- ресторани, бари, громадський транспорт, сауни, в яких відбуваються як заплановані, так і незаплановані зустрічі хабародавця й хабарника;

- номера готелів або службових приміщень, про зустріч у яких домовлялися з хабарником;

- умовні місця в парках, на вулиці, у магазині, у потязі, у будинку та інших місцях, про які заздалегідь домовилися учасники злочину;

- будь-які місця зустрічі двох осіб, при якій передавався хабар без попередньої домовленості як послуга за надалі виконувану послугу (прийняття на роботу, здача іспитів для вступу у вищий навчальний заклад, відкриття комерційного підприємства, здача в оренду престижного приміщення та ін.) [5, c. 249].

Обстановка, у якій відбувається злочин, стосовно розслідування хабарництва має обмежений характер, що не містить істотних змін, пов'язаних з передачею хабара. Вона обирається так, щоб не порушувати звичайного ритму діяльності посадової особи. Обстановка вчинення хабарництва характеризується безконтрольністю службових осіб, наявністю бюрократизму і тяганини, створенням умов неможливості вирішити питання, круговою порукою.

До загальної слідової картини входить комплекс найбільш типових слідів, що відбивають характер злочину. Найтиповішими слідами, які становлять слідову картину при розслідуванні хабарництва, можуть бути:

сліди речовин предмета хабара на одязі хабарника, мікрочастинки, що відокремилися, нитки;

сліди рук хабародавця на окремих предметах обстановки кабінету чиновника при його заяві про те, що названа особа ніколи не входила до його кабінету;

сліди транспортних засобів, взуття на місцях зустрічі;

окремі нотатки, записи, що свідчать про домовленість щодо хабара;

телефонні переговори, отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності, та інші.

2.4 Особа злочинця

В криміналістичному плані особа злочинця має комплекс ознак, які можуть бути використані з метою розслідування.

Особа хабарника становить певний інтерес, тому що він у своїй злочинній діяльності використовує службове становище й у цьому плані завдає значної шкоди престижу держави, виконання функцій якої покладено на нього. Ця свого роду соціальна сторона злочину підриває авторитет не тільки певного державного чи адміністративного органу, а й створює враження про загальну продажність. Для особи злочинця (хабародавця і хабарника) характерними є прагнення до наживи, корисливість, безвідповідальність [17, c. 374].

Відповідно до кримінального законодавства України суб'єктом одержання хабара є тільки службова особа, а суб'єктом давання хабара -- як приватна, так і службова особа. У постанові Пленуму Верховного Суду

України «Про судову практику у справах про хабарництво» зазначається, що особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладено на неї правомочним органом або правомочною службовою особою. Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки [12].

Хабарник, як правило, має високий професійний рівень і знання, використовує специфіку діяльності установи (організації, підприємства) та її недоліки для одержання хабарів. Причому в цих випадках необхідно керуватися приміткою до ст. 368 КК і Законом України «Про державну службу». Хабарництво досить часто пов'язане з іншими злочинами (привласненням чи розтратою майна, ухиленням від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, шахрайством з фінансовими ресурсами та ін.) і діяльністю організованих груп та злочинних організацій.

Психологічним моментом, що сприяє вчиненню цього виду злочинів є деформація особи, відступ від прийнятих у суспільстві моральних принципів, адаптація до середовища, яке ігнорує існуючі уявлення про законність і мораль заради здійснення своїх корисливих намірів. Примітним у цих випадках є те, що злочинцем не тільки цілком ігнорується дотримання законних, соціальних і моральних заборон, а й зникає страх перед відповідальністю, можливими негативними наслідками. Домінує вседозволеність, безвідповідальність, що досить негативно впливає не тільки на особу хабарника, а й на його оточення, на людей, підпорядкованих йому [4, c.32].

Розділ 3. Типові слідчі дії при розслідуванні злочинів даного виду

В процесі розслідування кримінальних проваджень відкритих по факту хабарництва (його дачі чи одержання) всі слідчі дії які слідчий може провести діляться на дві групи. Початкові до яких належать:

Допит заявника. У процесі допиту заявника обов'язково повинно бути з'ясовано:

а) звідкіля заявником отримані відомості або відомо про дачу хабара;

б) кому він давався;

в) предмет хабара;

г) мета;

д) у якій установі чи в підприємстві це відбувалося;

е) відносини, що існують між цією посадовою особою і хабародавцем;

є) як часто мають випадки хабарництва в цій установі та ін.

Одним із найскладніших є допит хабародавця, який заявив про дачу хабара за послугу, яка виявилася невиконаною. Допит хабародавця має вирізнятися широкою деталізацією, що дозволяє в наступному не тільки оцінити, а й перевірити дані показання[5, c.250].

Допит свідка. Основна увага спрямована на встановлення свідків, що при розслідуванні хабарництва становить досить значну складність.

Свідки можуть бути встановлені:

а) при огляді документів, що прямо чи опосередковано підтверджують факт одержання хабара;

б) коли вони були очевидцями розмов про дачу чи одержання хабара за дії, пов'язані з виконанням посадових функцій;

в) при вивченні порядку й умов роботи в установі або на підприємстві;

г) при розслідуванні інших фактів хабарництва та ін.

При допиті свідків можуть бути використані всі системи тактичних прийомів, які рекомендуються криміналістикою. Продумування всієї програми майбутнього допиту й тактики, що обирається слідчим, має елементи рефлексивного мислення, яке передбачає моделювання останнього й дії допитуваної особи, що забезпечує результативність допиту. Перелік запитань і можливих відповідей на них може бути своєрідним орієнтиром для організації допиту свідка, що визначає його предмет і можливі межі [16, c.20].

Допит підозрюваного. розглядається специфіка допиту підозрюваного при одержанні хабара. Ця дія відрізняється складністю, що пояснюється тим, що допит проводиться при затриманні на “гарячому” й у тих випадках, коли особа заявляє, що їй відомо факт дачі хабара.

Специфіка допиту полягає також у тому, що до моменту його проведення слідчий не має достатньої інформації, що стосується події злочину. Тактика цієї слідчої дії складається з послідовного з'ясування обставин, пов'язаних із заявою про дачу хабара, або тих, що стосуються безпосередньо затримання особи. Тому схема допиту визначається з'ясуванням обставин, що передують події злочину, супроводжують його, випливають з його вчинення. Метою допиту є з'ясування кола фактів, які свідчать про дії підозрюваного під час учинення злочину, причому вивчаються вони досить детально з метою виявлення винної поінформованості або неправди.

Схема й тактика допиту підозрюваного в одержанні хабара при його затриманні й у тих випадках, коли підозрюваний допитується у зв'язку з заявою певних осіб або за даними оперативно-розшукових органів, відрізняються, тому що визначається різним комплексом обставин, пов'язаних з учиненням злочину.

Ситуація допиту підозрюваного може бути безконфліктною і конфліктною. У конфліктній ситуації, яка може мати характер обурення необґрунтованою підозрою, незнання мети приходу особи, яка передає хабар, незнання самої особи, ситуація набуває іншої спрямованості. Головним у наступальній тактиці допиту є постановка деталізуючих і уточнюючих запитань, спрямованих на підтвердження або спростування заявленої позиції підозрюваного [16, c.22].

Наступні (другорядні):

Обшук. При розслідуванні хабарництва предметом обшуку в підозрюваного чи обвинуваченого можуть бути документи, листи, цінності, гроші (передані як хабар), записні книжки з номерами телефонів хабародавця, із призначенням дати й місця зустрічі та ін.

Велику доказову цінність становлять документи при розслідуванні хабарництва у приватизаційних, банківських і податкових структурах, у яких протиправна діяльність певним чином може знайти своє відбиття в документації.

При затриманні на “гарячому” проводиться особистий обшук затриманого, який має своєю метою виявлення предмета хабара, а також документів, які можуть містити дані про зв'язки з хабародавцем, номера його телефонів, записи про зустрічі тощо. Крім особистого обшуку, проводиться обшук у приміщеннях, машині або інших місцях зустрічі з метою виявлення слідів і документів, що підтверджують факт передачі хабара. При цьому звертають увагу на можливі сліди рук на предметах хабара як хабародавця, так і хабарника, недокурки від сигарет, сліди взуття та ін.

Допит обвинуваченого. Прийоми допиту обвинуваченого обираються відповідно до ситуації допиту й позиції обвинуваченого стосовно обставин, сформульованих у постанові про притягнення як обвинуваченого. Слід чітко розрізняти дві основні позиції обвинуваченого: а) повідомлення правдивих показань; б) повідомлення неправдивих показань або умовчання про обставини злочину.

У першому випадку програма допиту спрямована на з'ясування докладного комплексу даних, які підтверджують інформацію, що повідомляється, у другому - на одержання інформації шляхом застосування окремих тактичних прийомів викриття неправди або їх комплексу. До останніх можна віднести:

а) предмет хабара - постановка деталізуючих запитань про вид переданого хабара (гроші, цінності, документи, пов'язані з придбанням машини, житла, та ін.);

б) характер виконуваної послуги - постановка деталізуючих, уточнюючих запитань, у тому числі й контрольних, про переведення на іншу роботу, організацію тривалих відряджень за кордон, приватизацію окремих підприємств та ін.;

в) характер стосунків з хабародавцем - запитання про службову підпорядкованість, особисті стосунки;

г) час передачі хабара та його обстановка - постановка уточнюючих запитань, оголошення показань свідків, пред'явлення документів;

д) дії, які виконував хабарник до одержання хабара й після цього - постановка деталізуючих, уточнюючих запитань, пред'явлення письмових документів, оголошення показань хабародавця та ін.;

е) чи цілком виконані обіцяні послуги за отриманий хабар - постановка основних, уточнюючих запитань, оголошення показань свідків, пред'явлення письмових доказів (наказів, розпоряджень та ін.) [15, c. 158-160].

Наведений перелік є орієнтовним, він може змінюватися відповідно до позиції обвинуваченого, наявності обсягу доказової інформації у слідчого.

Призначення і проведення експертиз. Особлива увага приділяється видам судових експертиз, які можуть бути використані при розслідуванні хабарництва. До таких, що найчастіше зустрічаються, належать почеркознавча, дактилоскопічна експертизи. Зазначається, що до тих, які рідко призначуються, відносять експертизи матеріалів і речовин, фоноскопічну й комп'ютерну експертизи, результати яких можуть виявитися важливими доказами при розслідуванні хабарництва, на що треба орієнтувати слідчі органи [15, c. 161].

Висновки