До цього класу "теорій поліграфа" належить також концепція теорії конфлікту, в основу якої було покладено ідеї академіка О.Р. Лурії. Досліджуючи її, учений наголошував: "Емоції пов'язані не лише із самою подією злочину, а й з окремими його деталями, які виявляються емоційно забарвленими для злочинця та практично не стосуються помилково підозрюваного. Важливо також те, що злочинець намагається приховати не лише свою участь у злочині, а й пов'язані з ним переживання. Штучна активація одного з елементів цього комплексу, навіть проти волі суб'єкта, автоматично відтворює у свідомості всі інші елементи" [6, с.37]. Науковець дійшов висновку, що стан психічного потрясіння для підекспертного, обтяжений необхідністю приховувати її реальний зміст та обмежений страхом самовикриття, що створює гострий афект напруги, безперечно, є одним із факторів визнання вини. Ідеї О.Р. Лурії було трансформовано американськими дослідниками в "теорію конфлікту", яка встановлює, що сильні фізіологічні потрясіння матимуть місце, коли одночасно активуються дві несумісні тенденції реагування: тенденція говорити неправду та тенденція запевняти в щирості сказаного. Згідно з "теорією конфлікту" характер перебігу фізіологічних процесів у підекспертної особи змінюється у зв'язку з внутрішнім конфліктом, викликаним одночасним виникненням у неї двох протилежних за своєю спрямованістю психологічних установок: говорити правду про обставини встановлюваної події злочину та висловлювати неправду про свою причетність до неї. У межах зазначеної теорії вважається, що причетна до розслідуваної події злочину особа, з одного боку, повинна перебувати в стані вираженого афективного напруження, викликаного необхідністю заперечення своєї вини й страхом викриття, а з іншого - її зізнання може усунути наявний гострий психологічний дискомфорт. Викладене призводить до розбалансування компенсаторних механізмів організму підекспертного під час проведення ПФЕВП та розвинення в нього чітко виражених фізіологічних реакцій у відповідь на пред'явлення значимих стимулів (подразників).

Завершує клас мотиваційно-емоціональних теоретичних концепцій "умовно-рефлекторна теорія". У її основі лежать принципи, започатковані І.П. Павловим. Особливістю цієї теорії є те, що "критичні запитання", поставлені експертом-поліграфологом перед підекспертним, викликають у нього сильне фізіологічне реагування, обумовлене обставинами події минулого та її деталями. Чим складніший злочин відбувся, тим сильнішою буде реакція особи. Згідно з "умовно-рефлекторною теорією" характер перебігу фізіологічних процесів у підекспертного змінюється у зв'язку з виникненням у нього асоціацій між значимим стимулом (подразником) та його власним або запозиченим кримінальним досвідом. Тобто суб'єктивне ставлення особи до розслідуваної події злочину може набуватися за рахунок як свого, так і чужого кримінального досвіду, тим самим впливаючи на виразність її емоційного напруження, а отже, і на фізіологічні показники, які зафіксує поліграф.

Другий напрям дослідження "теорій поліграфа" - це ті, які спираються на когнітивні фактори, поєднуючи в собі активаційні й дихотомізаційні процеси та пов'язані з ними теоретичні обґрунтування: "теорія активації" та "дихотомізаційна теорія". Згідно з першою психофізіологічні реакції в підекспертного виникають через різні активаційні сили представлених експертом - поліграфологом стимулів (подразників) під час проведення ПФЕВП. Для обґрунтування "теорії активації" використовується поняття "знання винного", тобто ознака певної події матиме особливе значення для винного підекспертного. Вона сигналізуватиме свою важливість через рефлекс, який буде сильнішим із-поміж інших його проявів на поставлені перед особою запитання. Усі показники поліграфа відображуватимуть однаковий характер, якщо особа не володіє "знаннями винного". Поставлені експертом-поліграфологом запитання викликатимуть звичайні орієнтовані рефлекси в підекспертного, що згасатимуть за наступних повторень одного й того ж запитання у відповідній послідовності. Характер перебігу фізіологічних процесів в особи змінюватиметься залежно від ступеня зв'язку значимого для неї стимулу (подразника) щодо конкретних обставин встановлюваної події злочину. В основу зазначеної теорії покладено те, що лише причетна до розслідуваного кримінального правопорушення особа володіє інформацією щодо конкретних обставин такої події, а отже, лише вона демонструватиме стійкі орієнтувальні реакції на значимі для неї запитання, тоді як непричетна особа однаково реагуватиме як на значимі, так і на нейтральні запитання [7, с.403 - 404].

З викладеного постає, що зовнішній стимул (подразник) надає підекспертному інформацію, яка йому відома, і вона обов'язково викличе в нього відповідну психологічну реакцію, що значно перевищить аналогічну реакцію на незначиме для неї запитання. Саме цим визначається когнітивний елемент "теорії активації". У ньому експертом-поліграфологом акцент більше зосереджується на інформації, якою володіє підекспертний, ніж на його емоціях, страху чи висловленій брехні. Хоча слід зазначити, що ця теорія не знайшла широкого визнання серед дослідників поліграфа. Зокрема, провідні американські поліграфологи 1940-1970-х років Дж. Рейд і Ф. Інбау вважали, що вона може бути домінуючою лише в лабораторних експериментах, а не в проведених експертизах [1].

Другою когнітивною теорією поліграфа є "дихотомізаційна теорія". Її розробниками були Г. Бен - Шахар та І. Лібліч. У ній характер перебігу фізіологічних процесів підекспертного змінюється залежно від відносної частоти пред'явлення особі значимих стимулів (подразників). Основу "дихотомізаційної теорії" становить виявлення причетності підекспертного до розслідуваної події злочину через виконання ПФЕВП, у результаті якої особа розпочне демонструвати індивідуальне як мимовільне, так і немимовільне "звикання" до значимих і нейтральних стимулів (подразників), застосовуваних експертом-поліграфологом. Тобто підекспертний по-різному демонструватиме свої психофізіологічні реакції, відповідаючи на запитання в кожному блоці тесту, оскільки в нього відбулося так зване "звикання" до значимих і нейтральних стимулів (подразників), що й зафіксує поліграф.

Слід зазначити, що розглянуті "теорії поліграфа" не є вичерпними спробами вчених створити належну теоретичну основу психодіагностування особистості за допомогою поліграфа. Так, канадський дослідник Р. Хелсгрейв ще в 1982 році розробив три теорії для пояснення психічного напруження особи під час висловлення нею брехні:

- "теорію кількості інформації", яка встановлює найбільш високе збудження підекспертного під час пред'явлення йому відповідних стимулів (подразників) та активується в процесі висловленої ним брехні. Згідно із цією теорією характер перебігу фізіологічних процесів у підекспертного змінюється залежно від обсягу інформації, яка привертає його увагу під час проведення ПФЕВП, та активізується під час брехні;

- "теорію повернення труднощів", яка визначає, що неправдива інформація підекспертного є більш складною для відтворення, ніж достовірна, і це посилює збудження його емоційного стану. Тобто характер перебігу фізіологічних процесів в особи під час проведення ПФЕВП змінюється у зв'язку з труднощами, пов'язаними з поверненням підекспертного до неправдивої інформації;

- "теорію новизни", що базується на даних, які використовуються для збільшення психічної напруги підекспертного шляхом виникнення в нього нової асоціації для надання неправдивої відповіді на запитання експерта-поліграфолога. При цьому фізіологічні процеси в особи під час виконання ПФЕВП змінюються у зв'язку з виникненням нових асоціативних ознак, пов'язаних із виголошенням нею неправдивої відповіді на певні стимули (подразники) [8].

У дослідженні "теорій поліграфа" мають місце "орієнтаційна теорія", запропонована М. Клейнером, та розроблена на її основі польськими науковцями концепція виявлення слідів пам'яті, що є важливою складовою проведення ПФЕВП. До цієї теорії долучив свої знання російський поліграфолог Ю.І. Холодний, який сформулював власну "теорію цілеспрямованого тестування пам'яті". У ній учений доводить, що образи подій чи явищ, які зберігаються в пам'яті підекспертного, можуть цілеспрямовано актуалізуватися за допомогою цільової установки й виявляються за фізіологічними реакціями, що виникають у відповідь на пред'явлені особі спеціальним чином підібрані й згруповані стимули (подразники) [7, с.405-409].

Науковець вбачає й обґрунтовує своєрідний психофізіологічний феномен, який полягає в застосуванні експертом-поліграфологом до підекспертного зовнішнього стимулу (подразника). Саме за допомогою нього в конкретно визначеній ситуації особа зреагує на інформацію, яка стосується події й деталей розслідуваного злочину. Результатом такої дії є ідеальний слід відображення пам'яті людини, який стійко викликає фізіологічну реакцію підекспертного, що перевищує реакції на однорідні стимули (подразники) за створених аналогічних умов, проте які не пов'язані зі згаданою подією та не містять ситуаційно значимої інформації.

У компаративістському аналізі "теорій поліграфа" слід відзначити також розробки українських дослідників В.І. Барка, Ю.Б. Ірхіна, Д.Й. Никифорчука, П.П. Підюкова та запропоновану ними "теорію психологічного комплексу". Її зміст полягає в тому, що перебіг фізіологічних процесів підекспертного прямо залежить від значущості інформації, яку він намагається приховати [9, с.96]. З точки зору психофізіології аналіз механізму "внутрішніх", тобто прихованих від безпосереднього сприйняття, процесів передбачає виявлення їх взаємозв'язку з одночасними доступним для сприйняття "зовнішніми" процесами, у яких механізм "внутрішніх" процесів знаходить своє вираження. Поява яскраво виражених, інтенсивних реакцій на ті чи інші стимули (подразники) показує правильність підібраних експертом-поліграфологом запитань підекспертній особі під час проведення ПФЕВП. При цьому запис психофізіологічних реакцій особи чітко показує, що саме цей стимул (подразник) є для підекспертного значимим. Тобто "зовнішні" зміни реакцій психодіагностування особи опосередковано вказують на внутрішні психічні процеси її організму під впливом застосовуваних до неї стимулів (подразників). При цьому пам'ять забезпечує збереження різних життєвих модифікацій на основі формування її уявних слідів, які характеризують здатність до фіксації інформації та її подальшого відтворення.

Узагальнюючи викладене, доходимо таких висновків:

сформовані наукові "теорії поліграфа" являють собою цілісний комплекс взаємопов'язаних психодіагностичних процесів емоційного реагування індивідуумів на зовнішні стимули (подразники), які застосовуються до підекспертних осіб, схильних до неправди, та виявлення її під час проведення ПФЕВП;

зміст проаналізованих "теорій поліграфа" є динамічним психологічним процесом пізнання людини, особливо в складних життєвих ситуаціях, пов'язаних із розслідуванням кримінальних правопорушень;

розкриття внутрішніх психофізіологічних процесів особистості під час проведення ПФЕВП дає можливість експерту-поліграфологу краще зрозуміти, що являє собою підекспертний та чи є в його діях прихований зміст уникнути покарання за вчинений і розслідуваний досудовим слідством злочин.

1. Холодный Ю.И. Опрос с использованием полиграфа и его естественнонаучные основы [Електронний ресурс] / Ю.И. Холодный // Вестник криминалистики. - 2005. - № 4. - С.39-48. - Режим доступу: http://www.bnti.ru/showart. asp? aid=773&lvl=02.13.

2. Варламов В.А. Полиграф "детектор лжи" / В.А. Варламов. - Краснодар: "Советская Кубань", 1999. - 350 с.

3. Оглоблин С.И. Инструментальная "детекция лжи" / С.И. Оглоблин, А.Ю. Молчанов. - М.: Нюанс, 2004. - 464 c.