Публікації. Результати дослідження, що сформульовані в дисертації, відображено в 10 наукових публікаціях, серед яких - 6 статей у збірниках, включених МОН України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук, одна стаття - у зарубіжному науковому виданні, чотирьох тезах - у збірниках матеріалів міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (296 найменувань на 34 сторінках) і додатку на 2 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 246 сторінок, з них обсяг основного тексту - 209 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ВБИВСТВ

1.1 Стан наукових досліджень проблем техніко-криміналістичного забезпечення досудового розслідування вбивств

Конституція України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Одним з головних завдань кримінального права України є охорона особи, її життя і здоров'я. Злочини проти життя та здоров'я особи - це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що посягають на життя й здоров'я особи, руйнують і спотворюють ці найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди. В Розділі ІІ Особливої частини КК об'єднано посягання на два різних родових об'єкти - суспільні відносини щодо охорони життя та суспільні відносини щодо охорони здоров'я особи. У кримінально-правовій теорії злочини проти життя поділяються на три групи: вбивства (статті 115-119 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК) та погрози вбивством (ст. 129 КК).

Предметом злочинного посягання є найцінніше, що є в людини, її життя. В силу необоротності й непоправності життя у випадку його втрати, воно відноситься до людської цінності. Саме тому кримінальне законодавство будь-якої цивілізованої держави вважає вбивство найбільш тяжким злочином й суворо карає за його вчинення. Усі держави встановлюють абсолютний захист життя людини. Цей принцип закріплено в нормативних актах зазначених держав, як правило, в конституціях. Визначається, що кожен має право на життя та тілесну недоторканність. Життя людини є благом та об'єктом кримінально-правової охорони, у зв'язку з чим злочинні діяння, що посягають на цей об'єкт, у системі Особливої частини кримінальних кодексів об'єднані в самостійні розділи (за виключенням Англії, законодавство якої не кодифіковане) [54, с.44]. Щодо позбавлення життя, то для позначення цього злочину у кримінальному законодавстві зарубіжних країн застосовуються різні формулювання: умисне вбивство (ч. 1 ст. 105 КК РФ, ч. 1 § 212 КК ФРН, ст. 221-1 КК Франції, ст. 125.20 КК штату Нью-Йорк), умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 105 КК РФ), тяжке вбивство (§ 211 КК ФРН), спричинення смерті з необережності (ст. 109 КК РФ), неумисне посягання на життя (відділ II "Про неумисні посягання на життя" Книги другої КК Франції), просте неумисне вбивство (ст. 193 КК штату Каліфорнія), необережне вбивство (§ 222 КК ФРН) [177, с.15].

Вбивство як негативне соціально-небезпечне явище розглядається всебічно, й при його характеристиці може мати соціологічний, кримінологічний, морально-етичний та інші аспекти. До сукупності соціальних факторів, що зумовлюють існування кримінально-правової охорони життя від необережних злочинних посягань відносять такі: 1) кримінально-правові (ступінь суспільної небезпеки діянь; наявність ознак, що дозволяють визначити однорідність необережних злочинних діянь проти життя особи; можливість впливу на діяння кримінально-правовими заходами; імплементація в національне законодавство міжнародних кримінально-правових норм); 2) кримінологічні: (значна поширеність аналізованого виду посягань; рівень, структура і динаміка вбивства через необережність; причини й умови вчинення вбивства через необережність; 3) нормативні - зумовленість кримінально-правової охорони життя людини Конституцією України та іншими законами; 4) історичні - тенденції розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за вбивство через необережність; 5) міжнародні - зарубіжна практика кримінально-правової охорони життя людини від необережних посягань. 6) процесуальні і криміналістичні: (можливість процесуального виявлення, закріплення і підтвердження предмета доказування; наявність криміналістичних методик і рекомендацій щодо доказування складу злочину); 7) організаційні - наявність системи правоохоронних органів, здатних ефективно виявляти, розслідувати і здійснювати судовий розгляд справ про вбивства через необережність; 8) соціально-психологічні: (рівень загальної психології суспільства, правосвідомості населення; рівень правосвідомості і професійної підготовки осіб, що застосовують кримінальний закон до винних у вчиненні вбивства з необережності) [54, с.15].

До прийняття КК 2001 р. в українському законодавстві було відсутнє нормативне визначення поняття вбивства. Сьогодні багато хто із науковців в галузі кримінального права пропонує визначення поняття "вбивство" з кримінально-правової точки зору, зокрема М.Й. Коржанський вважав, що вбивством у кримінальному праві називається протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини [126, с. 5]; В.В. Сташис зазначав, що наука і практика під вбивством розуміє протиправне позбавлення життя іншої людини [225, с. 5]; на думку В.О. Навроцького, під цим терміном слід розуміти протиправне винне насильницьке позбавлення життя іншої людини [168, с. 7]; С.Д. Шапченко та С.С. Яценко визначали вбивство як передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння, що посягає на життя іншої людини і спричиняє її смерть [173, с. 329]; на думку Ю.В. Бауліна, доктринальне визначення вбивства може бути сформульоване як протиправне умисне позбавлення життя іншої особи, вчинене суб'єктом злочину за відсутності обставин, що виключають протиправність такого діяння [10, с. 19].

Не залишили поза увагою визначення поняття вбивства криміналісти та процесуалісти. Ще у 1949 році А.І.Вінбергом та Б.М.Шавером було видано підручник з криміналістики, в якому вони зазначали, що умовою, яка забезпечує успішність розслідування кримінальних справ про вбивства, є швидкість розслідування. Ще однією умовою успіху є правильна побудова версій, своєчасна та повна їх перевірка [38, c.268]. В криміналістиці злочин як об'єкт дослідження є центральною категорією. Така діяльність відбувається за відповідними закономірностями, які обумовлюються об'єктивними і суб'єктивними чинниками, та відбивається в слідах. На основі вивчення слідів, як відображення злочинної діяльності, з урахуванням закономірностей їх утворення, здійснюється пізнавальна діяльність з досудового розслідування вбивств. Однією з властивостей слідів злочину є їхня інформативність. Із слідів злочину слідчий вилучає знання або інформацію про обставини їх утворення, тобто про обставини вчиненого злочину [89, с.14].

Багато уваги визначенню поняття вбивства приділено вітчизняним криміналістом В.Ю.Шепітько. Він визначає вбивство як злочин, який полягає у навмисному або необережному позбавленні життя іншої людини. У криміналістиці пропонуються методики розслідування вбивств: при виявленні трупа; при виявленні частин трупа; при зникненні людини, коли обставини вказують на можливість вбивства; замасковані інсценуванням; вчинені на замовлення; вчинені в процесі протистояння організованих злочинних груп; вчинені в бійці; вчинені в умовах неочевидності; вчинені на сексуально-садистському ґрунті. Типовими обставинами, які підлягають з'ясуванню, є: подія злочину (вбивство, самогубство, нещасний випадок); коли вчинено злочин; чи на місці виявлення трупа вчинено вбивство; однією або кількома особами вчинено вбивство; яким способом вчинено злочин; якими є мотиви вбивства; хто є жертвою вбивства; яким є спосіб приховування вбивства; хто вчинив вбивство [272, c. 39-40].

Досудове розслідування саме цих категорій злочинів пов'язане з великим обсягом роботи та вирішенням складних розумових завдань. Рівень розкриття та ефективність досудового розслідування вбивств значною мірою залежать від впровадження у діяльність органів досудового розслідування науково-методичних рекомендацій, розроблених криміналістикою. Йдеться в першу чергу про системи тактичних прийомів, тактичні операції та комбінації, типові слідчі ситуації, криміналістичні характеристики окремих видів злочинів тощо. Ефективність досудового розслідування злочинів проти життя також обумовлена рівнем професійної майстерності слідчих, обсягом одержаних ними теоретичних знань, умінням правильно їх застосовувати при розв'язанні конкретних завдань досудового розслідування. При цьому слід пам'ятати, що опанування цими теоретичними знаннями значною мірою залежить від того, як ці знання викладено в науковій або методичній літературі.

Необхідно зазначити, що проблеми забезпечення розкриття й розслідування злочинів проти життя науковими розробками вже у 50-60 роках ХХ ст. були предметом дослідження вчених-криміналістів. Біля витоків вивчення проблем розслідування вбивств стояли відомі науковці-криміналісти. Методологічні основи розслідування вбивств закладено в наукових роботах В.П.Колмакова [120], Я.М. Яковлева [286], Г.Н. Мудьюгіна [167], В.І. Іванова [87], В.С. Бурданової [31], Б.Н. Коврижних [115], Ю.Д. Федорова [240] та інші. Зокрема В.П. Колмаков у своїй науковій праці "Криміналістичні методи розслідування й попередження злочинів проти життя" [120] проаналізував особливості кримінально-правової кваліфікації злочинів проти життя, зосередив увагу на особливостях методики їх розслідування, розглянув загальні положення розслідування злочинів проти життя та показав специфіку роботи слідчого у цих справах, детально висвітив особливості висування та перевірки слідчих версій, організації невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів та залучення громадськості до їх проведення.

Діяльність з розслідування вбивств є процесуальною діяльністю, що регулюється відповідними положеннями кримінально процесуального законодавства. Проте така діяльність розглядається і як криміналістична, за умови застосування криміналістичних засобів, прийомів та рекомендацій у процесі розслідування вбивств, які направлені на пізнання сутності і фактичних обставин цього виду злочинів. Вітчизняний науковець В.В.Матвієнко, здійснивши аналіз дисертацій з проблем методики розслідування вбивств, зазначає, що здебільшого в цих наукових працях простежується тенденція у їх змістовній стороні і конструюванні архітектоніки конкретних досліджень, в яких як обов'язковий елемент змісту включено проблеми кримінально-правової кваліфікації злочинів, методику розслідування цієї категорії злочинів. Також він звертає увагу на те, що розгляд суто криміналістичних аспектів розслідування вбивств розглядалося в цих дисертаціях лише на 50 % [159].

Як методологічну основу нашого дисертаційного дослідження слушно визнати монографію відомої вітчизняної вченої В.Є.Коновалової "Вбивство: мистецтво розслідування", в якій здійснено комплексне дослідження питань розслідування вбивств, а саме розглянуто проблеми криміналістичної характеристики, планування й організації розслідування, висунення криміналістичних версій, проведення тактичний операцій та новітніх видів експертиз [124].