосферу машинно-технічних систем та інші об'єкти інформаційної інфраструктури країни. [49, с. 76] Унікальною особливістю інформаційних загроз є те, що вони, з одного боку являють собою самостійний клас загроз, а з другого - є реалізаційною основою інших видів загроз на інформаційному рівні, а часто і їх першопричиною. Таким чином, інформаційні ресурси та інформаційний простір держави вважаємо основними об'єктами забезпечення інформаційної безпеки держави, основою інформаційного суверенітету України. Не дивно, що в системі національної безпеки розвинених країн передбачено реалізацію національних стратегій (програм) національної безпеки, до яких входять політичні, воєнні, економічні, соціальні й інші стратегії. Особлива роль при цьому відводиться інформаційним стратегіям, основне призначення яких полягає в забезпеченні реалізації решти стратегій. Інформаційні стратегії набувають вирішального значення в разі реалізації політичних стратегій співдружності і своєрідної "зброї" - якщо реалізуються стратегії суперництва. Отже, інформаційна безпека є однією із основних складових національної безпеки країни. Її забезпечення з використанням грамотно сформульованої національної інформаційної політики значною мірою сприяло б досягненню успіху у виконанні завдань політичної, воєнно-політичної, воєнної, економічної, соціальної та інших сферах державної діяльності. Зокрема, впровадження вдалої інформаційної політики може справити істотний вплив на зниження напруженості та розв'язання зовнішньополітичних і воєнних конфліктів. [] Під методологічними засадами інформаційної безпеки розуміємо єдність концептуальних, теоретичних і технологічних основ забезпечення на інформаційному рівні безпеки всіх сфер державної і суспільної діяльності (політичної, економічної, соціальної, воєнної, екологічної, духовної та ін.), а також сфер формування, обігу, накопичення і використання інформації (інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційно-аналітичне забезпечення органів державного управління у всіх різновидах діяльності тощо). Предметом методології інформаційної безпеки є дослідження способів, методів, засобів і каналів реалізації загроз національним інтересам на інформаційному рівні та їх своєчасного виявлення, запобігання і нейтралізації. [20] Проблема теоретико-правових засад забезпечення інформаційної безпеки України у вітчизняній науковій літературі достатньо ґрунтовно не досліджувалась. Вона розглядалася лише через висвітлення окремих її аспектів вітчизняними та зарубіжними фахівцями теорії держави та права, інформаційного права, національної безпеки, соціального управління, адміністративного права, кримінального права, міжнародного права та ін. Тривалий час розуміння інформаційної безпеки в наукових та нормативно-правових джерелах ототожнювалося тільки з безпекою інформації, що значно звужувало її сутність. Саме тому, з низки питань, присвячених розгляду проблеми забезпечення інформаційної безпеки України, найбільш вивченими та дослідженими її аспектами є безпека інформації (інформаційно-технічна безпека, в нашому розумінні). Хоча сучасний розвиток вищезазначеної проблематики зумовлює необхідність більш широкого її розгляду, а саме: забезпечення інформаційної безпеки у сфері прав і свобод людини та громадянина, а також інформаційно-психологічної безпеки. Зазначена проблематика частково була предметом досліджень провідних науковців. Зокрема, проблему державної інформаційної політики розкривала І. В. Арістова [3], питання нормативного закріплення національних інформаційних ресурсів досліджував О. Соснін [65], а управління інформаційними ресурсами органів внутрішніх справ України -- О. В. Сировой [64]. Проблематику ж визначення організаційно-правових засад захисту інформаційних ресурсів України аналізував О. В. Олійник [57]. Однак у працях зазначених науковців та інших дослідників інформаційного права не виявлено комплексного аналізу змісту поняття «інформаційні ресурси держави», а також концептуальних підходів до формування принципів захисту інформаційних ресурсів держави різних видів. Однак, теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України поки що не стали цілісним об'єктом дослідження науковців. У попередніх роботах порушувались важливі, але лише окремі аспекти цього явища правової дійсності. З огляду на проблеми сьогодення актуальним є саме комплексний, системний розгляд вищезазначеної проблематики.  1.2 Поняття та зміст інформаційної безпеки Інтенсивний розвиток і бурхливе впровадження інформаційних технологій та засобів зв'язку в усі сфери життєдіяльності суспільства, а також функціонування державних органів і недержавних інституцій обумовило створення інформаційного суспільства.