Офіційне тлумачення здійснюється уповноваженим на то державним органом, формулюється в спеціальному акті і формально обов'язково для визначеного кола виконавців тлумачної норми. При цьому воно ділиться на нормативне і казуальне. Нормативне роз'яснення обов'язково для всіх лиць і органів, підлеглих органу, виконуючому тлумачення, і розповсюджується на всі випадки, передбачено тлумачною нормою, забезпечуючи тим самим одноманітне і правильне проведення в життя її правил. При цьому нормативне роз'яснення не повинно утримувати самостійні норми права. Воно тільки встановлює дійсний сенс і сферу дійств тлумачного акта, умови прийняття, права і обов'язків суб'єктів права. Казуальним тлумаченням називається офіційне роз'яснення сенсу правової норми, котре дається судовим чи іншим компетентним органом по приводу конкретної справи і формально обов'язкового для неї розгляду. Його метою є правильне вирішення справи. Воно може бути реалізоване в залежності від суб'єктів, їх виконуючих, в вигляді судового чи адміністративного тлумачення.

Доктринальне тлумачення - це неофіційне тлумачення, яке здійснюється правовою нормою, в тому числі наукою конституційного права, спеціальними науково-дослідницькими юридичними установами, вченими чи їх групами в статтях, монографіях, коментарях.

В теоретичному і практичному аспектах важливо відрізнити поняття «тлумачення правових актів» і «офіційне тлумачення», не дивлячись на те, що вони тісно взаємопов'язані. Саме поняття «офіційне тлумачення» в юридичній науці було аргументовано ще в радянський період. Великий вклад в це вніс український юрист-теоретик П.Е.Недбайло, який першим назвав акти офіційного тлумачення правових норм інтерпретаційними актами.

[8. ст.488]

В даний час поняття «офіційне тлумачення Конституції і законів» знайшло відображення в конституційному законодавстві багатьох країн і достатньо широко використовується в державній літературі. Це відноситься і до нормативної системи України.

Проблема тлумачення конституції і законів на пострадянському просторі стала однією із найбільш актуальних і складних в конституційному праві багатьох країнах СНД. Її вирішення має як теоретичне, так і практичне значення. Велику увагу тлумаченню правових норм приділялось як в минулому, так і в наш час. Тлумаченню Конституції і законів України не тільки в практичному, а і в теоретичному аспекті суттєву увагу приділяють судді Конституційного Суду України. Вони н а сьогодні лідирують в науковому аналізі даного питання. [10. ст.54-61]

За час функціонування в Україні конституційної юстиції вже накопичений визначений досвід тлумачення конституції і законів. Разом з тим в науковому аспекті важливо розкрити значимість і необхідність тлумачення Основного Закону України Конституційним Судом, співвідношення його тлумачення з доктринальним, компетентним, судовим, автентичним, неофіційним і іншими видами тлумачення іншими суб'єктами інтерпретаційної діяльності. Важливо проаналізувати способи тлумачення, можливості і межі нормативного і казуального тлумачення Конституції і законів Конституційним Судом України, розкрити роль доктринального тлумачення в проходженні розриву між теорією і практикою тлумачення Конституції Конституційним судом України, так і про межі тлумачення Основного Закону і факторах, їх визначаючих. Важливо обслідування юридичної сили актів Конституційного Суду, їх правової природи, співвідношення з актами, які вони інтерпретують. При цьому слід враховувати що питання тлумачення Конституції України безпосередньо зв'язане з забезпеченням прав людини і громадянина, право виконавчою діяльністю державних структур. Згідно ст.147 Конституції України Конституційний Суд вирішує питання про відповідність законів і інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції і законів України.

В теоретичній літературі під тлумаченням норм права розуміється діяльність державних органів, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, направлених на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої в них волі соціальних сил, знаходячи при владі. В процесі тлумачення встановлюється сенс правової норми, її основна ціль і соціальна направленість, можливі наслідки дії тлумачного акта виясняється загальна історична обстановка його прийняття, умов, в яких проходить тлумачення.

В літературі по конституційному праву тлумачення конституції визначається як видане уповноваженим конституцією органом загальнообов'язкове пояснення які містяться в тексті конституції понять, формулювань, норм, [11. ст.458] або як діяльність державних органів, різних організацій і окремих громадян, направлена на пояснення і роз'яснення сенсу і змісту волі конституційного законодавця, вираженої в нормах конституції. [12. ст.162]

Офіційне тлумачення Конституції і законів України органом конституційної юрисдикції - це діяльність Конституційного Суду в рамках законодавчо установлених процедур за допомогою апробованих наукою і практикою прийомів і способів по проходженню невизначеного розуміння Конституції і законів України в формі нормативної або казуальної інтерпретації з ціллю забезпечення конституційної законності і конституційного правопорядку в країні.

В процесі тлумачення правової норми робиться її пояснення особою, виконуючою його тлумачення. Пояснення - це процес розуміння, розуміння змісту норм «для себе».

Тлумачення - пояснення змісту правової норми складається із чотирьох взаємопов'язаних процедур: а) встановлення правильності і достовірності правового акта, підлягаючому вивченню; б) пояснення тексту нормативно-правового акта, так і його «букви»; в) вияснення волі правотворчого органу, вираженої в тексті нормативно-правового акта, чи його «духа».

Роз'яснення - друга частина єдиного процесу тлумачення права. Воно - продовження розумової діяльності по поясненню правових правил і адресовано вже на себе, як при поясненні, а іншим учасникам соціальних зв'язків. При роз'ясненні об'єктуються результати пояснення правових норм, котрі находять вираження в офіційних актах, документах, нарадах, рекомендаціях. Вони матеріалізуються в усній чи писемній формі. Тлумачення у вигляді роз'яснення норм права, здійснюється державними органами і посадовими лицями, нерідко складає важливе направлення їх діяльності і спонукає зникненню незрозумілості і можливих помилок в правозастосовчої діяльності.

Специфіка тлумачення як процеса пізнання виділяє особливості об'єкта пізнання (норм права). Правові норми не відносяться до матеріальних, речовим об'єктам, їх зміст недоступно безпосередньому сприйняттю з допомогою органів почуттів. Їх неможливо побачити, оскільки видно тільки знаки відповідного язика, котрі нічого не скажуть суб'єкту, незнайомому з даною мовою. Тільки мислення може осягнути сенс правової норми. В процесі тлумачення інтерпретатор роздумує спираючись на одні знання, виводить інші, які відображають зміст норм права. [4. ст.24]

конституція право

РОЗДІЛ 2. ТЕОРІЯ КОНСТИТУЦІЇ. КОНСТИТУЦІЯ - ОСНОВНИЙ ЗАКОН УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

1.1 Поняття і сутність конституції. Поділ конституції на категорії

Конституція (від.лат.constitutio - установлення, устрій) у матеріальному розумінні являє собою писаний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які проголошують і гарантують правав й свободи людини та громадянина, а також визначають основи суспільного ладу, форму правління й територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію та взаємовідносини, державну символіку та столицю; у формальному розумінні - закон або групу законів, які мають вищу юридичну силу стосовно інших законів. [17. ст.371]

Поряд з терміном «конституція» вживається термін «Основний Закон».

Конституціоналізм - це: 1) правління, обмежене конституцією, політична система, яка спирається на конституцію та конституційні методи правління; 2) політико-правова теорія, яка обґрунтовує необхідність установлення конституційного ладу.

Конституціоналізм визначають і як теорію та практику конституційного будівництва. теорія, доктрина, у відповідності до якої провадиться конституційне будівництво, формуються найважливіші суспільні та державні інститути, є важливою складовою конституціоналізму. Такі його положення, як теорія розподілу влад, парламентаризм, проголошення прав і свобод громадян стали надбанням цивілізації.

Елементами конституціоналізму є фактична та юридична конституція, конституційна теорія та практична, конституційні відносини. Конституціоналізм не можна ототожнювати з конституційним законодавством або процесом його реалізації, тому що їх можна вважати складовими конституціоналізму.

Конституціоналізм є барометром прогресу, розвитку суспільства. Криза суспільства - це, перш за все, криза його конституціоналізму. Головним виявом такої кризи є істотні розходження між фактичною та юридичною конституцією, конституційною правосвідомістю та офіційною політико-правовою доктриною.

Сутність конституції - це її внутрішня основа, смисл, найважливіші якості та властивості, які визначають усі специфічні та функціональні характеристики основного закону суспільства й держави.

Стосовно сутності конституції будь-якої держави в процесі її аналізу постає низка запитань: Чи є та або інша конституція конституцією саме держави, а не суспільства? Яким є спрямування конституції - це політичний чи правовий акт? Чи закріплює конституція лише ті відносини, які існують, містить і програмні положення, спрямовані в майбутнє?

Навряд чи можна стверджувати, що будь-яка конституція є конституцією виключно держави чи суспільства. Як свідчить практика переважної більшості країн, конституції поряд із закріпленням основ державного ладу, найважливіших інститутів визначають і вихідні положення, що характеризують даний суспільний устрій, систему власності, соціально-економічні й політичні відносини, рівень духовного життя країни.

За загальною характеристикою конституція - це, насамперед, основний закон держави. Крім того, вона визначає основи суспільного ладу. Будь-яка конституція виникає й діє, у першу чергу, для того, щоб визначити устрій (лад) держави, а не суспільства, але вона не може бути індиферентною до справ суспільства.

Відповідаючи на запитання, політичним чи правовим актом є конституція, слід зазначити, що кожну конституцію зорієнтовано на здійснення такої політики, яка відповідає потребам суспільства. Однак у справді демократичних державах політика не може виходити за межі права, високих моральних принципів, закладених у ньому. Конституція - це політико-правовий акт.

Конституція - це не програма розвитку держави та суспільства й відповідних дій у межах цього розвитку. Вона ґрунтується передусім на реальних досягненнях суспільства. Конституції зазвичай приймаються на крутих зламах розвитку того чи іншого суспільства. Тому цілком логічно, що в багатьох конституціях поряд зі статтями, що закріплюють становище, яке сталося в певній сфері державного будівництва й розвитку суспільства, існують норми, які ще тільки належить реалізувати.

Конституція, як правило, - це своєрідний суспільний договір, який фіксує й узгоджує політичні інтереси різних соціальних груп, прошарків, класів тощо.

Німецький соціаліст Ф.Лассаль писав, що чинна конституція - це фактичне співвідношення сил, які існують у країні; писана конституція лише тоді міцна й має значення, коли є точним виразом реальних співвідношень соціальних сил.