Тенденції розвитку трудового права в умовах переходу до ринкової економіки

Наука трудового права - система поглядів, знань, теорій, а також тенденцій удосконалення трудового права шляхом комплексної розробки ефективних правових норм, відповідних реальним суспільним відносинам правових моделей. Головна проблема сучасної науки трудового права України полягає у тому, що її становлення та розвиток відбувається дуже повільно і характеризується незначною кількістю фундаментальних праць, присвячених дослідженню трудових правовідносин.

3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

3.1 Застосування зарубіжного досвіду в сучасному трудовому праві України

Сучасне міжнародне трудове право є обширне зведення правових норм, створених в рамках як загальносвітових, так і регіональних об'єднань держав. Норми, регулюючі відносини, у сфері праці включені в різні міжнародні акти: Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Європейську конвенцію про права людини, Європейську соціальну хартію тощо. При цьому, слід зазначити, що велику частину системи правового регулювання праці на міжнародному рівні займають акти МОП. Проблеми взаємин працівника і працедавця знаходять свій дозвіл також в двосторонніх (іноді трибічних) угодах (договорах) окремих груп держав.

Міжнародні правові норми про працю є накопиченими не одним десятиліттям і сконцентрований в так званих міжнародних стандартах праці досвід всієї світової спільноти і зусилля окремих груп держав по нормалізації і впорядкуванню відносин працедавця і працівників. Ці стандарти в узагальненому вигляді відображають позитивну практику держав у вирішенні проблемних ситуацій, що виникають в суспільній сфері праці.

Міжнародні стандарти праці є головним результатом міжнародно-правового регулювання праці і важливим досягненням сучасної цивілізації. Вони відображають результати діяльності держав по внесенню соціальних цінностей до ринкової економіки - сфери жорсткої конкуренції і боротьби учасників ділового обороту за місце на ринку, яка часом зв'язана з порушенням, а, отже, і з необхідністю захисту прав працівників. [11, c. 112]

Вдосконалення механізму захисту трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм здійснюється переважно двома шляхами: через правотворчість і правозастосування.

Перед українським законотворцем стає непросте завдання дати суспільству якісні (як з погляду юридичної техніки, так і зміст) правові норми, які б забезпечували надійним захистом права працівників в нових економічних умовах. Проходження в руслі визнаних світовою спільнотою правових еталонів - міжнародних стандартів праці, з одного боку, дозволить модернізувати і, тим самим, підвищити ефективність національних правових норм», а з іншої - запобіжить «відставанню» норм вітчизняного трудового права від передової міжнародної практики захисту трудових прав працівника.

Одним з провідних джерел міжнародного правового регулювання захисту трудових прав працівників, поза сумнівом, є конвенції і рекомендації МОП. Серед останніх особливим чином виділяється Рекомендації МОП від 15.06.2006 про трудове правовідношення. У ній проголошується, що захист трудових прав працівників тепер є не просто мандатом МОП, як це записано в її Статуті, але і самостійну національну політику, яку держави-члени повинні розробляти і проводити.

В порівнянні з іншими міжнародними актами конвенції і рекомендації МОП якнайповніше і детально регулюють трудові відносини, забезпечуючи трудові права працівників правовим захистом на міжнародному рівні. Акти МОП визначають зміст всіх правових інститутів законодавства про працю і володіють властивістю універсальності - ці міжнародні договори не зорієнтовані на певну соціально-економічну систему і тому можуть застосовуватися в будь-якій країні.

Норми ратифікованих конвенцій і рекомендацій МОП на сучасному етапі надають велику допомогу в заповненні численних пропусків, що існують в українському трудовому праві: відсутність або неясність національної норми може компенсувати пряме застосування міжнародного акту. Проте при прямому застосуванні міжнародних норм необхідно врахувати проблему приведення в дію норм міжнародного права на території України. Ця проблема існує у всіх країнах і полягає переважно в тому, чи потрібне видання спеціального внутрідержавного акту для легалізації норм міжнародного права в національній правовій системі.

Будучи належним чином ратифіковані і введені законом в національну правову систему конвенції і рекомендації МОП мають пряму дію на території України. У зв'язку з цим немає ніяких перешкод для їх застосування при дозволі конкретних юридичних питань або судових суперечок. Механізм прямої дії припускає можливість керуватися міжнародними нормами безпосередньо при винесенні ухвали у конкретній справі в будь-яких судових процедурах і при всіх формах суперечок у сфері праці, як індивідуальних, так і колективних. На жаль, у вітчизняному правозастосуванні поки не склалася стабільна практика застосування норм міжнародного права разом з національним законодавством. Подібна ситуація частково викликана рухом судової системи за інерцією. Непривченість вітчизняного правозастосувателя до активної роботи з міжнародними правовими нормами, а також відсутність на сучасному етапі належної теоретичної підготовки, яка не дозволяла б упускати з вигляду можливість застосування норм міжнародного права в конкретних справах, призводять до того, що багато справ по трудових спорах вирішуються без урахування не тільки загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, але і без урахування міжнародних договорів.

Але навіть при всій своїй «позитивності» норми міжнародного трудового права, що діють в Україні, самі по собі автоматично не покращують захист трудових прав працівників: вони лише сприяють такому поліпшенню, служать одним з чинників її посилення. Їх застосування, безперечно, удосконалює як в законодавчий, так і в правозастосувальний процес. Поняття і правові конструкції, використовувані в міжнародних трудоправових актах, «проливають світло» на часом заплутані, суперечливі і незрозумілі правозастосувателю норми вітчизняного трудового права.

Деякі дослідники вважають, що прямим результатом діяльності МОП є поліпшення умов життя трудящих. Але це помилка. Зрештою поліпшення умов праці завжди пов'язане з внутрішніми національними чинниками. Для підвищення ефективності правового механізму захисту трудових прав працівників, таким чином, крім міжнародних трудоправових норм потрібно створити ще безліч внутрішніх умов, які в сукупності з ними зробили б правову захищеність працівників ефективною, підняли її на вищий рівень.

Слід врахувати, що окремі міжнародні норми часом містять недоліки, пропуски і з часом застарівають. Так, в 2002 році при МОП була створена Робоча група, яка з 181 конвенції, прийнятої до 1985 року, визнала сучасними тільки 71 конвенцію. Але в цілому вони благотворно впливають на національне правове регулювання захисту трудових прав працівників. [11, c. 114]

3.2 Вдосконалення законодавчої бази

Перехід України до ринкової економіки, виникнення нових форм власності та господарювання призводить до виникнення нових суб'єктів трудових відносин, що обов'язково тягне за собою виникнення протиріч у сфері застосування найманої праці, а особливо у сфері колективно-договірних відносин.

У зв'язку з цим виникає гостра необхідність в упорядкуванні правовідносин, які реально виникають між суб'єктами трудових відносин не лише через прийняття цілого масиву законодавчих актів, а й проведення реформи трудового законодавства через його кодифікацію та перегляд певних теоретичних положень, які є застарілими в теорії трудового права, оскільки сформувалися ще в часи, що характеризувалися одержавленням не тільки всіх сфер економіки, а й одержавленням суспільних інститутів, профспілок тощо. Тому теорія і практика трудового права розвивалася з урахуванням того постулату, що праця не є товаром. Основним регулятором суспільних відносин, особливо в колективно-трудовій сфері, була командно-адміністративна система, яка через державні органи, одержавлені профспілки та інші суспільно-політичні органи і організації здійснювала регулювання трудових правовідносин. Тому трудове право того періоду було досить консервативним, а наукові дослідження того періоду не були позбавлені як ідеологічної, так і політичної складової, суть якої зводилася до того, що протиріччя між трудом і капіталом мають місце лише в капіталістичних країнах. Що ж до соціалістичних країн, то такі протиріччя - відсутні.

Виходячи з цього, інститут колективно-договірного регулювання як в науці, так і в законодавстві розвивався досить повільно. І лише проголошення Україною незалежності, посиленням наприкінці 90-х років страйкового руху, привели до формування реальних умов для створення законодавчої бази з урегулювання колективно-договірних відносин. Незважаючи на це, кодифікацію трудового законодавства проведено не було. Законодавчі акти, які приймалися для регулювання тих чи інших суспільних відносин у сфері колективно-договірного регулювання, мали радше характер компромісу між суб'єктами колективно-договірного регулювання, ніж реально вивіреного правового механізму з регулювання суспільних відносин. Основною причиною цього з нашого погляду є те, що у вищому законодавчому органі представлені інтереси великого капіталу й профспілок, але не на користь останніх. Крім того, реально в Україні не сформувалася система незалежних профспілок, а нинішні профспілки хоча і є формально незалежними, фактично є рудиментом радянської системи, оскільки на чолі профспілок досить часто стоять колишні партійні функціонери.

Крім того, політична нестабільність у державі наклала свій відбиток і на законотворчий процес, який характеризується малопродуктивною роботою вищого законодавчого органу держави - Верховною Радою України. Досить відзначити, що до сьогодні в Україні ще діє Кодекс законів про працю в редакції 1971 р. Що ж до прийняття нового Трудового кодексу України, то необхідно відзначити, що народними депутатами України, так і Кабінетом Міністрів України було підготовлено декілька проектів цього документа, які були зареєстровані у Верховній Раді в порядку законодавчої ініціативи.

В 2007 р. в порядку законодавчої ініціативи був внесений на розгляд Верховної Ради України і прийнятий у першому читанні Проект Трудового кодексу України, який визначає правові засади регулювання трудових відносин і становить єдину систему нормативних положень по врегулюванню колективних відносин. Крім того в грудні 2009 р. цими ж авторами до Верховної Ради був поданий ще один проект ТК України.

Останніми роками наука трудового права збагатилася вагомими дослідженнями в сфері колективно-договірного регулювання Г. Чанишевої, Н. Хуторян, Л. Лазор та інших, які обґрунтували свою позицію стосовно прийняття нового Трудового кодексу України. Необхідність прийняття нового Кодексу про працю (або ж Трудового кодексу) визнається практично всіма вченими-юристами України. [14, c. 299-300]

Головним завданням трудового права є захист працівників від свавілля з боку роботодавця. Саме виходячи із цього завдання і має доопрацьовуватись новий кодекс. І до роботи над ним слід ширше залучати вчених-юристів, які в пресі висловлюють свої міркування з проблем становлення й розвитку трудового законодавства України.

Разом з тим, слід рішуче переходити від жорсткого централізованого державного регулювання праці до договірного на національному, регіональному і галузевому рівнях, а також на конкретних підприємствах, установах і організаціях. Власники підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи разом з трудовими колективами або їх представниками - профспілковими органами повинні мати набагато більше можливостей самим вирішувати питання організації праці, її нормування, робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, виплати різних компенсацій тощо.