Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Курсова робота на тему:

«Трудовий договір з працівниками-мігрантами»

Виконав:

Студент ІІІ курсу

Група 34з

Брикар О.М.

Львів 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика трудового договору з працівниками-мігрантами

1.1 Загальна характеристика нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини з працівниками-мігрантами

1.2 Загальна характеристика укладення трудового договору з працівниками-мігрантами

Розділ 2. Іноземна практика в сфері регулювання трудових договорів з працівниками-мігрантами

2.1. Працевлаштування трудових мігрантів в державами Європейського Союзу

2.2. Працевлаштування трудових мігрантів в США

Розділ 3. Особливості трудового договору з працівниками-мігрантами та значення такого явища для України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження, пов'язаного із трудовими договорами з працівниками-мігрантами, зумовлена соціальними процесами, а зокрема трудовою міграцією. Існує потреба законодавчого врегулювання інституту трудового договору з працівниками-мігрантами. Така потреба існує з часів проголошення незалежності Україною, і з того ж часу розвивається законодавство, що стосується цього питання. Варто зазначити, що законодавство по трудових договорах з працівниками-мігрантами вже сформувало основні принципи політики держави стосовно трудової міграції. Вже діють окремі акти і норми, що досить чітко координують дії працедавців, які вирішили працевлаштувати мігрантів. Також спостерігається часте укладення міжнародних угод ,внесення змін, втрата чинності одними та набрання чинності іншими нормативно-правовими актами у сфері використання праці мігрантів, що є свідченням актуальності даної теми.

Трудову міграцію в правовій площині досліджували наступні вчені: О. О. Бандурка, С. І. Братков, М. П. Бублій, І. К. Василенко, Ю. Ф. Гаврушко, Д. В. Голобородько, О. П. Горбань, С. М. Кременчуцький, О. А. Малиновська, Д. Б. Муратова, С. В. Науменко, О. В. Поліщук, Ю. І. Римаренко, О. І. Савченко, С. С. Саїв, В. М. Снігур, В. М. Столбовий, Н. П. Тиндик, Т. Ю. Цуркан, С.Б.Чехович та інші.

У їхніх працях трудовий договір з працівниками-мігрантами розглядається в загальних рамках трудової міграції. Конкретніше трудовий договір з працівниками-мігрантами досліджували: В. Глазирін, О. Сидоренко, О. Зержицький, В. Башмаков.

Головною метою даної роботи є вироблення конкретних висновків, визначення потреб щодо удосконалення законодавства про трудові договори з працівниками-мігрантами як особливого, правового інституту та практики його застосування на основі комплексного системного дослідження з теоретичних позицій в цій галузі.

Відповідно до поставленої мети у процесі дослідження вирішувались наступні завдання:

- дослідження інституту трудового договору з працівниками-мігрантами;

- відображення розвитку інституту трудового договору з працівниками-мігрантами;

- виявлення й аналіз особливостей згаданого інституту;

- аналіз реального використання праці трудових мігрантів.

Об'єктом дослідження є стан суспільних відносин у сфері укладення та дії договорів між роботодавцями та працівниками-мігрантами, а також державне регулювання цього явища.

Предмет дослідження складають безпосередньо трудові договори з працівниками-мігрантами, законодавчі та інші нормативно-правові акти, що стосуються відповідних договорів.

У дослідженні застосовуються окремі методи пізнання: формально-юридичний, порівняльно-правовий, логіко-юридичний, історико-правовий, системно-структурний.

Як теоретичну основу для виконання даної роботи використані праці знаних науковців трудового права.

Правовою базою дослідження є закони України та нормативно-правові акти, які мають відношення до трудових договорів із працівниками-мігрантами.

Одержані результати полягають у визначенні вагомості державної політики щодо працівників-мігрантів, значенні інституту трудового договору з працівниками-мігрантами як органічної частини більш загального інституту трудового договору та суспільного процесу трудової міграції, з усіма властивими особливостями, а також у визначенні потреб щодо законодавчого регулювання вище згаданого інституту.

Практичне значення одержаних результатів полягає в аналізі порушеного питання; вивченні певних суспільних явищ та інституту трудового договору; а також ці результати є базою для подальших теоретичних дослідженнях інституту трудового договору з працівниками-мігрантами.

Структура роботи складається з вступу, чотирьох розділів (РОЗДІЛ І. Загальна характеристика трудового договору з працівниками-мігрантами; РОЗДІЛ ІІ. Порівняння із закордонною практикою в сфері регулювання трудових договорів з працівниками-мігрантами; РОЗДІЛ ІІІ. Відмінність трудового договору з працівниками-мігрантами від трудового договору з громадянами України; РОЗДІЛ ІV. Особливість та значення такого явища для України), висновків та спису використаних джерел (десять нормативно-правових актів, шість джерел наукової літератури та три інформаційні статті). Загальний обсяг курсової роботи становить 33 сторінки.

Розділ 1. Загальна характеристика трудового договору з працівниками-мігрантами

1.1 Загальна характеристика нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини з працівниками-мігрантами

Основними законодавчими актами які регулюють укладення трудового договору із працівниками-мігрантами є Кодекс законів про працю України, Закон України «Про імміграцію» прийнятий 7 червня 2001 року та Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року. Серед інших нормативно-правових актів зокрема є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року та Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005р. Оскільки при працевлаштуванні іммігрантів суб'єктами відносин виступають резиденти різних держав, виникає потреба регулювання таких відносин на міжнародному рівні. Міжнародна організація праці з приводу працевлаштування працівників-мігрантів прийняла ряд наступних документів: «Конвенція про зловживання в галузі міграції та забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення» від 24.06.1967р. № 143; «Конвенція про запровадження міжнародної системи співробітництва у збереженні прав мігрантів на пенсію по інвалідності, старості та на випадок втрати годувальника» від 22.06.1935р. №48; «Рекомендація щодо працівників-мігрантів» від 24.06.1975р. № 151; «Рекомендація щодо політики в галузі зайнятості» від 09.07.1964р. № 122; «Рекомендація щодо політики в галузі зайнятості» від 26.06.1984р. №169; «Рекомендація щодо працівників-мігрантів» від 01.07.1949р. № 86. Основними підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють трудові відносини з працівниками-мігрантами є: Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень» від 26.12.2002р. №1983; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків» від 28.03.2012р. №251; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства» від 27.04.2013р. №437.

Зокрема Закон України «Про імміграцію» визначає які органи надають дозвіл на проживання в Україні та визначає наступні їхні повноваження:

І) Кабінет Міністрів України:

1) визначає порядок формування квоти імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік;

2) визначає порядок провадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень;

3) затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.

ІІ) Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції:

1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;

2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;

3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;

4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;

5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

ІІІ) Дипломатичні представництва і консульські установи України:

1) приймають від осіб, які постійно проживають за межами України, заяви про надання дозволу на імміграцію разом з визначеними цим Законом документами, перевіряють правильність їх оформлення і надсилають через Міністерство закордонних справ України до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції;

2) видають копії рішень про надання дозволу на імміграцію та про відмову у наданні дозволу на імміграцію особам, яких вони стосуються;

3) оформляють особам, яким надано дозвіл на імміграцію, довгострокові візи.

IV) Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, щорічно затверджує перелік спеціальностей та вимоги до кваліфікації спеціалістів і робітників, потреба в яких може бути задоволена за рахунок імміграції.

V) Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, затверджує перелік інфекційних хвороб, захворювання на які є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

V) IІнші органи виконавчої влади в межах наданої їм компетенції забезпечують виконання законодавства про імміграцію.[2]

Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року більш детально регулює застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні, зокрема в статті 42 цього закону вказано:

1. Підприємства, установи та організації мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на строк до одного року, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.