Етап «конституційно-правового акцепту» з боку УНР у вигляді Універсалу Директорії УНР про об'єднання (злуку) УНР та ЗУНР - 22 січня 1919 року). На даному етапі Українська Національна Рада обрала делегацію для поїздки до Києва, де 22 січня 1919 р. на Софіївській площі у присутності багатьох тисяч людей були зачитані вищевказана Постанова та Універсал Директорії про об'єднання, «злуку» обох держав і народів в єдину Українську Народну Республіку. В даному нормативно-правовому акті зазначалось, що «Іменем Української Народньої Республіки Директорія оповіщає народ Український про велику подію в історії землі нашої української. 3 -го січня 1919 року в м. Станиславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців бувшої Австро-Угорської імперії і як найвищий їх законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Народньою Республікою -- в одноцільну, суверенну Народню Республіку. Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народньої Республіки від 3-го січня 1919 року. Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України -- ЗахідноУкраїнська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка. Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду» [4].

Етап ратифікації «Акту злуки УНР і ЗУНР» - 23 січня 1919 року, коли «Акт злуки» був одностайно ратифікований сесією всеукраїнського парламенту - Трудового конгресу, що відкрився у Києві. Історична справедливість перемогла. Більшість українських земель (крім Буковини і Закарпаття) возз'єдналися у єдиній незалежній державі. Трудовий Конгрес майже одностайно (проти проголосувало кілька лівих есерів і представників компартії) ухвалив Універсал про Злуку. ЗУНР було перейменовано в Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Державним гербом Соборної України став Тризуб [1, с. 158].

Постратифікаційний етап (етап, на якому закладались подальші правові засади розвитку та функціонування об 'єднаної Української держави) - після 23 січня 1919 року. На даному етапі панувало поєднання децентралізаційних та централізаційних тенденцій у державотворенні та правотворенні об'єднаної України.

Прикладом децентралізації можна вважати той факт, що 24 січня 1919 року Закон Центральної Ради про національно-персональну автономію.

Прикладом централізації було те, що найближчим часом планувалося скликати парламент об'єднаної України, який повинен був також ратифікувати «Акт злуки» і вирішити низку важливих державних і правових питань, пов'язаних з фактом возз'єднання УНР і ЗУНР. До його скликання ЗУНР зберігала свою автономію, усі свої центральні і місцеві органи влади й управління, правоохоронні органи, збройні сили, законодавство та ін. Вона почала називатися Західною областю УНР (ЗОУНР).

Прикладом централізації виступало те, що, по- перше, 26 січня 1919 року Директорія ухвалила Закон «Про Надзвичайні Військові Суди», а 4 серпня 1920 року - нову редакцію цього Закону. Надзвичайні Військові Суди запроваджувалися на територіях, оголошених на воєнному становищі, або в місцях, де проходили бойові дії. До складу суду входило 5 осіб. У його засіданні брали участь прокурор, захисник та секретар. Розглядалися справи як військових, так і цивільних осіб. Вироки, винесені Військовими судами, оскарженню не підлягали й виконувалися негайно. Засудженим до смертної кари дозволялося протягом шести годин після оголошення вироку звернутися з клопотанням про помилування до Директорії, а в діючій армії - до Головного отамана військ УНР. По-друге, було прийнято Закон від 14 лютого 1919 року «Про порядок внесення і затвердження законів в Українській Народній Республіці», в якому Директорія зробила спробу встановити єдину процедуру законодавчого процесу в Україні [1, с. 160].

Висновки

Таким чином, відповідно до етапів злуки УНР та ЗУНР у єдину державу, можна виділити особливості юридичного визначення конституційних повноважень та особливості розподілу позитивної (перспективної) конституційно-правової відповідальності органів державної влади УНР та ЗУНР в умовах формування та утвердження єдиної держави. До таких особливостей, на наш погляд, слід віднести наступні:

на етапі попередньої домовленості між органами державної влади УНР і ЗУНР мова йшла про плановану передачу основної частини владних повноважень з боку ЗУНР до компетенції державної влади УНР як єдиного центру. Відповідно попередня домовленість також мала на меті передачу значного обсягу позитивної (перспективної) конституційно-правової відповідальності до державної влади УНР;

відповідно на етапі юридичного оформлення волевиявлення ЗУНР ввійти до складу УНР як адміністративно-територіальної одиниці утвердилась воля державної влади ЗУНР передати більшу частину владних повноважень та позитивної (перспективної) конституційно -правової відповідальності на користь УНР;

на етапі «конституційно-правової оферти» з боку УНР у вигляді Універсалу Директорії УНР про об'єднання (злуку) УНР та ЗУНР оформлено згоду центральної державної влади УНР перейняти на себе основну масу конституційних повноважень та конституційно-правової відповідальності за державотворчі та правотворчі процеси в об'єднаній Україні;

етап ратифікації «Акту злуки УНР і ЗУНР» Трудовим конгресом ознаменував легалізацію повноважень та відповідальності влади УНР в межах об'єднаної території України, а також добровільну їх передачу з боку ЗУНР;

після ратифікаційний етап ознаменувався пошуком балансу владних повноважень та конституційно-правової відповідальності між центральними органами державної влади УНР, з одного боку, та автономної влади ЗОУНР, з іншого боку. При цьому такий баланс сторони намагались забезпечувати через принцип поєднання централізації та децентралізації в управлінні державою.

Список використаних джерел

1. Захарченко П. П. Історія держави та права України: Навч. посіб. для дист. навч. / П. П. Захарченко. - К.: Університет «Україна», 2005. - 208 с.

2. Історія держави і права України. Підручник: У 2 т. / За редакцією В. Я. Тація, А.Й. Рогожина та В.Д. Гончаренко К.: Ін Юре, 2003. - Т. 2. - 580 с.

3. Постанова Української Національної Ради «Про об'єднання Західно-Української Республіки з Українською Народною Республікою» від 03.01.1919 р. // ІПС «Законодавство»: Історичні нормативно- правові акти.

4. Універсал Директорії Української Народньої Республіки «Про об'єднання, «злуку» обох держав і народів в єдину Українську Народну Республіку» від 22.01.1919 р. // ІПС «Законодавство»: Історичні нормативно-правові акти.