Треба виходити з того, що в кримінальному праві України причинний зв'язок розглядається як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що виконує роль з'єднувальної ланки між протиправним діянням і суспільно небезпечним результатом.

Відношення причинності можна уявити у виді ланцюга взаємозалежних об'єктивних явищ, що опосередковують перехід від протиправного діяння до злочинного результату. Ці явища можуть бути почуттєво сприйняті і досліджувані. При встановленні причинного зв'язку необхідно дотримуватися ряду важливих правил, що можна сформулювати таким чином:

1.встановлення причинного зв'язку припускає суворе відокремлення конкретного протиправного діяння і шкідливого результату;

2.дослідження ланок причинного ланцюга повинно відбуватися від шкідливого результату до протиправного діяння;

3. взаємозв'язок ланок причинного ланцюга підлягає дослідженню і науковому аналізу.

1. якщо одним ударом заподіяне тяжке тілесне ушкодження, то особа, що завдала його, і буде відповідати;

2. якщо причиною тяжкого тілесного ушкодження явилася ціла серія ударів, то відповідальності по ч.1 ст.101 КК України підлягають ті учасники групи, що і завдавали такі удари.

Вирішення питань про причинний зв'язок складається з двох етапів: експертного і слідчого. Спочатку провадиться судово-медична експертиза, у задачу якої входить обґрунтування безпосередньої причини тяжкого тілесного ушкодження, який може бути одиничний удар або ціла серія ударів. Потім слідчим шляхом конкретизуються дії кожного учасника нападу.

Таке правило вказує, що процес встановлення причинного зв'язку повинний витікати від шкідливого результату і до протиправного діяння. Це правило важливо. Дослідження причинного зв'язку від результату до діяння визначається об'єктивними обставинами. Частіше усього зустрічаються випадки, коли розслідування злочинів починається з факту виявлення шкідливого результату. Тому перша задача, що постає перед слідчим, полягає в тому, щоб установити найближчу, безпосередню причину настання шкоди. Потім логічно відбувається перехід до іншої причин, що мають значення в настанні шкоди.

Впив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів, вчинених у співучасті.

Встановлення причинного зв'язку при кваліфікації злочинів, вчинених успівучасті, має деякі особливості. Спільність дій, бездіяльності співучасників припускає існування причинного зв'язку між поведінкою кожного зі співучасників і вчиненням злочину, виконаного виконавцем виконавцями. Встановлення причинного зв'язку при співучасті має особливості, що повинні враховуватися при кваліфікації злочинів. Так, тільки суспільно-небезпечні дії, бездіяльність виконавця знаходиться в прямому причинному зв'язку з заподіянням результату у злочинах із "матеріальними" складами, або ці дії, бездіяльність самі по собі безпосередньо містять у собі склад злочину у злочинах із "формальними" складами. Що ж стосується злочинних дій, бездіяльності інших співучасників, то їхнє поводження причинно пов'язане зі злочинним результатом не безпосередньо, а через виконавця злочинного акта.

Ці співучасники вносять свій внесок у загальний механізм вчинення злочину беруть участь у вчиненні злочинного діяння, але своєрідно, впливи на виконавця сприяючи його діяльності. Урахування цієї обставини обумовлює, зокрема, те, що у випадку невиконання, по яким-небудь причинам. Виконавцем злочинного акта, така участь співучасників у злочині зветься "невдалого" підбурювання, підсобництва і з погляду правої оцінки кваліфікується як незакінчена злочинна діяльність - готування до того злочину, до якого вони підбурили виконавця або у вчиненні якого намагалися зробити йому сприяння. І в цьому випадку винні співучасники, організатор, підбурювач і посібник відповідають за особисту участь у спробі вчинити злочин, а не за створення необхідних умов. При кваліфікації такого роду злочинних дій співучасників дана обставина знайде відбиток у застосуванні до зазначених осіб ст.ст. 17 і 19 КК України і ст. Особливої частини КК України.

Причинний зв'язок при незакінчених складах злочинів. Незакінчені склади злочину - це різновиди злочинів із "матеріалъним" складом. До них відносяться замах і готування.

Кримінальне право виходить із єдності об'єктивної і суб'єктивної сторін усякого злочинного діяння. Поряд із виною, як підставою кримінальної відповідальності воно завжди потребує й об'єктивної суспільної небезпеки вчинку як рівноцінного з виною підставою кримінальної відповідальності, тому, якщо незакінчений злочин є формою вчинення злочину, то діяння не може складати винятку з загальних принципів кримінальної відповідальності. Та обставина, що при незакінченому злочині наслідок, до якого прагнула особа, не має місця, зовсім не означає того, що зовнішня діяльність тут позбавлена свого значення. Навпаки, і в незакінченому злочині є моменти, що свідчать про те, що дана дія не тільки виявляє злочинну волю особи, але і пpeдставляє об'єктивну суспільну небезпеку.

Закінчений злочин вимагає здійснення всіх елементів складу злочину котрі особа мала намір здійснити, отже вона має намір нанести ту шкоду, яка передбачена даним складом у якості наслідку. При замаху здійснення цього наслідку не потрібно. Об'єктивна сторона замаху полягає в створенні реальної можливості настання даного наслідку ч.2 ст.17 КК України: тобто при своєму закономірному розвитку і при відсутності інших діючих умов, що перешкоджають настанню наслідку повинний призвести до заподіяння шкоди. Цією ознакою поняття замаху відрізняється від закінченого злочину і від готування до злочинів. При закінченому злочині є не тільки небезпека, але і дійсне настання наслідків, а при готуванні є тільки небезпека їх настання. Як правильно, пише проф. А. А. Піонтовський: "... якщо замах на злочин створює безпосередню небезпеку настання злочинного результату, то готування означає лише створення умов для можливості надалі учинити злочинні дії" [10 с. 480].

Та обставина, що хто-небудь придбав ніж для вбивства людини, ще не створює реальної можливості смерті останнього. Вірніше було б сказати, що підготовчі дії створюють можливість того, щоб особа надалі приступила до здійснення злочину або полегшило в майбутньому вчинення злочину" [11, с. 245].

Хоча законодавство України і передбачає кримінальність готування до злочину, проте, судові і слідчі органи у виняткових випадках притягають до відповідальності за готування. На наш погляд, це пов'язано з питанням про суспільну небезпеку діяння: замах завжди має суспільну небезпеку, а готування - лише у виняткових випадках.

На підставі вищесказаного робимо висновок: готування, як форма вчиненого злочину, не містить такого елемента причинного зв'язку, замах також не включає причинного зв'язку, як зв'язку суспільно небезпечного діяння і злочинного результату, але діяння, котрим замах відбувається, може бути визнано причиною небезпечного стану, отже, при замаху можна говорити про причинний зв'язок, як зв'язок суспільно небезпечного діяння і небезпечного стану. Під небезпечним станом варто розуміти зміну в умовах існування об'єкта, на який зроблено замах.

Лише при встановленні причинного зв'язку між діянням і небезпечним станом можливо притягнення особи до кримінальної відповідальності. Встановлення в таких випадках причинного зв'язку впливає і на вірну кваліфікацію діяння ст. 17 і відповідною статтею Особливої частини КК України.

Причинний зв'язок у бездіяльності. У проблемі бездіяльності питання причинного зв'язку опинилися на першому плані, відсунувши собою інші, не менш важливі питання. Певні труднощі при обґрунтуванні наявності причинного зв'язку викликаються тим, що при бездіяльності важко виділити якийсь матеріальний вплив. У дослідженнях російських юристів відзначається, що вперше вчення про злочинну бездіяльність пов'язали з вченням про причинний зв'язок дій людний (1836 р.). Згідно їхнім поглядом, у випадках змішаної бездіяльності заподіяння наслідків лежить не в самій бездіяльності, а в діяльності яка вчиняється одночасно з бездіяльністю, тобто в позитивній діяльності. Заподіяний характер має не будь-яка дія, а певне, та, яка ставить потерпілого в небезпечний стан і тому створює обов'язок діяти позитивно. В іншому випадку, як намагається висміяти цю теорію німецький юрист Коло, причиною смерті дитини, яка померла з голоду, буде те обставина, що мати його в'язала панчохи в той час, коли його слід було годувати. Біндінг, Бурі, Сергієвський, Таганцев та ін. пояснюючи «змішану» бездіяльність, висунули теорію психічної причинності. Попередня позитивна діяльність суб'єкта є умовою, яка перешкоджає розвитку негативного наслідку. Бездіяльність знищує цю умову за допомогою «психічного акту», який і є справжньою причиною результату при бездіяльності. Звідси випливає, що зміна думок, рішень і т.д. сама по собі здатна зробити будь-які зміни реальної дійсності. Однак, зрозуміло, що при бездіяльності, як і при дії, суб'єкт повинен проявити себе зовні. Представники іншого напряму (Роланд, Келер, Бар) досліджували не тільки «змішану», а й «чисту» форму бездіяльності, вважаючи, що за певних умов бездіяльність сама по собі є причиною результату. Вони вважали, що окрім природного причинного зв'язку, існує також «правовий» або «соціальний» причинний зв'язок, який наголошував тільки на бездіяльності, вбачаючи в такому зв'язку виняткову особливість. Тим самим визнавалося відмінність в активності дії і бездіяльності.Окремі юристи вважали, що там, де немає природного причинного зв'язку, тобто у разі бездіяльності, такий зв'язок має визнаватися, виходячи зі здорового глузду, згідно правилам життя. Для причинного зв'язку необхідно лише, щоб очікувані дії могли запобігти результат. Ця теорія по суті не відрізняється від концепції адекватної причинності і зводиться до неї. Можна відзначити і позицію, згідно з якою бездіяльність у чистому, не в змішаному вигляді не може бути причиною, вона може розглядатися лише як самостійна форма злочинної діяльності (прихильники Ліст, Мейер, Сергієвський). «Якщо закон встановлює іноді обов'язок перешкоджати виникненню тих чи інших явищ, - писав М.Д. Сергієвський, - то за невиконання цього обов'язку він карається як за таке, а не як за заподіяння цього явища» [7, с. 65].

Деякі автори пояснюють заподіяний характер «чистих» форм бездіяльності, виходячи з концепції «необхідної умови» («conditio sine qua non»). Бездіяльність розглядається як заперечення одного з умов. Необхідного для настання позитивного результату; вона, на думку С.В. Познишева, «може бути причиною припинення відповідної умови, необхідної для підтримання даного, що охороняється правом явища».

Заперечувалася спричиняюча здатність бездіяльності і низкою радянських криміналістів. Наприклад, Т.В. Церетелі стверджуючи, що бездіяльність здатна породжувати серйозні наслідки, визнає, що вона як відсутність діяльності впливає на перебіг причинності, що розвивається якимись іншими факторами, але не самою бездіяльністю.

2.2 Значення причинного зв'язку для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання

КК України вказує на те, що цілями покарання є виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного відношення до праці, точного виконання законів, поваги до правил співжиття, а також попередження вчинення нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Досягненню цих цілей може сприяти лише таке покарання, що строго відповідає ступеню суспільної небезпеки злочину, особистості винного і всіх обставин справи - економія кримінальної репресії.