МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

студент 4 курсу , 7 групи

юридичного факультету

денної форми навчання

Третяк Б.М

Перевірив викладач:

Печуляк.В.П

Київ 2011

План

колізійний спадкування континентальний

Вступ

1. Основні колізії спадкування за міжнародним приватним правом

2. Колізійні прив'язки, щодо спадкування нерухомого майна в країнах континентальної системи права

3. Міжнародні багатосторонні конвенції з питань спадкування

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Спадкові відносини являють собою ту область суспільного життя в рамках якої виникає значна маса проблем юридичного характеру. У сучасних умовах з урахуванням інтенсифікації міграції населення, розширення сфери різноманітних міжнародних обмінів об'єктивно посилюється необхідність правової регламентації успадкування засобами міжнародного приватного права.

Застосування колізійних норм спадкового права є однією з найважливіших сфер міжнародного приватного права, що потребує якісно нових підходів в аспекті модернізації регулювання приватноправових відносин сучасності. Об'єктивна реальність потребує адекватного правового регулювання відносин міжнародного приватноправового характеру. Так, світові процеси глобалізації економіки, інтеграційні тенденції по уніфікації та кодифікації права, подальша диверсифікація правовідносин, інтернаціоналізація соціального життя, збільшення обсягу правової регламентації потребують кардинальних змін у вітчизняній парадигмі колізійного права, поліпшення колізійної техніки щодо її деталізації та побудови правових механізмів, здатних оперувати нормативним матеріалом для досягнення відповідного правового регулювання.

Існування колізій у МПП, зокрема колізій у міжнародному спадкуванні, зумовлено наявністю іноземного елемента, відмінностями між національними правопорядками та їхнім плюралізмом, а також взаємодією національних правових систем, зокрема у галузі спадкового права.

Зокрема, у матеріалах порівняльного дослідження спадкового права в країнах ЄС, опублікованих Німецьким інститутом нотаріату в 2009 р., відзначається зростання актуальності проблем міжнародного спадкування, що зумовлено низкою обставин: у деяких країнах Союзу проживає значна кількість осіб - громадян інших країн Союзу (наприклад, в Німеччині це 1,8 мільйона чоловік, а в Люксембурзі громадяни інших країн ЄС складають близько 20 відсотків населення); багато громадян країн, що входять до ЄС, мають банківські рахунки або нерухому власність в інших державах (за даними німецьких банків, більше 1 мільйона німців володіють за кордоном нерухомістю) і т.д.

1. Колізійні норми спадкування за міжнародним приватним правом

Особливістю колізійної норми є те, що вона не дає відповіді на питання, які саме права та обов'язки мають сторони правовідносин, а лише визначає певний правопорядок, до якого слід звернутися, який і визначить права та обов'язки сторін. Іншою особливістю цієї норми є те, що вони, будучи нормою відсильною, застосовується з матеріальною нормою, до якої вона відсилає.

Отже, колізійна норма - це норма, що встановлює, право якої держави має застосовуватися до відносин з іноземним елементом, а саме: якщо їхнім учасником є іноземна особа (фізична чи юридична), чи об'єктом цих відносин є маймо, що знаходиться за кордоном, або юридичні факти, з якими пов'язані виникнення, зміна чи припинення відносин, які мали місце за кордоном.

Відповідно до ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон) спадкові відносини з іноземним елементом регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. Колізійною нормою є стаття Закону, яка не встановлює прав та обов'язків для учасників спадкових відносин, а відсилає до права держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. Ця норма має два елементи: обсяг - спадкові відносини з іноземним елементом та прив'язку - регулюються правом держави, де спадкодавець мав останнє місце проживання.

Отже, колізійна норма МПрП має дві частини - обсяг і прив'язку. Перша частина, обсяг - це елемент колізійної норми, що визначає комплекс відносин, до яких колізійна норма застосовується. Прив'язка (друга частина) - це елемент колізійної норми, що містить вказівку на той правопорядок, який має бути застосовано до регулювання відповідного комплексу відносин. Тобто, в основі прив'язки колізійної норми лежить формулі прикріплення.

Застосування до правовідносин колізійних прив'язок привело до створення у кожній правовій системі власної упорядкованої сукупності колізійних норм, які становлять її колізійне право. Колізійні норми щодо спадкування можуть міститися у різних джерелах права. Зокрема. у таких країнах, як Вірменія, Білорусь, Киргизія, Казахстан, Узбекистан, В'єтнам, Греція, Єгипет, Іспанія, Монголія, Португалія, Луїзіані Франція, Естонія тощо колізійні норми спадкового права зосереджене ЦК. Ці норми розміщені, як правило, у розділі «Міжнародне приватне право». Наприклад, колізійні норми спадкового права Греції містяться у главі другій «Міжнародне приватне право» ЦК, у Вірменії - § 10 «Право, яке застосовується до спадкування» ЦК, у Білорусі - § 8 «Спадкове право» ЦК, у Естонії - глава 14 «Право спадкування» ЦК. Тобто колізійні норми щодо спадкування включені до галузевого нормативного акта - ЦК.

Проте у Румунії, Німеччині, Італії, Грузії, Австрії, Угорщині, Польщі, Туреччині, Чехії, Швейцарії колізійні норми спадкування знаходяться не в ЦК, а у законах про міжнародне приватне право. Так, у Австрії - § 28-S'. Федерального Закону, у Грузії - статті 55-56 Закону, Угорщині - § 36 3в кону, Венесуелі - статті 34-36 Закону, Польщі - статті 34-35 Закону Швейцарії - статті 86- 96 Федерального Закону тощо. В Україні колізійне норми спадкування також розміщені у Законі «Про міжнародне приватне право» (статті 70-72).

Законодавство континентальної системи права, зокрема України, трагедійно використовує такі колізійні прив'язки для врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом: особистий закон спадкодавця (lex zersonalis), ним може бути закон громадянства (lex patriae), закон місця проживання фізичної особи (lex domicilii); закон місця знаходження спадкового майна (lex rei sitae) - закон країни, де розташоване майно спадкодавця; закон місця вчинення акта (lex loci actus) - закон країни, де спадкодавець склав заповіт. З цього приводу слід погодитися з Л.Ануфрієвою, Ез з зазначає, що розвиток колізійного спадкового права протягом століть :з:литься до боротьби трьох колізійних основ: особистого закону, закону мазня вчинення акта і закону місця знаходження майна.

Існує два види особистого закону: закон громадянства (lex patriae) і законмісця проживання (lex domicilii). Lex patriae - це закон країни, громадянином якої є особа, яка бере участь у правовідносинах, lex domicilii - закон місця проживання фізичної особи. Історично склалося так, що одні держави для регулювання приватних відносин використовують особистий закон у вигляді закону громадянства, а інші - закону місця проживання. Вважається, що перша прив'язка використовується переважно у праві держав континентальної Європи, а також у праві держав, які зазнали впливу континентальних традицій правотворчості (Куба, Панама, Алжир, Єгипет), а критерій доміцилію є характерною рисою держав загального права (Великобританія, США, Канада, Індія). У праві Франції, Італії, Німеччини, Фінляндії, ряду країн Латинської Америки діє принцип закону громадянства особи, а в Аргентині, Бразилії, Норвегії, Данії, Ісландії застосовується принцип закону місця проживання особи. Поряд з цим, вказує Г.Дмитрієва, існують країни, де діє змішана система особистого закону, тобто застосовуються два його варіанти, це - Австрія, Угорщина. Мексика та ін.

Прикладом застосування lex patriae у законодавстві щодо спадкування є норма, наприклад, ст. 22 Закону Туреччини «Про міжнародне приватне право і міжнародний цивільний процес», ст. 26 Закону Японії «Про застосування законів», відповідно до якої спадкові відносини підпорядковуються закону громадянства особи. У статті 9 ЦК Іспанії також вказується, що відносини спадкування регулюються законом громадянства, незалежно від характеру і знаходження майна. Але, як стверджують дослідники іспанського права (Бернд Хофманн та Антоніо Ортис-Арсе), ця прив'язка в :в оджує проблеми, зокрема у випадках зміни громадянства.

При визначенні закону громадянства у деяких державах використовуються складні конструкції. Так, у ст. 26 Закону Японії «Про застосування законів» визначено, що спадкування підпорядковується вітчизняному закону спадкодавця. Стаття 28 цього Закону вказує, що у випадку, якщо особа має громадянство двох або більше держав, таким буде право країни, в якій ця особа має своє постійне місце проживання, або, якщо такої країни немає, то буде діяти право тієї держави, з якою дана особа найбільш тісно пов'язана. При цьому передбачено: якщо одним із таких громадянствє японське громадянство, то вітчизняним законом є право Японії.

Закріплення у законодавстві держав критерію громадянства для врегулювання спадкових відносин зумовлене, як стверджує А.Степанюк, тим, що особа, будучи громадянином певної держави, поселяється у іншій державі і намагається тримати зв'язок з державою, громадянином якої вона є,більш того, вона сподівається, що за певних обставин до її правовідносин буде застосовано закон громадянства. Проте виникають колізійні питання щодо спадкування у випадку, коли особа має подвійне громадянство чи вона є особою без громадянства. Е.Цительман пропонував вирішувати такі колізії шляхом використання першого з отриманих громадянств. У випадку, коли особа не має громадянства, вказував А.Макаров, слід брати до уваги закон дії останнього громадянства або звернутися до доміцилію.

У деяких державах, як зазначалося вище, відносини спадкування регулюються законом місця проживання особи (lex domicilii). Визначення поняття «доміцилій», яке зустрічається у доктрині, запозичене з праць Д.Сторі. Він розглядав доміцилій як місце, де особа має реальний, усталений та постійний дім і куди, будучи відсутньою, вона має намір повернутися.

Слід зазначити, що у різних законодавчих актах прив'язка до місця проживання характеризується різними термінами, які інколи не збігаються за змістом. Так, використовуються терміни «батьківщина», «звичайне місце проживання» (habitual residence), «місце проживання» (residence) тощо.

Принцип lex domicilii щодо врегулювання спадкових відносин закріплено у ст. 34 Закону Венесуели «Про міжнародне приватне право», м. 1197 ЦК Узбекистану, ст. 28 ЦК Греції, ст. 1206 ЦК Киргизії, ст. 1133 ЦК Білорусі, ст. 436 ЦК Монголії та ін. Наприклад, у ст. 1224 ЦК РФ зазначено, що спадкові відносини підпорядковуються праву держави місця останнього постійного проживання спадкодавця. Відповідно до ст. 20 ЦК ?Ф місцем проживання фізичної особи визнається місце її постійного чи г преважного проживання. Аналогічно визначається місце проживання і у :~. 6 ЦК Казахстану.