Теорія держави і права й економічні науки. Економічні науки вивчають способи виробництва матеріальних благ, форми власності, господарське життя людини і суспільства, існуючі в ньому розподілюючі відносини, розкривають вплив економічного базису на політичний і соціальний інститути.

Наука про державу й право виходить із наступної тези В.М.Корельського “об'єктивна економічна обумовленість державно-правових явищ виражається перш за все в тому, що кожен спосіб виробництва функціонує тим краще, чим більше простору йому дають державно-правові механізми”. Одним словом, економічні відносини будь-якого рівня розвитку потребують для себе найбільш адекватних державних і правових інститутів. В цьому смислі можна говорити про економічну заданість державних закладів і правових норм, де безпосередньо дотикаються економічні й правові проблеми. Держава й право, виникає у відповідь на економічні потреби.

Держава й право пов'язані з економічними відносинами безпосередніше, тісніше, ніж інші частини суспільної надбудови. В нашій країні проблеми відношення економіки і державно-правового управління набули в останні роки особливу гостроту й актуальність.

Теорія держави і права й соціологія. Соціологія - одна з гуманітарних наук, які займаються проблемами управління соціального життя й функціонування соціальних систем. Тому вона зв'язана з управлінням, яке здійснюється з допомогою держави і права. Соціологія вивчає також закономірності соціальної поведінки людей, її мотивацію.

Опираючись на досягнення соціології, на конкретні соціологічні дослідження, наука про державу й право може успішно вирішити проблеми підвищення соціальної ефективності норм права, способів і гарантій удосконалення державного апарату.

Теорія держави і права й політологія. Головне призначення політології - вивчення політики, політичних інститутів систем і процесів. Держава й право невіддільні від політики і політичного життя суспільства. Причому держава, її діяльність зовсім не частковий випадок політики, не один з окремих, рядових ділянок політичного життя. З державною владою, із її складом і формами, методами діяльності напряму зв'язане політичне життя в цілому. Політика, як вважали древні греки, - мистецтво управління державою.

Політична (державна) влада представляє собою вінець політики, служить основою порядку в суспільстві. З політичною владою напряму чи не напряму зв'язані всі політичні партії і інші політичні інститути, а значить, всі вони активно взаємодіють із державою і правом [7, 53c.].

Теорія держави й права і соціальна психологія. Теорія держави і права, яка досліджує специфічні форми й методи впливу на поведінку людей, не може не цікавитись соціально - психологічними особливостями суспільного життя. Більше того, вивчення формування всіх видів і рівнів правосвідомості, правотворчості, змісту права, ефективності його впливу на свідомість, волю і поведінку людей неможливе без врахування досягнень соціальної психології.

Майже всі основні категорії держави і права (влада, авторитет, суб'єктивні права і обов'язки, дисципліна, законність, корупція і інші) не можуть бути по-справжньому глибоко розкриті без виявлення їх соціально-психологічної сторони.

Збагачення державознавства й правознавства найновішими досягненнями всіх гуманітарних наук допоможе їм розкрити природу, сутність і закономірності руху свого предмета, вибирати вірні гуманістично направлені пізнавальні орієнтири, більше наблизитись до потреб практики.

Розділ 2. Предмет, СИСТЕМА, МЕТОДОЛОГІЯ теорії держави і права

2.1 Предмет теорії держави і права

Кожна наука має свій предмет дослідження, під яким розуміється досліджувана нею сторона об'єктивної дійсності. Іншими словами предмет науки - це ті явища й процеси реального світу, які досліджуються нею. На що направлене наукове пізнання. Наука вивчає перш за все закономірності розвитку природи й суспільства. Предмет теорії держави і права не є винятком.

Теорія держави і права вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку, призначення й функціонування держави і права. Вона, так би мовити, виділяє державу і право з усієї системи суспільних явищ і досліджує їх внутрішні закономірності. Але тоді держава й право розвивається у взаємозв'язку з економікою, політикою, мораллю, культурою й іншими суспільними феноменами. Причому теорію держави і права цікавить не тільки соціально-економічна обумовленість державних і правових явищ, але й зростаючий вплив останніх на економіку, соціальне й духовне життя суспільства.

Предметом науки теорії держави і права служать багатосторонні і складні взаємодії суспільства й держави, роль і місце держави і права в політичній системі суспільства. Вона вивчає не тільки державно-правові явища й процеси, але й представлення людей у них. В її предмет входить суспільна, групова і індивідуальна політична й правова свідомість. [7, 64c.]

Єдиність предмету держави і права обумовлюється її практичною й науково-понятійною єдністю. Держава й право нероздільно зв'язані одне з одним. А тому теорія держави і права не ізольовані галузі знань, а єдина наука. Але залишаючись цілісною наукою, вона поділяється на дві відносно самостійні структурні частини:

1) теорію держави - державознавство;

2) теорію права - правознавство.

Саме зазначені єдність і диференціація дозволяють вивчати державу в її правовому оформленні і юридичному закріплення, а право - в його державному забезпеченні, гарантуванні, не мішаючи при цьому поглибленому і детальному аналізі й держави і права. Тим більше недопустимим є протиставлення держави і права один до одного.

Предмет теорії держави і права складає практично, вся система юридичних наук. Пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти держави і права або історію державно-правового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

Отже, предметом теорії держави і права виступають такі явища суспільного життя, як держава і право, основні і специфічні закономірності їх розвитку і виникнення, їх сутність, призначення й функціонування державно-правової організації суспільства, що розглядаються як цілісні соціальні інститути, а також особливості політичної й правової свідомості і правового регулювання.

Але, звернемо увагу, як стверджує В.М.Корельський: “Теорія держави і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу й право.”[1]

Крім того, предмет теорії держави і права перебуває в постійному розвитку. Це відбувається як на базі суспільних і юридичних наук, так і спеціальної науки, де предмет включає у сферу наукового пізнання нові явища, забезпечує рух науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сутності явищ, насамперед держави і права.

2.2 Система теорії держави і права як науки і навчальної дисципліни

Будь-яка наука за своєю природою - це ніщо інше, як база даних, інформаційне середовище. У ньому накопичується та обробляються дані про той чи інший об'єкт, явище, подію тощо. При цьому процес обробки передбачає, окрім іншого, систематизацію накопиченого інформаційного матеріалу, а також отриманих висновків, гіпотез, теоретичних допущень тощо. Отже, будь-яка наука є системою певним чином упорядкованого знання про свій об'єкт та предмет. У зв'язку з цим зрозуміло, що залежно від того, яким чином буде визначений об'єкт та предмет науки, формується і система цієї науки.

Вище був обґрунтований підхід, що найбільш правильною уявляється точка зору на об'єкт ТДП, згідно з якою ним є державно-правова дійсність. Однак також зазначалося, що об'єкт ТДП носить подвійний характер: другою його складовою частиною (наступною за державно-правовою дійсністю) виступає методологія пізнання цієї самої державно-правової дійсності.

Зазначене дає підстави говорити про те, що систему ТДП як науки формують певним чином упорядковані знання, що стосуються державно-правової дійсності, а також методологія отримання, обробки, систематизація тощо цих знань.

Тривалий час у вітчизняній літературі панувала думка, що система науки "має відображати об'єктивну логіку свого предмета дослідження і тому вона не можне бути довільною схемою". Ця позиція спиралась, перш за все, на два основних постулати: 1) існує об'єктивність як така; 2) логіку (закономірності) об'єктивної дійсності вже в загальних рисах пізнано: читай праці К. Маркса, Ф. Енгельса та В. Леніна, а також, залежно від історичного періоду та країни, Й. Сталіна, І. Б. Тіто, Л. Брежнєва, Ф. Кастро тощо.

На сьогодні є підстави піддати сумніву достовірність такої постановки питання не лише за мотивами критичного осмислення марксистської концепції. Саме питання про об'єктивність логіки, а також можливості пізнання цієї логіки в контексті проблеми істинності та адекватності одержаного знання реальному положенню речей, є на сучасному етапі розвитку науки відкритим та дискусійним.

Тому, на наш погляд, у системі ТДП виражена певна суб'єктивна позиція окремого вченого на послідовність розташування матеріалу, в системі упорядковування наукового матеріалу, яка проявляється:

* розумінням конкретним вченим об'єкта та предмета тієї чи іншої науки (ТДП не виняток);

* методологічні, політичні, етичні тощо установки згаданого суб'єкта пізнання;

* точка зору суб'єкта пізнання на хід пізнання, сприйняття та інтерпретації наявного в нього емпіричного та теоретичного матеріалу тощо.

При цьому підходи до пізнання чогось зумовлені не так самим об'єктом та предметом дослідження, як загально-філософськими, гносеологічними підходами до процесу пізнання того чи іншого об'єкта, тобто тим, що можна назвати індивідуальною науковою парадигмою. Тому система науки (у тому числі й ТДП) - це сприйняття логіки пізнання, розташування, викладення тощо теоретичного та емпіричного матеріалу, що стосується того чи іншого об'єкта (предмета) дослідження, що властиве окремому суб'єкту пізнання.

При побудові системи ТДП (взагалі це стосується будь-якого знання) суб'єкт, який намагається це зробити, має перш за все сформувати принципи побудови цієї системи. Такі принципи дозволять розпорошеним, різним та випадковим уривкам знання про об'єкт (предмет) перетворитись на систему. Причому саме від того, які принципи будуть взяті за основу для здійснення відбору емпіричного матеріалу, буде залежати форма та характер системи. Тому питання про принципи системи ТДП як системи наукового знання має архіважливе знання. При цьому слід розуміти, що згадані принципи носять історично обумовлений характер, у силу чого не є чимось незмінним та постійним.

На нашу думку, в основу системи ТДП як науки на сучасному етапі її розвитку слід закладати, як мінімум, такі системоутворюючі принципи та постулати:

* історизм;

* системність;

* синергетичність соціальної системи загалом та її окремих елементів;

* діалектична та дискретна єдність держави і права, а також інших елементів, формуючих державно-правову дійсність;

* єдність загальнотеоретичного та практичного;

* єдність абстрактного та конкретного;

* об'єктивність (включаючи деідеологізацію наукового пізнання з боку дослідника). Під об'єктивністю в даному випадку розуміється прагнення дослідника абстрагуватися в процесі пізнання емпіричного матеріалу від своїх суб'єктивних установок, знань, симпатій, антипатій тощо, хоча абсолютне абстрагування навряд чи можливе;

* формально-логічна несуперечливість тощо. Оскільки будь-яка наука (ТДП у цьому відношенні не виняток), як правило, вирішує і освітню проблему, тобто ставить перед собою та вирішує завдання не простої передачі інформації від одних суб'єктів іншим, а й навчання суб'єктів пізнання правилам роботи з цією інформацією, то ТДП також може бути розглянута як навчальна дисципліна.