15

Науково-навчальний інститут права та психології

Національної академії внутрішніх справ

Теоретичні та праксеологічні засади психодіагностики особистості з позиції компаративістського аналізу наукових "теорій поліграфа"

Мотлях О.І., д. ю. н., професор

Анотація Досліджено питання психодіагностики особистості на основі наявних психологічних теорій, які дають природно-наукове пояснення складних процесів, що відбуваються в психіці підекспертного під час проведення психофізіологічної експертизи з використанням поліграфа. Проведено компаративістський аналіз основоположних наукових "теорій поліграфа", спрямованих на дослідження психологічних чинників окремих категорій осіб, підозрюваних у вчиненні кримінальних правопорушень, та виявлення їхньої брехні за допомогою поліграфа. Надано оцінку сучасним науковим "теоріям поліграфа" з позиції різних науковців, які зробили свій внесок у цьому напрямі дослідження. Ключові слова: експерт-поліграфолог, підекспертний, психофізіологічна експертиза з використанням поліграфа, "теорії поліграфа", психодіагностика особистості, органи досудового розслідування, компаративістський аналіз. Загально визнано, що психодіагностика є галуззю психології, яка вивчає способи розпізнавання й вимірювання індивідуально-психологічних особливостей людини (властивостей особистості та особливостей інтелекту), теорію й практику визначення психологічного діагнозу. Потреба в цій галузі виникла внаслідок необхідності розуміння психології особи, а саме фігуранта кримінального процесу, щодо якого існує підозра про його причетність до події вчиненого та зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінального правопорушення. Недостатність або об'єктивна неможливість зібрання додаткових інформаційних даних досудовим слідством у конкретному відкритому кримінальному провадженні, а також перевірка непідтверджених, суперечливих фактичних даних спонукають компетентні органи до залучення спеціальних наукових знань інших галузей, зокрема поліграфології, основу якої становить психодіагностування особистості. Слідчі не так часто, проте ініціюють призначення й проведення психофізіологічних експертиз із використанням поліграфа (далі - ПФЕВП), тим самим опосередковано здійснюючи виявлення відповідних якостей та особливостей, сильних і слабких сторін підекспертної особи в розслідуваному злочині. Отримані дані у вигляді висновків експертів-поліграфологів слідчі аналізують і подекуди використовують для прийняття процесуальних рішень. Однак у зв'язку з практичною відсутністю в Україні нормативно-правового регулювання поліграфа та діяльності, пов'язаної з його використанням, у багатьох випадках вони слугують стримуючим чинником для органів досудового слідства й суду щодо ініціювання перед експертами-поліграфологами проведення ПФЕВП. Це зумовлюється тим, що вони до кінця не розуміють зміст такої експертної діяльності та місце отриманих нею даних у системі зібраних доказів у кримінальному процесі України. З метою усунення уповноваженими законом розслідувати кримінальні правопорушення особами наявних прогалин у знаннях необхідним є розкриття внутрішніх процесів психодіагностики особистості як складової ПФЕВП. Дослідження основних засад цього питання знайшло відображення в наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених В.І. Барка, Л.М. Балабанова, В.О. Варламова, С.К. Делжатного, Ю.Б. Ірхіна, Є.П. Ільїна, М.Л. Костенка, Я.В. Комісарової, Т.Р. Морозової, А.Ю. Мoлчанoва, Д.Й. Никифорчука, П.П. Підюкова, Ю.І. Холодного та інших. Метою статті є дослідження питання, пов'язаного з аналізом психодіагностування особистості на основі наявних психологічних теорій, які дають природно-наукове пояснення й обґрунтування складних процесів, що відбуваються в психіці підекспертного, психофізіологічні реакції яких реєструє поліграф. Для досягнення зазначеної мети необхідно виконати такі завдання:

поліграф психодіагностика особистість експертиза

- розглянути окремі наукові "теорії поліграфа", спрямовані на вивчення психодіагностичних процесів особистості, схильної говорити неправду, та їх виявлення під час проведення ПФЕВП;

- проаналізувати зміст деяких "теорій поліграфа" на основі використання відповідних стимулів (подразників), застосованих експертом-поліграфологом до підекспертного, та розкрити їх особливості;

— дослідити специфіку психофізіологічних процесів, які виникають у підекспертного у вигляді емоційного реагування на запропоновані експертом-поліграфологом стимули (подразники) під час проведення ПФЕВП, діяльність яких спрямована на виявлення в особи можливого прихованого змісту її причетності до розслідуваної події з метою уникнення кримінального покарання.

На початку 1990-х років за кордоном (переважно в США) сформувалася значна кількість наукових теорій та окремих концепцій, пов'язаних із засадами формування "брехні в людині". Ці теорії спрямовувалися на дослідження психологічних чинників окремих категорій осіб, запідозрених у вчиненні кримінальних правопорушень, та виявлення їх брехні за допомогою технічних засобів, зокрема й поліграфа. Психологи, психофізіологи та поліграфологи дослідили й проаналізували закономірності емоційного реагування на зовнішні стимули (подразники) осіб, щодо яких було призначено ПФЕВП, що в подальшому послугувало підґрунтям для утворення окремих "теорій поліграфа". На сьогодні існує понад тридцять різноманітних теоретичних підходів, у яких розглядаються психодіагностичні питання, пов'язані з психофізіологічними процесами організму людини, схильної до неправди. Найбільш відомими з них є такі:

"теорія загрози покарання". Її зміст полягає в тому, що загроза покарання за вчинений особою злочин є головним (проте не єдиним) чинником, який активізує відповідні реакції організму підозрюваного під час проведення експертних досліджень або експертиз із використанням поліграфа;

"теорія активації". В основу цих знань покладено твердження, що кожне з поставлених запитань має свій рівень активації нервових процесів в організмі людини, відповідно, має індивідуальний рівень реагування на них;

"умовно-рефлекторна теорія". Її суть зводиться до життєвого досвіду людини з огляду на знання, переконання в тому, що вчинена нею злочинна дія обов'язково тягне за собою кримінальне покарання [1].

Практично загальним для наявних "теорій поліграфа" є те, що всі психофізіологічні реакції людини під час проведення ПФЕВП розглядаються як єдиний, неподільний комплексний процес. При цьому основним чинником, що визначає її емоційну напругу, є рівень мотивації та психофізіологічного забезпечення. Американськими вченими-поліграфологами на основі означених вище теорій запропоновано поділ на дві складові теоретичних концепцій аналізованого питання:

— теорії, які спираються на мотиваційні й емоційні фактори як найважливіші детермінанти психофізіологічної диференціації;

— теорії, що базуються на когнітивних факторах.

Російські вчені Л.М. Балабанова, С.І. Оглоблін, А.Ю. Молчанов, Ю.І. Холодний до запропонованих "теорій поліграфа" додають власні обґрунтування. Вони пропонують їх класифікувати за двома напрямами:

— теорії, засновані на визнанні афективно-мотиваційних процесів, у яких головними чинниками визначаються сутність застосування поліграфа ("теорія загрози покарання", "теорія конфлікту" та "умовно-рефлекторна теорія");

— теорії, які спираються на когнітивні фактори або процеси ("теорія активації" та "дихотомізаційна теорія").

Перша група теорій поєднує мотиваційні й емоційні фактори, що є визначальними під час проведення ПФЕВП. Характер перебігу фізіологічних процесів в особи змінюється залежно від рівня її мотивації, що позначається на отриманих результатах проведеної експертизи, а також функціональному стані її організму й індивідуальних особливостях нервової системи підекспертного [2, с.51-54]. При цьому ступінь емоційного напруження особи прямо залежить від величини певної потреби, яку вона бажає задовольнити, і різниці між обсягом інформації, необхідної для задоволення цієї потреби, та обсягом інформації про наявні можливості підекспертного для задоволення потреб, що існують на сьогодні. Тобто під час проведення ПФЕВП відбувається процес фактичного вимірювання рівня емоційної напруги, що виникає в особи внаслідок фізіологічного реагування на стимули (подразники). Проявлений особою психологічний стрес через зміну її психологічних показників виявляє й фіксує поліграф.

Обґрунтування засад цієї теорії побудоване на наукових працях П.В. Симонова, який ще в 1965 році охарактеризував її як "інформаційну теорію емоцій". Учений довів, що бажання уникнути особою відповідальності за вчинений нею злочин зумовлює виникнення в неї потреби володіти максимальним обсягом інформації щодо ступеня обізнаності слідством з обставинами кримінального правопорушення. Повна чи часткова відсутність інформації про хід розслідування породжує зростання рівня емоційного напруження в підозрюваного [3, с.65 - 66]. Однак, на думку експертів - поліграфологів Конгресу США, найбільш визнаною нині є "теорія загрози покарання". Це обґрунтовується тим, що підекспертний під час проведення ПФЕВП виражає сильний страх своєю неправдивою відповіддю на поставлене експертом-поліграфологом запитання. При цьому характер перебігу фізіологічних процесів у нього змінюється у зв'язку з активізацією діяльності нервової системи (супроводжується розширенням зіниць очей, зростанням пульсу й артеріального тиску, розширенням бронхів тощо). У межах зазначеної теорії вважається, що відповідні фізіологічні зміни організму підекспертного завжди матимуть місце, коли особа відчуватиме страх викриття в неї неправди. Щодо "теорії загрози покарання" Л. Мерсі писав: "Якщо на питання суб'єкт дає неправдиву відповідь, заперечує свою причетність до злочину, страх викриття істини викликає зміни у функціях систем, які фіксуються поліграфом, що й дозволяє оператору спостерігати фізіологічні реакції, які можуть співвідноситися з брехнею" [4, с.138]. Так, неправдива відповідь на запитання та страх бути викритим спричиняють функціональні зміни організму людини, тим самим дозволяючи спостерігати фізіологічні реакції підекспертного через поліграф, що можуть бути віднесені експертом-поліграфологом до брехні. Відсутність реакції в особи на застосовувані стимули (подразники) під час проведення ПФЕВП означає, що суб'єкт говорить правду. Учений - поліграфолог Р. Девіс, трактуючи природу цієї теорії, наголошував, що фізіологічна реакція людини асоціюється зі станом її невизначеності. Можна припустити, що брехня, вимовлена з достатньою впевненістю й визначеністю, не викликає сильної реакції в особи. З іншого боку, неправда, вимовлена без будь - якої надії на успіх, супроводжується певними труднощами для особи [5].