КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з проблем кримінального права України

на тему: Теорії причинного зв'язку у вітчизняній науці кримінального права

Вступ

Розділ I. Поняття причинного зв'язку

1.1 Філософське поняття причинного зв'язку

1.2 Поняття причинного зв'язку в кримінальному праві

Розділ 2. Кримінально-правове значення причинного зв'язку

2.1 Значення причинного зв'язку та вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів

2.2 Значення причинного зв'язку для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність дослідження причинного зв'язку визначається відсутністю єдиного підходу до визначення цієї дискусійної категорії, та відсутністю єдності тлумачення визначення причинного зв'язку. Основою гарантій законності та верховенства права є те, що теорія та практика кримінального права при визначенні винності особи виходить з принципу, що суспільно небезпечні наслідки можуть бути пред'явлені особі у вину, лише за наявності причинного зв'язку з його діями, бездіяльністю. Перед наукою кримінального права стоїть завдання розв'язати проблему причинного зв'язку між суспільно небезпечними діяннями людини і наслідками такого діяння (об'єктивний критерій), пов'язуючи з волею цієї людини, з її можливістю або неможливістю передбачати наслідки свого діяння та бажанням або небажанням певних наслідків від вчинення такого діяння (суб'єктивний критерій). Сучасна наукова думка кримінального права ґрунтується на теорії причинності чи каузальності (причина), що розроблена філософією. Основою цієї теорії є те що такі категорії як «причина» та «наслідок» відображають об'єктивно існуючі причинно-наслідкові зв'язки об'єктивного світу. Відповідно до неї ці явища є універсальними і взаємозалежними, при чому одне завжди передує іншому - тобто причина породжує наслідок. Таким чином ця теорія обґрунтовує причинний зв'язок дією або бездіяльністю (причиною) - і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільна небезпечного наслідку.

Розділ I. Поняття причинного зв'язку

1.1 Філософське поняття причинного зв'язку

Під причинною зазвичай розуміють зв'язок, однієї зі сторін якої (причина) породжує іншу сторону (наслідок). Різне рішення питання про причинність визначається, перш за все, відмінностями основних філософських напрямків - матеріалізму й ідеалізму. Для матеріалізму причинний зв'язок є об'єктивна, існуюча поза нашою свідомістю зв'язок між явищами зовнішнього світу, вона є одна з форм загального взаємодії природи і суспільства. З точки зору ідеалізму причинний зв'язок - це суб'єктивна категорія, яка існує лише у свідомості суб'єкта, що пізнає (суб'єктивний ідеалізм), або хоча й об'єктивна категорія, але яка виводиться не з зовнішнього світу, а з об'єктивно існуючого розуму, логіки, ідеї (об'єктивний ідеалізм). Ідеалістичне поняття про причинність у сучасній філософії звичайно спирається чи на вчення Юма, чи на вчення Канта.

За вченням Юма, причинність є лише звичка нашої свідомості вважати, що за даним явищем звичайно випливає інше певне явище. Хоча ідея причинності і має своїм джерелом досвід, вона все ж не виражає об'єктивного зв'язку між предметами зовнішнього світу і є суто суб'єктивною категорією. На відміну від Юма, Кант не виводить поняття причинності з досвіду, а оголошує, що воно існує у свідомості людини до всякого досвіду, вважає його апріорним поняттям нашого розуму, привнесеним їм у досвід. Закономірність природи, за Кантом, є не об'єктивно існуюча поза людської свідомості зв'язок між предметами зовнішнього світу, а лише зв'язок між «явищами» (сприйняттями зовнішнього світу нашими почуттями - відчуттями).

Причина - філософська категорія, яка відображає одну з форм загального об'єктивного зв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості предметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі й у суспільстві. Під причиною розуміється явище, що закономірно, з внутрішньою необхідністю породжує інше явище, яке розглядається як слідство. Це філософське розуміння причинності є загальним для всіх галузей знань, і тому воно застосовується і до причинного зв'язку в кримінальному праві.

Причинність - одна з форм загального зв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості предметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі і суспільстві. Кожне явище має причину в інше або інших і саме породжує ряд інших явищ. Причинність причинно-слідче відношення є однієї з найбільше простих, елементарних, хоча і загальних форм зв'язку, але не єдиної. Тому, Діалектичний матеріалізм підкреслює, що причинність - лише момент загального зв'язку явищ. Це одна з форм світового об'єктивно-реального зв'язку явищ, що існує поза і незалежно від свідомості людини, а лише відбивається в ньому.

Взаємодія припускає розвиток. Взаємодія - це не проста оборотність причинного відношення. Слідство стає причиною наступної дії, а не своєї власної причини. Тому відношення причини і слідства є відношенням розвитку. У загальному взаємодії причина і слідство знаходяться в динамічному співвідношенні: усяка "причина" у той самий час може бути і "слідством" (наслідком), усяке "слідство" може бути "причиною" нового явища.

Для того, щоб з'ясувати причинний зв'язок яких-небудь явищ, треба виділити їх із загального взаємозв'язку, із тієї сукупності, що укладається з множини інших явищ. З'ясовування такого причинного зв'язку повинно ґрунтуватися на відбитку об'єктивної дійсності в нашій свідомості. Вирішення цього - це матеріалістичний підхід до розгляду названої проблеми. Причина завжди передує слідству в часі. Але не всяка послідовність явищ у часі означає їхню причинну залежність, тому що недостатня лише зовнішній зв'язок явищ, необхідний ще і внутрішній, закономірний зв'язок. Це пов'язано із субстанційним характером причинної залежності. Основним елементом причинності є необхідний, характер причинно-слідчого зв'язку, що виражається в обов'язковому настанні слідства при виникненні причини.

Одним із елементів причинності є генетичний зв'язок явища, що знаходить своє вираження в породженні слідства причиною.

Під причиною звичайно розуміють явище, дія якого викликає, визначає, змінює, робить або спричиняє за собою інше явище.

Дія причин призводить до визначених змін, що пов'язано з тим, що в реальній дійсності немає ізольованого зв'язку двох явищ, а завжди одночасно діють багато причини. Кожна причина, що є одним із чинників, що викликали слідство завжди, грає свою особливу роль, а тому не може бути двох абсолютно рівноцінних чинників.

Слід також враховувати залежність характеру причинного зв'язку від супровідних обставин. Будь-який причинно-наслідковий зв'язок існує у визначених умовах, але не можна ототожнювати причину й умови. Причина й умови не тотожні, але між ними існує глибокий діалектичний зв'язок: усяка причина у визначеному відношенні є умовою, а всяка умова в іншому відношенні може бути причиною.

Під умовами розуміється комплекс явищ, що самі не можуть породити безпосередньо дане явище - наслідок, але сприяючи причинам у просторі і часі і впливаючи на них, забезпечують їхній розвиток, необхідний для виникнення слідства. Не має однакових умов, за різних умов виникають різні наслідки.

Німецький філософ Г. Кребер, вважає, що в основі розходження причин і умов лежать два аспекти: генетичний і діалектичний. Генетичний: причина породжує, слідство, а умова цьому лише сприяє, забезпечуючи можливість дії причини. Діалектичний аспект: причина протилежна умовам по своїй мінливості, тобто усталеності. Але, на жаль, зазначений критерій можна використати лише в тих випадках, коли причиною є саме активно в них діючий чинник. Коли ж зштовхуємося з випадками пасивних явищ, то розходження між специфічною причиною й умовою зникає. У цьому випадку можна говорити лише про головну причину. Прямуючи до можливо більш чіткого розмежування причин і умов, А.П. Шептулін підкреслює, що в сукупності чинників, необхідних для виникнення того або іншого явища, не повинна розчинятися причина, і головне, що відрізняє її від умов і складає найважливішу частину категорії причини, - це саме момент активності, те, що причина є рушійною силою, викликає відповідні зміни в речах, явищах [1, с. 75-83].

Основними елементами причинності є:

1. необхідний характер причинно-слідчого зв'язку, що знаходить своє вираження:

- в обов'язковому настанні слідства при виникненні причини

- у відображенні структури причини в структурі слідства

2. генетичний зв'язок явищ: причина породжує слідство;

3. Послідовність причини і слідства в часі: причина завжди передує слідству по часу;

4. залежність характеру причиною зв'язку від супровідних обставин тобто умов.

Дані елементи причинності і складають її поняття. У філософської науці рахується що причинність - є необхідний генетичний зв'язок явищ, із яких одне явище називається причиною тобто обумовлює інше явище що називається наслідком. Проте такий підхід був не завжди проблема визначення причинного зв'язку була і є однієї з центральних проблем філософії, навколо якої з стародавніх часів велася запекла боротьба різноманітних напрямків. Це пояснюється тим що у проблемі причинного зв'язку схрещуються і відбиваються різноманітні уявлення про сутність матерії і людського мислення, про відношення їх один до одного, про роль досвіду і свідомості в сприйнятті явищ зовнішнього світу. Як співвідношення діалектичного, ідеалістичного сприйняття світу.

Для прикладу серед російських дореволюційних криміналістів існувало чимало прихильників ідеалістичних концепцій причинного зв'язку: кантіанської основи вирішення питання про причинність у кримінальному праві проголошував С.П. Мокрінський, на позиціях вчення Юма та його послідовників стояв Н.С. Тімашов.

Існує точка зору, згідно якої юрист може вирішити питання про причинний зв'язок у праві незалежно від рішення проблеми причинності у філософії. Так німецький криміналіст Л. Трегер вважав, наприклад, що філософія як така нездатна дати будь-які роз'яснення причинності в галузі права; причинність у праві означає лише встановлення того, «що повинен розуміти юрист під словами закону про заподіяння смерті, тілесного ушкодження, збитку та т.д.» [2 , с. 54].

Р. Маура проголосив, що це питання має вирішуватися не з точки зору філософського або природничо розуміння причинності, а в залежності від практичних потреб, тобто надав рішення питання про причинний зв'язок повністю на розсуд суду. Аналогічні судження висловлювалися і в російській юридичній літературі (С. В. Познишев). Потрібно зауважити, однак, що погляди про незалежність юриспруденції від філософії, як правило, все ж носили на собі печатку певного філософського напряму.

Тому слід стверджувати, що хоча філософія не дає аксіоматичного визначення поняття причинного зв'язку, проте вона я є ґрунтовним базисом для визначення причинного зв'язку.

1.2 Поняття причинного зв'язку в кримінальному праві